КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
22.07.2014 р.

Справа N 2-13/1368.1-2008А

Про визнання нечинною постанови

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кобаля М. І., суддів - Бабенка К. А., Бистрик Г. М., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги заступника прокурора Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 травня 2008 року у справі за адміністративним позовом заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Міністерства закордонних справ України до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, третя особа - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, про визнання нечинною постанови, встановив:

Заступник прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Міністерства закордонних справ України (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (далі - Відповідачі) у якому просив визнати нечинним пункт 2 Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про представництва Автономної Республіки Крим у місті Москві, Краснодарському краї Російської Федерації, місті Мінську Республіки Білорусь та внесенні змін до нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які регулюють питання діяльності Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, визначення системи органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та встановлення їх загальної чисельності" N 243-3/02 від 18.09.2002 року.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 травня 2008 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оспорюваний пункт Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України, нормативно-правовими актами Автономної Республіки Крим і без порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що заступник прокурора АР Крим в інтересах Міністерства закордонних справ України звернувся з адміністративним позовом 22 серпня 2007 року. Отже, прокуратурою АР Крим без поважних причин пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України, і відповідач наполягає на відмові у задоволенні позову з цих підстав.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову беручи до уваги Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2014 року (а. с. 58 - 61 Т.2).

Колегією суддів встановлено, що у позовній заяві заступник Прокурора АР Крим просив поновити пропущений строк звернення до суду з поважних причин, а саме - Прокуратурі АР Крим стало відомо про прийняття спірної постанови у серпні 2007 року під час перевірки звернення Першого заступника Міністра закордонних справ України до Генеральної прокуратури України з питання необхідності вжиття заходів до усунення порушень законодавства України про дипломатичні представництва.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 99 КАС України (в редакції станом на час звернення з позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням наведеного, для вирішення питання про правильність застосування строку звернення необхідно з'ясувати коли саме розпочався перебіг цього строку.

Про існування оскаржуваної Постанови Верховної Ради АР Крим N 243-3/02 від 18.09.2002 року та прийняття його з порушенням норм чинного законодавства прокуратурі стало відомо під час перевірки, проведеної в серпні 2007 року за зверненням Міністерства закордонних справ України.

Відповідно до статті 100 КАС України, яка була чинною на час розгляду справи в суді першої інстанції, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, виходячи з вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що причина пропущення строку звернення позивача до суду з даним позовом є поважною, відповідно адміністративна справа має бути розглянута і вирішена в порядку встановленому адміністративним судочинством.

Згідно зі статтею 2 Конституції України, суверенітет України поширюється на всю її територію. Визначаючи статус АРК, частина першої статті 1 Конституції АРК зазначає, що Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Відповідно до статей 132, 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: АРК, області, райони міста, райони в містах, селища і села.

Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.

Відповідно до статті 134 Конституції України АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Стаття 137 Конституції України закріплює, що АРК здійснює нормативне регулювання з питань: 1) сільського господарства і лісів; 2) меліорації і кар'єрів; 3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва; 4) містобудування і житлового господарства; 5) туризму, готельної справи, ярмарків; 6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; 7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; 8) мисливства, рибальства; 9) санітарної і лікарняної служб.

Стаття 138 Конституції України встановлює, що до відання АРК належить: 1) призначення виборів депутатів ВР АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК; 2) організація та проведення місцевих референдумів; 3) управління майном, що належить АРК; 4) розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; 5) розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм; 6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів; 7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; 8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в АРК; охорона і використання пам'яток історії; 9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів; 10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.

Конституція України не наділяє АРК повноваженням щодо здійснення представництва своїх інтересів на території іноземної держави. Відсутнє таке повноваження АРК і в Конституції АРК, затвердженій Законом України від 23 грудня 1998 року N 350.

