Постанова : Про визнання дій протиправними, визнання нечинним акту в частині

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
28.01.2015 р. N 826/17110/14

Про визнання дій протиправними, визнання нечинним акту в частині

(Додатково див. Ухвалу
Вищого адміністративного суду України
N К/800/22347/15 від 19.05.2015)

(Додатково див. Ухвалу
Вищого адміністративного суду України
N К/800/22347/15 від 23.09.2015)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Скочок Т. О., суддів - Кобилянського К. М., Саніна Б. В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України (відповідач-1), Прем'єр-міністра України Я. А. П. (відповідач-2), 3-тя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання дій протиправними, визнання нечинним акту в частині, встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач-1), Прем'єр-міністра України Я. А. П. (надалі - відповідач-2 або Прем'єр-міністр України), в якому просить:

- визнати дії Прем'єр-міністра України Я. А. П. по внесенню змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 532 від 01.10.2014 року "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869", до пункту постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року нового абзацу після абзацу 11, протиправними;

- визнати такими, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили і нечинними з моменту прийняття п. 2 ч. 2 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 532 від 01.10.2014 року "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869";

- визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття п. 2 ч. 2 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 532 від 01.10.2014 року "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваною постановою N 532 від 01.10.2014 року до постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року внесено зміни, які не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, а саме приписам ч. 3 ст. 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність".

У судове засідання 17.12.2014 року з'явилися позивач та представник відповідачів.

Позивач у вказаному судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях, вказуючи про відповідність положень оскаржуваної постанови актам вищої юридичної сили з урахуванням того, що проект оскаржуваної постанови пройшов процедуру погодження.

При цьому, у даному судовому засіданні в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - третя особа або НКРЕКП), у зв'язку з чим розгляд справи відкладено до 13.01.2014 року.

У судове засідання 13.01.2014 року з'явилися представник відповідачів та представник третьої особи, які заперечували проти задоволення позову.

Позивач у судове засідання 13.01.2014 року не з'явився, явку свого представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою.

Водночас, позивачем подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на викладене вище, суд на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого позивача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року N 532, зокрема, до п. 61 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869, внесено зміни, а саме: доповнено п. 61 після абзацу одинадцятого новим абзацом такого змісту: "витрати на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, що визначаються відповідно до розрахунку на один квартирний засіб обліку теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, до загальної вартості послуг".

Так, приписами ч. 2 ст. 171 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Як було зазначено вище, позивач оскаржує постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року N 532, якою до п. 61 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869, внесено вищезазначені зміни, які, за твердженням позивача, розповсюджують свою дію при формуванні тарифів на централізоване опалення, що будуть застосовуватися, в тому числі, й до позивача, як платника житлово-комунальних послуг.

Вважаючи вказану вище постанову такою, що не відповідає акту вищої юридичної сили, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, є Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року N 1875-IV (надалі - Закон N 1875).

У силу положень ст. 8 Закону N 1875 стандарти, нормативи, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону N 1875 залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Водночас у силу ч. 1 ст. 31 Закону N 1875 порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

З огляду на викладені вище законодавчі положення, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо визначення порядку формування тарифів на житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.

Так, пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 року N 280/97-ВР (надалі - Закон N 280), який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, власні (самоврядні) повноваження, серед яких зазначено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

При цьому, виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб'єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств (п. 37 ч. 1 ст. 43 Закон N 280).

Приписами ст. 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Кабінет Міністрів України в процесі своєї діяльності забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (ч. 3 ст. 116 Конституції України).

Згідно ч. 1 ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Вказані положення деталізовані положеннями ч. ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 року N 794-VII (надалі - Закон N 794), згідно яких Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України (ч. 5 ст. 49 Закону N 794).

У відповідності до ч. 8 ст. 49 Закону N 794 акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.

Як було зазначено вище, позивачем у даній справі оскаржується пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року N 532 в частині внесення змін до п. 61 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869, яким п. 61 після абзацу одинадцятого доповнено новим абзацом такого змісту: "витрати на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, що визначаються відповідно до розрахунку на один квартирний засіб обліку теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, до загальної вартості послуг".

Позивач вказує про невідповідність таких змін положенням Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11.02.98 року N 113/98-ВР (надалі - Закон N 113), який визначає правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні, регулює відносини у сфері метрологічної діяльності та спрямований на захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань, а саме: положенням ч. 3 ст. 28 вказаного Закону.

Так, порядок подання фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, - власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання (ч. 3 ст. 28 Закону N 113).

