Ухвала : Про визнання протиправними дій, скасування постанови правління Національного банку України від 03.11.2014 року N 699 та стягнення моральної шкоди

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
21.04.2015 р.

Справа 826/17587/14

Про визнання протиправними дій,
скасування постанови правління
Національного банку України
від 03.11.2014 року N 699 та
стягнення моральної шкоди

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Степанюка А. Г., суддів - Кузьменка В. В., Шурка О. І., при секретарі - Ліневській В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лекс-Сервіс", ОСОБА_8 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2015 року (Постанова N 826/17587/14) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лекс-Сервіс", третя особа - ОСОБА_8, до Національного банку України про визнання протиправними дій, скасування постанови та стягнення моральної шкоди, встановила:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 (далі - Позивач-1, ОСОБА_3), ОСОБА_9 (далі - Позивач-2, ОСОБА_9), ОСОБА_5 (далі - Позивач-3, ОСОБА_5), ОСОБА_6 (далі - Позивач-4, ОСОБА_6), ОСОБА_7 (далі - Позивач-5, ОСОБА_7), товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лекс-Сервіс" (далі - Позивач-6, ТОВ "АФ "Лекс-Сервіс") звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач, НБУ) про:

- визнання протиправними та такими, що становлять дискримінацію за ознакою місця проживання/реєстрації/місця знаходження, дії НБУ щодо встановлення обмежень в реалізації фізичними та юридичними особами, які знаходяться (зареєстровані/постійно проживають) на території вільної економічної зони "Крим", права на здійснення банківських операцій та обміну валюти;

- визнання протиправною та скасування постанови правління НБУ від 03.11.2014 року N 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим" (далі - постанова НБУ N 699) в такій частині: пункти 1, 6, 7 - в цілому; абз. 3 п. 2;

- стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_4 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_10 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_5 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_3 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_7 3000 (три тисячі) грн. на відшкодування моральної шкоди.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2015 року (Постанова N 826/17587/14) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_8 (далі - Третя особа, ОСОБА_8).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2015 року (Постанова N 826/17587/14) у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, пункт 1 постанови НБУ N 699 прийнятий у межах повноважень Відповідача та відповідає функціям та завданням регулятора, по-друге, позивачами та третьою особою (окрім ОСОБА_3) на власний розсуд обрали собі статус нерезидентів з огляду на положення Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", по-третє, пункти 6, 7 постанови НБУ N 699 відповідають вимогам чинного законодавства та прийняті в межах повноважень НБУ, по-четверте, позивачами не подано доказів застосування до них приписів абз. 3 п. 2 постанови НБУ N 699, що, за правилами ст. 171 КАС України, свідчить про необґрунтованість позовних вимог у вказаній частині. Крім іншого, оцінюючи твердження позивачів про допущення дискримінації з боку Відповідача при прийнятті оскаржуваної постанови, суд першої інстанції наголосив на тому, що вказана постанова прийнята на виконання вимог Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон) у межах повноважень НБУ, а також за наслідками розгляду її проекту складено висновок про відсутність дискримінаційних ознак.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивачі та Третя особа подали апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошують на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення. Окремо звертають увагу суду апеляційної інстанції, що Окружним адміністративним судом м. Києва не було забезпечено право позивачів на зміну підстав та предмету позову, невірно застосовано до справи правильне тлумачення принципу недискримінації, а також положень Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Крім іншого, Апелянти вказували на помилковість висновків суду про відсутність в останніх права на оскарження постанови N 699.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015 року було відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду на 03.03.2015 року.

У подальшому розгляд справи відкладався на 17.03.2015 року, на 07.04.2015 року та на 21.04.2015 року.

Так, у ході розгляду та вивчення даної справи, колегією суддів встановлено, що вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що відповідно до статей 7, 25, 30, 44, 45, 56 Закону України "Про Національний банк України", статей 9, 12 Закону України від 12.08.2014 року N 1636-VII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон), розділів II та III Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та вимог постанови Правління Національного банку України від 06.05.2014 року N 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" правлінням Національного банку України прийнято постанову від 03.11.2014 року N 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим".

