Ухвала : Про визнання протиправною та скасування Постанови N 595

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
02.04.2015 р.

Справа N 826/18826/14

Про визнання протиправною
та скасування Постанови N 595

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Бистрик Г. М., суддів - Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В., при секретарі - Гуменюк Т. В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, відповідача - Кабінету Міністрів України, третіх осіб - Міністерства фінансів України, ОСОБА_15 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року (Постанова N 826/18826/14) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство фінансів України, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, ОСОБА_15, про визнання протиправною та скасування Постанови N 595, встановила:

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 звернулися в суд з позовом до Кабінету Міністрів України щодо визнання протиправною та скасування та такою що є геноцидом власного народу постанови КМ України від 7 листопада 2014 року N 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей", визнання протиправною бездіяльності КМ України при вирішенні питання про забезпечення позивачів соціальними виплатами та пенсіями за термін липень-грудень 2014 року, зобов'язання КМ України виплатити вказані кошти.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року (Постанова N 826/18826/14) вимоги позивача задоволено частково.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, сторони по справі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивачів частково.

Судом першої інстанції встановлено, що Кабінетом Міністрів України 07.11.2014 року було прийнято постанову N 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей".

Зазначеною постановою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей.

Пунктом 2 Тимчасового порядку встановлюється, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" N 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до положень статі 3 Конституції України (далі - Конституція України) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову

Закріплений поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а органи, які уособлюють ту чи іншу гілку влади, здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції).

Зміст повноважень виписані у відповідних розділах Основного Закону.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, повноваження якої визначаються р. IV Конституції.

Розділ V визначає повноваження Президента України як глави держави.

Повноваження органів виконавчої влади закріплені у р. VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".

Вищим у системі органів виконавчої влади визначається Кабінет Міністрів.

Відповідним чином у Конституції визначена система та повноваження органів, які здійснюють функції, пов'язані із правосуддям.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За ст. 8 Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами ст. 46 Конституції України, не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту.

Положення п. 2 Рішення Конституційного Суду України ("Справа за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство")" N 12-рп/98 від 09.07.98 року) встановлено, що Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

За змістом п. 3 Рішення Конституційного Суду України ("У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України)" N 15-рп/2000 від 14.12.2000), згідно якого суд зазначив, що виходячи з Конституції України Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України).

Право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Згідно преамбули Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Статтею 4 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. 3. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Згідно ч. 1 ст. 47 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 49 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-IV від 09.07.2003 року)).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" N 3721-XII від 16.12.93 року право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими законами.

Пунктом 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року 595 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей визначено, що видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування фактично були зупинені.

Видатки державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування не здійснюються, на підставі п. 2 N 595 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей.

Згідно абзацу 1 частини 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За частиною 1 статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Колегія суддів апеляційної інстанції в повному обсязі погоджується, з висновками суду першої інстанції, що встановлені законом права громадянина, в тому числі, щодо конкретних соціальних гарантій (пенсійного та іншого соціального забезпеченні) можуть бути змінені виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

На час прийняття постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року N 595 воєнний або надзвичайний стан в державі відсутній.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року N 595 не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Пункт 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року N 595 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, незаконно обмежує права громадян України у сфері пенсійного та соціального забезпечення, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідача щодо наявних у нього повноважень, передбачених пунктом 6 - 7 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" 719-VII від 16.01.2014 року, не заслуговують на увагу, оскільки вказане надає право Кабінету Міністрів України застосовувати відповідні норми законів у порядку та розмірах, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Право на обмеження прав громадян, в тому числі конституційних, вказаною нормою закону Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Кабінет Міністрів України може зменшити розмір відповідних соціальних виплат, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В 2014, 2015 році Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської областей.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на постанови Національного банку України щодо призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, є помилковими, оскільки не перешкоджає громадянину використовувати платіжні системи на контрольованій українською владою території.

Згідно абзацу двадцять три статті 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" встановлено, що режим у районі проведення антитерористичної операції - це особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб'єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. У районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Кабінет Міністрів України не наділений Законом України "Про боротьбу з тероризмом" правом обмежувати встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили права громадян у сфері соціального (пенсійного) забезпечення у районі проведення антитерористичної операції.

Позивачі перебувають у зоні проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької області.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року N 595 застосовується до них лише в частині пункту 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо визнання незаконними та нечинними зазначених положень.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції, зазначає, що згідно положень ст. 6 Конституції України, відповідач перебираючи повноваження, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, порушив конституційний принцип розподілу державної влади в Україні.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо скасування постанови КМ України від 7 листопада 2014 року N 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" з підстав обставин геноциду, встановлення компетенції Кабінету Міністрів України та визнання протиправною бездіяльності КМ України при вирішенні питання про забезпечення позивачів соціальними виплатами та пенсіями за термін липень-грудень 2014 року, зобов'язання КМ України виплатити вказані кошти є необґрунтованими.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтами рішення.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційні скарги позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_13, відповідача Кабінету Міністрів України, третіх осіб Міністерства фінансів України, ОСОБА_15 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року (Постанова N 826/18826/14) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 06.04.2015 року.

Головуючий, суддя Г. М. Бистрик

Судді:

Є. І. Мєзєнцев

В. В. Файдюк