ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
08.07.2014 р. N К/9991/79273/11

Про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі - Іваненко Я. Л., Мойсюка М. І., Тракало В. В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (фермерського) господарства "Віктор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2011 року, установила:

У червні 2010 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Фонд) звернулось з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Віктор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем не забезпечено працевлаштування інвалідів у 2009 році відповідно до нормативу, встановленому статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року N 875-XII, Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі Закон N 875-XII), в зв'язку з чим Селянському (фермерському) господарству "Віктор" нараховані адміністративно-господарські санкції в розмірі 28862,50 гривень та пеня в розмірі 407,02 гривень, всього в сумі 29269,52 гривень.

Оскільки зазначені кошти у добровільному порядку не сплачені позивач просив про задоволення позову з вказаних підстав.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2010 року, залишеного без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач здійснив усі передбачені чинним законодавством заходи щодо недопущення господарського правопорушення.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.

Так, відповідно до статті 19 Закону N 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно вимог статті 20 цього Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Також, пунктом 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року N 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення.

Статтею 18 Закону N 875-XII встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Водночас, у частині 3 цієї статті зазначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

За приписами пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року N 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Форма звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкція щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року N 42, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за N 117/13384.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що такий звіт за встановленою формою 10-ПІ подано відповідачем з порушенням строку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року N 70, а саме 12 травня 2010 року.

Зі змісту вищезазначеного звіту вбачається, що кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону N 875-XII становить 3 особи, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність склала 1 особу.

Разом з тим частиною 4 статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року N 803-XII "Про зайнятість населення" (в редакції статті, чинної в період спірних правовідносин) передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

Відповідні форми звітності та інструкції щодо їх заповнення затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року N 420 (який був чинним в період спірних правовідносин), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за N 1534/11814.

Цим наказом затверджено форму звітності N 3-ПН "Звіт про наявність вакансій" та інструкцію щодо її заповнення.

У загальних положеннях цієї Інструкції зазначено, що відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

У разі необхідності підбору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичні особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою.

На підставі комплексного аналізу вищезазначених правових норм та положень підзаконних нормативно-правових актів у їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про наявність у відповідача обов'язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і щомісячно звітувати фонду про наявність вільних робочих місць (вакансій) призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання до центру зайнятості звітів форми 3-ПН.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, звіт форми 10-ПІ (річний) подано відповідачем з порушенням встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року N 70, а саме 12 травня 2010 року строку, звіт форми 3-ПН відповідачем протягом звітного періоду не подавався, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність склала 1 особу, що є меншим, ніж встановлена кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону N 875-XII, яка для відповідача становить 3 особи.

Таким чином, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, неподання звітів за формою 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період та невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та свідчить про невжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення і підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2013 року (справа N 21-63а13), від 19 листопада 2013 року (справа N 21-397а13) та від 28 січня 2014 року (справа N 21-476а13).

З огляду на викладене, висновки судів про здійснення відповідачем усіх передбачених чинним законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів у 2009 році не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та прийняті з порушенням норм процесуального права.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалює нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 224, 229 та 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України постановила:

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2011 року, скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Віктор" на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 28862,50 гривень та пеню в розмірі 407,02 гривень, всього в сумі 29269,52 гривень.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: М. І. Мойсюк

Я. Л. Іваненко

В. В. Тракало