ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
11.03.2015 р.
Справа N 800/82/15
Про визнання незаконною статті 7 Закону України
"Про Державний бюджет на 2015 рік"
Суддя Вищого адміністративного суду України - Черпіцька Л. Т., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Голови Верховної Ради України, третя особа ОСОБА_3, про визнання незаконною статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік", встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України, як до суду першої інстанції, з позовом до Верховної Ради України, Голови Верховної Ради України, третя особа ОСОБА_3, у якому просив визнати незаконною статтю 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік", зобов'язати Верховну Раду України вчинити певні дії, а саме скасувати ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та прийняти нові положення статті 7 з урахуванням дій чинного законодавства України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" не відповідає чинному законодавству України.
Вивчивши зміст позовних вимог, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Як зазначено у пункті 4.1 частини 4 Рішення, відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів державної влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини та громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ врегульована розділом II (організація адміністративного судочинства) главою 1 КАС України. Відповідно до положень частини першої та другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єктами владних повноважень шляхом виборів і референдуму.
Відповідно до частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Виходячи з положень зазначеної статті, в порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені лише рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Щодо дій та бездіяльності, то оскарженню підлягають лише ті, які мають певне юридичне значення.
Перелік справ підсудних Вищому адміністративному суду України, як суду першої інстанції, наведено у частині четвертій статті 18 КАС України. Зокрема, Вищому адміністративному суду України підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Проте, з урахуванням вище згаданих положень КАС України та частини другої статті 4 цього Кодексу, юрисдикція адміністративних судів, в тому числі й Вищого адміністративного суду України, поширюється лише на публічно-правові відносини суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Під державним управлінням в адміністративному праві розуміється нормотворча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади з метою владно організаційного впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що при голосуванні на пленарних засіданнях Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій.
Отже, Верховна Рада України не відноситься до органів виконавчої влади, а її законотворча діяльність до функцій управлінських.
Законодавчий процес визначений Законом України від 10 лютого 2010 року N 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України". Це чітко врегульовано Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у створенні законів. Ця діяльність поділяється на кілька послідовних стадій:
1) підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради України - законодавча ініціатива;
2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;
3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);
4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону.
У статті 75 Конституції України закріплено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування (частини друга статті 84 Конституції України).
Верховна Рада України, яка складається з 450 народних депутатів, у тому числі Голова Верховної Ради України та Президент України є суб'єктами законодавчої процедури, оскільки в конституційних межах беруть участь у правовідносинах, пов'язаних із розглядом, ухваленням та набранням чинності законів України.
Таким чином вимоги, викладені в позовній заяві, стосуються виключно законодавчої діяльності, а тому суд не може втручатись у даний процес та зобов'язувати Раду вчиняти з цього приводу певні дії.
Згідно статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів відповідно до пункту п'ятого статті 85 Конституції України.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року N 7-рп/2002 імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.
Відповідно до статті 152 Конституції України, статті 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР виключно до юрисдикції Конституційного Суду України відносяться справи щодо конституційності законів та інших правових актів.
При цьому, як зазначено у статті 152 Конституції, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Таким чином, питання відповідності законодавчого акта Конституції України, дотримання процедури розгляду, ухвалення та набрання ним чинності, встановлені Основним Законом та віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
З урахуванням наведеного та у відповідності до пункту 1 частини першої статті 109 КАС України у відкритті провадження слід відмовити, оскільки заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На виконання частини шостої статті 109 КАС України суддя роз'ясняє позивачам, що розгляд даної категорії справ віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 17, 18, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Голови Верховної Ради України, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконною статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік".
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і не підлягає оскарженню.
Суддя Л. Т. Черпіцька