ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
12.06.2014 р. N 826/5617/14

Про визнання незаконним і нечинним
нормативно-правового акта в частині

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Каракашьяна С. К., суддів - Аблова Є. В., Амельохіна В. В., при секретарі судового засідання - Бабич Г. Ю. (за участю представника позивача - Т. К. В., представників відповідача - Б. К. А., М. Н. В.) розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лессор Груп" до Національного банку України про визнання незаконним і нечинним нормативно-правового акта в частині.

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Лессор Груп" з позовом до Національного банку України, в якому позивач просить суд визнати незаконним та нечинним абзац 5 пункту 1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України N 368 від 28.08.2001, відповідно до якого більш сприятливими умовами визнається продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж: та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Закону України "Про банки і банківську діяльність" та в інших законах відсутня вказівка про можливість розширення переліку більш сприятливих умов Національним банком України, а тому даний перелік, наведений в ч. 3 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" слід вважати вичерпним.

Представником відповідача позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність прийнятого рішення. Зокрема, представник відповідача посилається на приписи ст. ст. 1, 2, 6, 7, 15, 56 Закону України "Про Національний банк України", статті 66, 67 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив:

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 4 лютого 2014 у справі N 761/10104/13-ц ТОВ "ЛЕССОР ГРУП" (далі - позивач) було залучено до участі у справі в якості відповідача, як власника житлового будинку, який знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, провулок Шевченка Тараса, 16 та внесений до статутного капіталу товариства його учасником - Компанією "БЕНБЕРІ ЕСЕТС С. А.".

Вимоги у вказаній справі мотивовано тим, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 03.04.2013 по справі N 6-44491св12 та рішенням апеляційного суду м. Києва від 04.10.2012 по справі N 22-4289/12 встановлено незаконність укладення Договору купівлі-продажу жилого будинку від 18 серпня 2008 року на тій підставі, що продаж будинку здійснено інсайдеру на більш сприятливих для нього умовах, за ціною, що є значно нижчою від ринкової ціни цього будинку.

При цьому, судами застосовано положення абз. 5 п. 1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ N 368 від 28.08.2001, відповідно до якого більш сприятливими умовами визнається продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу не інсайдеру.

Відповідно до частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

З огляду на зазначене, суд погоджується з тим, що право позивача на оскарження нормативно-правового акта виникло з моменту, з якого він став суб'єктом правовідносин, у яких було застосовано оскаржувану постанову, а дізнався позивач про виникнення такого права з моменту залучення його до участі у цивільній справі.

Отже, враховуючи дату залучення позивача до участі у цивільній справі (04.02.2014 р.) та звернення позивача до суду (28.04.2014 р.), позивачем не пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим клопотання про поновлення строку судом не розглядалося.

З огляду на наявність спору про право, в якому щодо майна, належного позивачу, судами було застосовано приписи оспорюваної постанови та визнано договір недійсним, колегією суддів не приймаються посилання відповідача на те, що на позивача не розповсюджується дія оскаржуваного акта.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що формальне обмеження дії оспорюваного акта колом банківських установ, не свідчить про неможливість його застосування до інших суб'єктів. Натомість, наявними у справі копіями судових рішень прямо підтверджується його застосування до позивача.

Розглянувши позовні вимоги по суті колегія суддів доходить висновків про наявність підстав для їх задоволення, виходячи з такого.

Постановою від 28 серпня 2001 року N 368 "Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні", яку було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 р. за N 841/6032, відповідно до вимог законів України "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність" та з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед їх вкладниками Правлінням Національного банку України було затверджено Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні.

Згідно з розділом І зазначеної Інструкції Національний банк України установив порядок визначення регулятивного капіталу банку та економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками.

Розділом VI зазначеної Інструкції було визначено нормативи кредитного ризику.

Зокрема, пунктом 1.1 глави 1 встановлено вимоги щодо обмеження кредитного ризику банків та визначено, що до активних операцій, що пов'язані з кредитним ризиком, належать операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Пунктом 1.14 вищезазначеної глави визначено, що угоди, що укладаються з інсайдерами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, що укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із інсайдерами на умовах більш сприятливих за звичайні, визнаються судом недійсними з часу їх укладення.

При цьому, в оскаржуваному акті наведено конкретизацію більш сприятливих умов, а в абзаці п'ятому зазначено, що більш сприятливими умовами визнаються, зокрема, продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу не інсайдеру.

Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для цілей цього Закону пов'язаними особами є:

1) керівники банку;

2) власники істотної участі в банку;

3) близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої особи, що зазначені в пунктах 1 і 2;

4) афілійовані особи банку, керівники і власники істотної участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі.

Значення терміну більш сприятливі умови розкривається у ч. 3 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої більш сприятливими умовами визначаються:

1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, німе вимагається від інших клієнтів;

2) придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною;

3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство;

4) оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або га таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Питання укладення угод банків з пов'язаними особами (інсайдерами) врегульовані також і оскаржуваною Інструкцією.

Згідно п. 1.9 розділу VI оскаржуваної Інструкції термін "пов'язані особи" є тотожним терміну "інсайдери".

Суд погоджується з посиланнями позивача на те, що перелік більш сприятливих умов в п. 1.4 оскаржуваної Інструкції є ширшим за перелік більш сприятливих умов, наведений в ч. 3 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в якій відсутня така умова як продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру (абз. 5 п. 1.4 розділу VI Оскаржуваної інструкції).

Відповідно до ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Відповідно д статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк виконує, зокрема, такі функції:

встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна (п. 4 ст. 7);

здійснює банківське регулювання та нагляд (п. 7 ст. 7);

При цьому відповідно визначень, наведених у статті 1 вищезазначеного Закону, банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства; банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.

Згідно зі статтею 15 зазначеного Закону правління Національного банку приймає рішення, зокрема, щодо про встановлення економічних нормативів для банків; про розмір та порядок формування обов'язкових резервів для банків.

Отже, до компетенції відповідача віднесено регулювання певного кола питань діяльності банків, зокрема, встановлення економічних нормативів, порядку формування резервів, відповідачу надано право здійснення регулювання загальних принципів банківської діяльності.

Згідно з визначенням, наведеним в Законі України "Про банки і банківську діяльність", банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Отже, Національний банк України уповноважений здійснювати регулювання не діяльності банків, як юридичних осіб, а діяльність юридичних осіб з залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Регулювання іншої діяльності банків може відбуватися у випадках конкретно визначених Законом, згідно з загальними правилами частини 2 статті 19 Конституції України.

В статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та в інших законах відсутня вказівка про можливість розширення переліку більш сприятливих умов Національним банком України, а тому даний перелік, наведений в ч. 3 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" слід вважати вичерпним.

Враховуючи викладене, абз. 5 п. 1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ N 368 від 28.08.2001, суперечить ч. 3 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ч. 2 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України", а тому підлягає визнанню нечинною.

Згідно з ч. ч. 8, 11 ст. 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 71, 94, 97, 158 - 163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва постановив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та нечинним абзац 5 пункту 1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України N 368 від 28.08.2001, відповідно до якого більш сприятливими умовами визнається продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України.

Головуючий, суддя: С. К. Каракашьян

Судді:

Є. В. Аблов

В. В. Амельохін