Відповідно до статті 20 Конституції АРК Автономна Республіка Крим має Постійне представництво в столиці України місті Києві, а також представництва з питань економічного, соціального, культурного та іншого співробітництва в регіонах, для реалізації угод, укладених з ними АРК у межах своєї компетенції.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковим посилання суду першої інстанції на ч. 3 ст. 18, ст. 20 Конституції АРК, оскільки ст. 18 не передбачає повноважень по створенню представництв АРК на території іноземних держав за бюджетні кошти, а ст. 20 Конституції АРК стосується не регіонів іноземних держав, а регіонів України.

Щодо ч. 3 ст. 18, ст. 20, п. 36 ч. 2 ст. 26 Конституції АРК, які на думку суду першої інстанції не було визнано неконституційними згідно Рішення Конституційного суду України N 1-рп/2003 від 16.01.2003, колегія суддів вважає наведене твердження суду необґрунтованим, оскільки зазначені норми Конституції АРК не були предметом розгляду Конституційним судом України, отже Конституційний суд України взагалі не давав оцінку положенням Конституції АРК, в порушення яких прийнято оскаржувану постанову.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про дипломатичну службу" однією з основних функцій дипломатичної служби є забезпечення підтримання дипломатичних зносин з іншими державами.

Згідно зі статтею 6 цього Закону систему органів дипломатичної служби складають: Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України.

Таким чином, представництва АРК на територіях зазначених іноземних держав не належать до системи органів дипломатичної служби, і, відповідно, не можуть здійснювати представницькі функції держави у відносинах з цими державами.

Порядком здійснення зовнішніх зносин Радою міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями, затвердженим Указом Президента України N 217 від 5 березня 2002 року, передбачено, що місцеві державні адміністрації та Рада міністрів АРК здійснюють зовнішні зносини шляхом:

а) службових контактів (зустрічі, візити, обмін делегаціями, проведення переговорів, обмін листами тощо) посадових осіб Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій з посадовими особами та іншими представниками відповідних органів суб'єктів федерації іноземних держав з федеративним устроєм та адміністративно-територіальних утворень іноземних держав, міжнародних організацій, за результатами яких можуть укладатися протоколи зустрічей, інші документи різних формі найменувань (угоди, договори тощо);

б) обміну інформацією;

в) проведення інших заходів, передбачених законодавством України.

Таким чином, зазначеним Указом Президента України передбачено здійснення зовнішніх зносин шляхом проведення відповідних заходів.

Указ Президента не уповноважує АРК створювати представництва АРК для представлення своїх інтересів на території іноземної держави.

Відповідно до статті 2 Європейської конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Україна приєдналася відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.07.93 року N 3384 "Про приєднання України до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями"), транскордонне співробітництво здійснюється у межах компетенції територіальних общин або властей, визначеної внутрішнім законодавством країни.

Межі та характер такої компетенції цією Конвенцією не змінюються.

Транскордонне співробітництво у розумінні зазначеної Конвенції означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних Сторін, та на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей.

Конвенцією не передбачено відкриття представництв територіальних общин та властей однієї держави на території іншої іноземної держави.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову, Верховна Рада АРК перевищила свої повноваження, оскільки ст. 138 Конституції України, яка містить у собі вичерпний перелік питань, вирішення яких відноситься до компетенції Верховної Ради АРК, не передбачено право відповідача на вирішення питань, зазначених у п. 2 Постанови N 243-3/02 від 18.09.2002.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати, а вимоги адміністративного позову - задовольнити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд,постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки задовольнити.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 травня 2008 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою вимоги адміністративного позову заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Міністерства закордонних справ України задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинним пункт 2 Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про представництва Автономної Республіки Крим у місті Москві, Краснодарському краї Російської Федерації, місті Мінську Республіки Білорусь та внесенні змін до нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які регулюють питання діяльності Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, визначення системи органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та встановлення їх загальної чисельності" N 243-3/02 від 18.09.2002 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий, суддя: М. І. Кобаль

Судді: К. А. Бабенко

Г. М. Бистрик