КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
09.07.2014 р.

Справа N 757/9746/14-а

Про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Парінова А. Б., суддів - Грибан І. О., Губської О. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києві від 14 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, встановила:

Позивач звернувся до суду позовом до Пенсійного фонду України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не внесення змін в Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. N 22-1, у відповідності до Рішення Конституційного Суду України N 25-рп/2009 від 07.10.2009 року та бездіяльність Пенсійного фонду України щодо передачі уповноваженому територіальному органу його заяви для прийняття рішення про призначення та виплату пенсії за віком як пенсіонеру, що проживає за межами України;

- зобов'язати Пенсійний фонд України внести та затвердити зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. N 22-1, стосовно громадян України, які проживають за кордоном, у відповідності до Рішення Конституційного Суду України N 25-рп/2009 від 07.10.2009 року;

- зобов'язати Пенсійний фонд України визначити уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду України (за місцем проживання до виїзду за межі України) та зобов'язати його прийняти до розгляду необхідні документи для призначення пенсії за віком, призначити та виплачувати пенсію за віком з 09.02.2014 року за межі України - в Ізраїль.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального права, просив оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Згідно з вимогами ст. 183-2 КАС України апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, доповнення до апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до виїзду на постійне проживання в Ізраїль проживав в Україні за адресою: АДРЕСА_1.

В Україні набув трудовий стаж, що підтверджується копією трудової книжки та довідкою (а. с. 15 - 22).

У листопаді 1999 року переїхав на постійне місце проживання в Ізраїль.

ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується копією закордонного паспорта серії НОМЕР_1, термін дії якого продовжено до 13.09.2019 року (а. с. 13).

09 лютого 2014 року він звернувся до Пенсійного фонду України із заявою, в якій просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України за місцем проживання до виїзду в Ізраїль призначити йому пенсію за віком.

Пенсійний фонд України своїм листом від 25 лютого 2014 року у задоволенні заяви відмовив (а. с. 24), мотивуючи це тим, що виплата пенсії за кордон діючим законодавством України не передбачена.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про призначення пенсії відповідачем не приймалось.

Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

У п. 7 Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника.

Згідно п. 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсі), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.

За приписами п. 29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Позивач є громадянином України і у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за наявності відповідного страхового стажу набув право на отримання пенсії за віком.

Як встановлено ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про громадянство України", якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на призначення йому пенсії за віком в Україні за умови дотримання встановленого порядку її призначення.

Порядок призначення пенсій, дотримання якого виключає наявність спірних правовідносин між сторонами щодо призначення пенсій, встановлено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Частина перша ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вказує на те, що заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до зазначеного вище Закону, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за N 1566/11846, передбачає, зокрема ч. 2, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам подається заявником особисто безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи. Відповідно до п. 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, а за приписами п. 29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

З наведеного вбачається, що усім пенсіонерам незалежно від виду пенсій призначаються та виплачуються за місцем проживання.

Частиною 3 статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Отже, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 07.10.2009 року відсутні норми, які унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.

Як вбачається зі змісту відмови, заява позивача про призначення пенсії за віком по суті відповідачем не розглянута.

Виходячи з цього, у Пенсійного фонду України були відсутні підстави для направлення позивачу листа з роз'ясненнями про те, що виплата пенсії громадянам України, які проживають за кордоном законодавством України не передбачена.

Разом з тим, до компетенції Пенсійного фонду України не належить прийняття рішення про призначення пенсії, адже, у відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону N 1058-IV, заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Таким чином, Пенсійний фонд України, отримавши заяву позивача про призначення пенсії, зобов'язаний був направити її за належністю до відповідного територіального управління Пенсійного фонду України у м. Харкові.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо не передачі уповноваженому територіальному органу заяви ОСОБА_2 для прийняття рішення про призначення та виплату пенсії за віком як пенсіонеру, що проживає за межами України та зобов'язання Пенсійного фонду України передати уповноваженому територіальному органу для розгляду заяву ОСОБА_2 про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підлягають задоволенню.

Проте не підлягають задоволенню вимоги позивача до Пенсійного фонду України про зобов'язання відповідача зобов'язати уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду України (за місцем проживання до виїзду за межі України) призначити та виплачувати пенсію за віком з 09.02.2014 року за межі України - в Ізраїль з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року N 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр міністра України Міністра соціальної політики України.

У своїй діяльності Пенсійний фонд України керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (п. 2 Положення).

Відповідно до п. 7 Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії. При цьому, відповідно до п. 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року N 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за N 442/6730, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний фонд України.

Таким чином, Пенсійний фонд України не є тим органом, до компетенції якого відноситься призначення та виплата позивачу пенсію за віком, у зв'язку з цим в суду відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача зобов'язати уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду України (за місцем проживання до виїзду за межі України) призначити та виплачувати пенсію за віком з 09.02.2014 року за межі України - в Ізраїль, оскільки прийняття та розгляд таких документів відноситься до компетенції відповідного територіального управління органу Пенсійного фонду.

Стосовно вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо не внесення змін в Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. N 22-1, у відповідності до Рішення Конституційного Суду України N 25-рп/2009 від 07.10.2009 року та зобов'язання Пенсійного фонду України внести та затвердити зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. N 22-1, стосовно громадян України, які проживають за кордоном, у відповідності до Рішення Конституційного Суду України N 25-рп/2009 від 07.10.2009 року колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 10.3 постанови Пленуму ВАСУ "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 N 7 у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 5 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року N 384/2011, Пенсійний фонд України з метою організації своєї діяльності узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Міністерства та в установленому порядку подає їх Міністру;

З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що вирішення питання щодо надання пропозицій про внесення змін в законодавство відноситься до внутрішньої компетенції державного органу, у зв'язку з цим в суду відсутні підстави для задоволення вимог адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Пенсійного фонду України внести та затвердити зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. N 22-1, стосовно громадян України, які проживають за кордоном, у відповідності до Рішення Конституційного Суду України N 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, оскільки суд, в силу положень ст. 162 КАС України, не вправі перебирати на себе компетенцію цих органів шляхом зобов'язання вчинити вищевказані дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 183-2, 198, 200, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не передачі уповноваженому територіальному органу заяви ОСОБА_2 для прийняття рішення про призначення та виплату пенсії за віком як пенсіонеру, який проживає за межами України.

Зобов'язати Пенсійний фонд України передати уповноваженому територіальному органу Пенсійного фонду України для розгляду заяву ОСОБА_2 про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя А. Б. Парінов

Судді:

І. О. Грибан

О. А. Губська