Пунктом 1 постанови НБУ N 699 встановлено, що для цілей застосування нормативно-правових актів Національного банку України: особа, місцезнаходження якої (зареєстрована/постійно проживає) на території вільної економічної зони "Крим" (далі - суб'єкт Криму), прирівнюється до нерезидента (за інвестиційними операціями - до іноземного інвестора); договори, укладені суб'єктами Криму із суб'єктами з місцезнаходженням (зареєстровані/постійно проживають) на іншій території України (далі - материкова територія України), є документами, що використовуються замість зовнішньоекономічних договорів (контрактів) під час застосування нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" від 12.08.2014 року N 1636-VII на території ВЕЗ "Крим" діє особливий правовий режим економічної діяльності фізичних та юридичних осіб, у тому числі особливий порядок застосування норм регуляторного, податкового та митного законодавства України, а також особливий режим внутрішньої та зовнішньої міграції фізичних осіб.

Згідно п. 5.3 ст. 5 Закону "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" від 12.08.2014 року N 1636-VII фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремлений підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на території ВЕЗ "Крим", прирівнюються з метою оподаткування до нерезидента.

Фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремлений підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на іншій території України, прирівнюються з метою оподаткування до резидента.

Положеннями п. 6.5 ст. 6 Закону від 12.08.2014 року N 1636-VII визначено, що для цілей застосування податкового та митного законодавства договори, укладені між суб'єктами господарювання із місцезнаходженням (місце проживання) на території ВЕЗ "Крим" та іншими суб'єктами господарювання, є документами, що використовуються замість зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Тобто, положення п. 1 постанови НБУ N 699 в редакції, яка оскаржується, повністю кореспондують приписам п. 5.3 ст. 5 та п. 6.5 ст. 6 Закону від 12.08.2014 року N 1636-VII.

Разом з тим, як вже зазначалося раніше, Позивачі та Третя особа обґрунтовують порушення їх прав тим, що положення постанови НБУ N 699 в частині визнання фізичної особи, яка має податкову адресу (місце проживання), юридичної особи (відокремленого підрозділу), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на території ВЕЗ "Крим", прирівнюються з метою оподаткування до нерезидента, містять ознаки дискримінації з огляду на закріплений Конституцією України принцип рівності.

У контексті наведеного судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Частинами 1, 2 статті 24 Основного Закону передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

При цьому стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У той же час, Позивачі та Третя особа, визначивши предметом оскарження, зокрема, пункт 1 постанови НБУ N 699, фактично висловили незгоду з положеннями п. 5.3 ст. 5 та п. 6.5 ст. 6 Закону від 12.08.2014 року N 1636-VII, які, на їх думку, обмежують їх права як громадян України виключно на підставі того, що місцем реєстрації (проживання) останніх є ВЕЗ "Крим". Як наголошують Апелянти, віднесення їх до нерезидентів обмежує здійснення господарської діяльності та унеможливлює виконання операцій з грошовими коштами в іноземній валюті.

Згідно статті 64 Основного Закону конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Разом з тим, встановлені пунктами 5.3 статті 5 та 6.5 статті 6 Закону від 12.08.2014 року N 1636-VII обмеження прав громадян України в залежності від їх місця проживання не допускається в силу імперативних норм прямої дії Конституції України.

У взаємозв'язку з наведеним, судова колегія зазначає, що відповідно до частини 5 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до статті 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

У зв'язку з викладеним у судовому засіданні 21.04.2015 року судом було поставлено на обговорення питання щодо зупинення провадження у справі та звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України від 12.08.2014 року N 1636-VII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України".

ОСОБА_6 та представники НБУ у судовому засіданні зазначили, що покладаються на розсуд суду при вирішенні питання про зупинення провадження у справі та звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України Закону України від 12.08.2014 року N 1636-VII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України".

У той же час ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ТОВ "АФ "Лекс-Сервіс", ОСОБА_8 проти такого звернення заперечували, обґрунтовуючи таку позицію тим, що наявні у матеріалах справи докази є достатніми для вирішення справи по суті, у зв'язку з чим підстави для звернення до Верховного Суду України відсутні.

Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши думку сторін, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів Позивачів окремі вищезгадані положення Закону України від 12.08.2014 року N 1636-VII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод Позивачів та Третьої особи, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності вищезгаданих окремих положень Закону України Закону України від 12.08.2014 року N 1636-VII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" Конституції України.

Керуючись ч. 5 ст. 9, ст. ст. 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Звернутися до Верховного Суду України з зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності окремих положень Закону України від 12.08.2014 року N 1636-VII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" положенням Конституції України, а саме:

- пункту 5.3 статті 5, пункту 6.5 статті 6 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" від 12.08.2014 року N 1636-VII положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин першої та другої статті 24, статті 33, статті 64 та статті 133 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя А. Г. Степанюк

Судді:

В. В. Кузьменко

О. І. Шурко