КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
12.06.2014 р.

Справа N 826/15603/13-а

Про визнання частково нечинною постанови N 212

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Губської О. А., суддів - Парінова А. Б., Беспалова О. О., при секретарі судового засідання Нечай Ю. О., за участю: представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2013 року (Постанова N 826/15603/13-а) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання частково нечинною постанови N 212, встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив: визнати протиправними пункти 4, 5, 7, 9, 10, 16 Порядку відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 212 від 01.04.2013 року "Про затвердження Порядку відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства", в частині встановлення пропускного режиму щодо народних депутатів України; визнати нечинними пункти 4, 5, 7, 9, 10, 16 Порядку відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 212 від 01.04.2013 року "Про затвердження Порядку відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства", в частині встановлення пропускного режиму щодо народних депутатів України; визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України стосовно прийняття постанови Кабінету Міністрів України N 212 від 01.04.2013 року "Про затвердження Порядку відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства" в частині затвердження пунктів 4, 5, 7, 9, 10, 16 Порядку відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства" в частині встановлення пропускного режиму щодо народних депутатів України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2013 року (Постанова N 826/15603/13-а) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

В судове засідання з'явився представник позивача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 212 від 01.04.2013 року "Про затвердження Порядку відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства".

Позивач, не погоджуючись з положеннями пунктів 4, 5, 7, 9, 10, 16 Порядку N 212, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, при цьому виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність спірної постанови.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина забезпечує проведення державної правової політики, вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров'я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, запобігання і протидії корупції, також згідно з пунктом 5 цієї частини здійснює заходи щодо зміцнення національної безпеки України.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України "Про Кабінету Міністрів України" яка кореспондує частині 1 статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Пунктами 1 - 5 § 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 N 950, передбачено, що головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів, розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції, проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Як встановлено судом першої інстанції, проект оскаржуваної постанови Уряду розроблений Міністерством юстиції України і погоджений без зауважень Міністром економічного розвитку і торгівлі України та Міністром фінансів України.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 01.04.2013 N 212 "Про затвердження Порядку відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства" прийнята відповідачем на підставі, у межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно оскаржуваних позивачем пунктів 4, 5, 7, 9, 10, 16 Порядку щодо їх невідповідності актам вищої юридичної сили колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що з метою забезпечення дотримання пропускного та внутрішньооб'єктового режиму і створення сприятливих умов для відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства в Будинку Уряду в окремому приміщенні функціонують бюро перепусток, а також пости охорони. Відвідування Будинку Уряду здійснюється за постійними (строком до одного року) та тимчасовими (одноденні з використанням протягом робочого часу) електронними картками системи контролю управління доступом (далі - електронні картки) з пред'явленням документа, що посвідчує особу, крім випадків, визначених цим Порядком.

Згідно з пунктом 5 Порядку завдання щодо забезпечення дотримання в Будинку Уряду пропускного та внутрішньооб'єктового режиму покладається на визначений Управлінням державної охорони підрозділ (далі - Служба охорони) і пости охорони. Контроль за дотриманням зазначеного режиму в Будинку Уряду здійснюється Управлінням державної охорони. Під час здійснення заходів з дотримання внутрішньооб'єктового режиму Служба охорони взаємодіє із Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Служба охорони здійснює заходи щодо запобігання внесенню до Будинку Уряду або на режимну територію заборонених для внесення (ввезення) речей з використанням спеціальних технічних засобів (далі - заходи з контролю безпеки). Порядок здійснення заходів з контролю безпеки визначається відповідними нормативно-правовими актами Управління державної охорони. У разі потреби Служба охорони здійснює додаткові заходи з обмеження допуску та перебування посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства в Будинку Уряду.