З огляду на викладене вище вбачається, що оскаржуваними положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року N 532 витрати на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії (у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання до загальної вартості послуг. Натомість, ч. 3 ст. 28 Закону N 113 визначено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані положення постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року N 532 не відповідають правовому акту вищої юридичної сили - Закону N 113 - в частині доповнення п. 61 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869, після абзацу одинадцятого новим абзацом такого змісту: "витрати на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, що визначаються відповідно до розрахунку на один квартирний засіб обліку теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, до загальної вартості послуг".

Крім того, суд вважає необґрунтованими твердження представників відповідачів та третьої особи щодо правомірності оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року N 532 з посиланням на проходження проекту останнього процедури погодження, з огляду на наступне.

Так, останніми на підтвердження вказаних вище тверджень, зокрема, надано суду копію висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року N 869" від 12.08.2014 року, згідно узагальнюючого висновку якого, Міністерством юстиції наголошено, що проект вказаної постанови погоджено із зауваженнями щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки.

Зі змісту вказаного вище висновку вбачається, що питання щодо включення вартості послуг з проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтажу, транспортування та монтажу після повірки буде включатися до тарифів на відповідні житлово-комунальні послуги, проте, вказане питання слід вирішувати з урахуванням того, що тарифи на відповідні житлово-комунальні послуги, які розраховуються згідно з вказаними Порядками, пропонується застосувати до всіх споживачів зазначених послуг, у тому числі до тих, які не мають засобів вимірювальної техніки.

Разом з тим, у висновку наголошено, що проект подано до Міністерства юстиції для проведення правової експертизи Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, яка здійснює свої повноваження відповідно до Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, затвердженого Указом президента від 23.11.2011 року N 1073, водночас, згідно пп. 11 п. 4 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 року N 197, Мінрегіон відповідно до покладених на нього завдань подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо порядку формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги для населення, які підлягають регулюванню (крім цін і тарифів, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг). При цьому, як зазначено Міністерством юстиції України, Мінрегіон не підтримує запропонований до розгляду проект.

У відповідності до пп. 11 п. 4 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 року N 197 (надалі - Положення N 197), в редакції, яка діяла станом на момент прийняття оскаржуваної постанови, Мінрегіон відповідно до покладених на нього завдань подає Кабінетові Міністрів України пропозиції, зокрема, щодо порядку формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги для населення, які підлягають регулюванню (крім цін і тарифів, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг).

Разом з тим, суд звертає увагу, що у силу п. 1 Указу Президента України від 27.08.2014 року N 692/2014, який набрав чинності 27.08.2014 року, тобто який діяв станом на момент прийняття оскаржуваної постанови, ліквідовано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Натомість, згідно пп. 11 п. 4 Положення N 197 (в редакції, яка діє станом на момент розгляду справи судом) Мінрегіон відповідно до покладених на нього завдань подає Кабінетові Міністрів України пропозиції, зокрема, щодо порядку формування цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, які підлягають регулюванню.

При цьому, як було зазначено вище, у висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року N 869" від 12.08.2014 року вказано, що Мінрегіон, у відповідності до покладених на нього наведеними вище приписами Положення N 197 завдань, у тому числі щодо порядку формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги для населення, не підтримує запропонований до розгляду проект.

Отже, на підставі всього вищевикладеного, суд, охоплюючи всі заявлені позовні вимоги, з метою належного захисту прав та охоронюваних законом інтересів, дійшов висновку про визнання незаконним та нечинним пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869" від 01.10.2014 року N 532 в частині доповнення п. 61 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869, після абзацу одинадцятого новим абзацом такого змісту: "витрати на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, що визначаються відповідно до розрахунку на один квартирний засіб обліку теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, до загальної вартості послуг".

Щодо прохання позивача подати звіт про виконання судового рішення суд зазначає про наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Як вбачається з вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду. Виходячи з обставин даної справи, на даній стадії, суд не вбачає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню в частині визнання незаконним та нечинним пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869" від 01.10.2014 року N 532 в частині доповнення п. 61 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869, після абзацу одинадцятого новим абзацом такого змісту: "витрати на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, що визначаються відповідно до розрахунку на один квартирний засіб обліку теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, до загальної вартості послуг". В іншій частині позовних вимог суд дійшов висновку про відмову в їхньому задоволенні.

Керуючись вимогами ст. ст. 69 - 71, 94, ч. 6 ст. 128, ст. ст. 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та нечинним пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869" від 01.10.2014 року N 532 в частині доповнення п. 61 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869, після абзацу одинадцятого новим абзацом такого змісту: "витрати на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, що визначаються відповідно до розрахунку на один квартирний засіб обліку теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, до загальної вартості послуг".

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Зобов'язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину цього рішення суду у виданні, в якому постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869" від 01.10.2014 року N 532 було офіційно оприлюднено, після набрання даним рішенням законної сили.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя:

Т. О. Скочок

Судді:

К. М. Кобилянський

Б. В. Санін