Відповідно до пункту 7 Порядку до Будинку Уряду не допускаються особи, щодо яких не здійснено заходів з контролю безпеки або які відмовилися від здійснення щодо них таких заходів контролю, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Згідно з пунктом 10 Порядку встановлено, що підставою для відвідування посадовими і службовими особами (крім посадових і службових осіб у визначених цим Порядком випадках), громадянами України, іноземцями та особами без громадянства в установленому порядку Будинку Уряду є постійні або тимчасові електронні картки, а також документи, що посвідчують їх особу, а саме: службове посвідчення Кабінету Міністрів України та Секретаріату Кабінету Міністрів України; службове посвідчення органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування; посвідчення народного депутата України; паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; тимчасове посвідчення громадянина України; паспортний документ іноземця або особи без громадянства; акредитаційні картки серії "Д" і "К", видані МЗС.

Посадові і службові особи, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які відвідують Будинок Уряду за замовленням, отримують тимчасові електронні картки в бюро перепусток особисто після внесення їх прізвища, імені та по батькові до відповідного списку та до системи контролю управління доступом, перевірки пред'явленого документа, що посвідчує особу, та внесення до зазначеної системи додаткової інформації (місце реєстрації особи, номер і дата видачі документа, що посвідчує особу). Групи осіб (понад три особи), що відвідують Секретаріат Кабінету Міністрів України, супроводжуються працівником Служби охорони. Під час виходу з Будинку Уряду через пост охорони зазначені в цьому пункті особи повертають тимчасову електронну картку працівникові Служби охорони. Перелік осіб Секретаріату Кабінету Міністрів України, які можуть замовляти тимчасові електронні картки, визначається Міністром Кабінету Міністрів України (пункт 16 Порядку).

Апелянт мотивує вимоги тим, що правила пунктів 4, 10, 16 суперечить ч. 3 ст. 17 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон N 2790-XII), оскільки закріплюють правило відвідування Будинку Уряду на підставі електронної картки, яка видається в Бюро перепусток після внесення прізвища, імені та по батькові відвідувача до відповідного списку та до системи контролю управління доступом, перевірки пред'явленого документа, що посвідчує особу, внесення до зазначеної системи додаткової інформації про місце його реєстрації, номеру і дати видачі документа, що посвідчує особу.

В той же час в силу вимог ч. 3 ст. 17 Закону N 2790-XII народний депутат діючого скликання при пред'явленні посвідчення народного депутата України користується правом безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режиму секретності. Вимоги про пред'явлення чи оформлення інших документів, а також особистий огляд народного депутата, огляд та перевірка його речей забороняються, якщо інше не встановлено законом.

На думку апелянта пункти 4, 10, 16 Порядку N 212 вимагають від народного депутата України оформити додатковий документ для відвідування Будинку Уряду, але така вимога заборонена законом. Таким чином, пункти 4, 10, 16 Порядку суперечать акту вищої юридичної сили.

Крім того, пунктами 5, 7 Порядку N 212 передбачено проведення особистого огляду, хоча частина 3 ст. 17 Закону України "Про статус народного депутата України" забороняє проводити особистий огляд народного депутата, огляд та перевірку його речей, якщо інше не встановлено законом, що, на думку апелянта, свідчить про те, що пункти 5, 7 Порядку суперечать положенням акту вищої юридичної сили.

Також апелянт вважає, що пункт 9 Порядку N 212, яким встановлено, що відомості про організацію пропускного та внутрішньооб'єктного режиму Будинку Уряду, а також стосовно відвідання Будинку Уряду окремою особою становлять службову інформацію, суперечить статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень, є Закон N 2790-XII.

Порядок N 212 є підзаконним нормативно-правовим актом, яким, в силу п. 1, встановлено загальні правила відвідування Будинку Уряду посадовими і службовими особами органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (далі - посадові і службові особи), громадянами України, іноземцями та особами без громадянства.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону N 2790-XII народний депутат України є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.

Отже, за народним депутатом закріплено особливий статус представника Українського народу у Верховній Раді України.

Виконання вимог Порядку N 212 в будь-якому випадку повинно відбуватися із врахуванням приписів Законів України як актів вищої юридичної сили, в тому числі Закону N 2790-XII у разі відвідування Будинку Уряду особою, яка має статус народного депутата України.

Таким чином, з аналізу наведених вище оскаржуваних положень Порядку N 212 судова колегія не вбачає їх суперечність вимогам Закону N 2790-XII.

Крім того, суд першої інстанції небезпідставно звернув увагу на те, що наведені положення Порядку кореспондують нормам Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб".

Так, в силу положень статті 9 зазначеного Закону державна охорона здійснюється щодо будинків, де працюють Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, споруд і спеціальних транспортних засобів, що перебувають в їх користуванні, інших місць постійного і тимчасового перебування осіб, які охороняються відповідно до цього Закону, важливих державних об'єктів та прилеглих до них територій і акваторій, визначених Президентом України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону державна охорона здійснюється шляхом охорони об'єктів і підтримання на них відповідного порядку проходу громадян, проїзду транспортних засобів, проносу і провозу речей (далі - режим).

Військовослужбовці Управління державної охорони України під час здійснення державної охорони мають право вимагати від громадян додержання режиму, встановленого на об'єктах, щодо яких здійснюється державна охорона.

Крім того, наказом Управління державної охорони України від 27.05.2011 р. N 210 затверджено Порядок забезпечення безпеки посадових осіб, щодо яких здійснюється державна охорона у місцях постійного та тимчасового перебування.

Пунктами 11, 13, 15 зазначеного вище Порядку встановлені вимоги здійснення державної охорони, відповідно до яких контроль на безпеку проходять громадяни, які допускаються до режимної території, у зв'язку з чим вони зобов'язані подати для огляду всі речі, що проносяться (провозяться) ними на цю територію. Огляд громадян проводиться в межах, достатніх для виявлення заборонених до пронесення (провезення) речей. Від контролю на безпеку звільняються посадові особи, щодо яких здійснюється державна охорона, народні депутати України, дипломатичні агенти (глава представництва або член дипломатичного персоналу представництва, особи, які мають дипломатичний ранг) під час вчинення ними офіційних дій, інші особи, яким у законному порядку надано право на безперешкодний прохід. При цьому у зазначених осіб (за винятком посадових осіб, щодо яких здійснюється державна охорона) перевіряються документи, що підтверджують обіймання ними саме тих посад, які надають право безперешкодного проходу. Для інших осіб контроль на безпеку є обов'язковим.

Стосовно посилань позивача про протиріччя пункту 9 Порядку положенням частини 1 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації", судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про їх необґрунтованість, виходячи з наступного.

Пунктом 9 Порядку встановлено, що відомості про організацію пропускного та внутрішньооб'єктового режиму Будинку Уряду, а також стосовно відвідання Будинку Уряду окремою особою становлять службову інформацію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація, таємна інформація, службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

В силу положень підпункту 9 пункту 2 Указу Президента України від 05.05.2011 N 547/2011 "Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації" Кабінету Міністрів України, центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській, Севастопольській міським, районним державним адміністраціям надані повноваження щодо затвердження переліків відомостей, що становлять службову інформацію.

На виконання Указу Президента України від 05.05.2011 N 547/2011 наказом начальника Управління державної охорони України від 05.09.2011 затверджений перелік відомостей, що становлять службову інформацію в Управлінні державної охорони України.

В силу пункту 3.4. вказаного переліку до відомостей, що становлять службову інформацію Управління державної охорони України відносяться відомості за окремими показниками про зміст заходів внутрішньооб'єктового режиму, а також оперативно-технічних заходів окремого об'єкта державної охорони, володіння якими дає змогу здійснити несанкціоноване проникнення до нього.

Таким чином, суд обґрунтовано зазначив, що доводи про невідповідність пункту 9 Порядку положенням частини 1 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" також не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи все викладене вище, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова (Постанова N 826/15603/13-а) прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2013 року (Постанова N 826/15603/13-а) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання частково нечинною постанови - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 17 червня 2014 року.

Головуючий, суддя О. А. Губська

Суддя А. Б. Парінов

Суддя О. О. Беспалов