Постанова : Про визнання нечинним у частині нормативно-правового акта та зобов'язання вчинити певні дії

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
16.02.2015 N 826/17179/14

Про визнання нечинним у частині нормативно-правового акта
та зобов'язання вчинити певні дії

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Добрянської Я. І., суддів - Мазур А. С., Літвінової А. В. розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 - Міністерства соціальної політики України та відповідача-2 - Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва про визнання нечинним у частині нормативно-правового акта та зобов'язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовною заявою до відповідача-1 Міністерства соціальної політики України та відповідача-2 Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва про визнання нечинним у частині нормативно-правового акта та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2014 р. головуючим суддею Добрянською Я. І. було відкрито провадження в адміністративній справі N 826/17179/14 (що має розглядатися по суті колегіальним складом суду) та призначено справу до попереднього судового розгляду на 27.11.2014 р.

У попередньому судовому засіданні 27.11.2014 р. позивач заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити з підстав, визначених у позовній заяві.

Натомість представник відповідача-2 у попередньому судовому засіданні 27.11.2014 року проти задоволення позовних вимог позивача заперечив, та просив суд у позові відмовити повністю.

Відповідач-1 в попереднє судове засідання 27.11.2014 р. не прибув та не скерував свого представника, хоча останній належним чином був повідомлений про дату, час та місце попереднього судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, та заслухавши пояснення позивача та представника відповідача-2, суд прийшов до висновку, що спір не може бути врегульовано в порядку, визначеному ч. 3 ст. 111 КАС України.

Зважаючи на таке, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2014 р. було закінчено підготовче провадження у справі N 826/17179/14 та призначено справу до судового розгляду колегією суддів на 27.01.2015 р.

З метою надання відповідачу-2 часу для подачі додаткових документів (доказів) по справі (а саме: розрахунку щодо перерахованої позивачу допомоги по безробіттю), в судовому засіданні 27.01.2015 р. було оголошено перерву до 03.02.2015 року.

Так, у судовому засіданні 03.02.2015 р. позивач заявлені у позовній заяві позовні вимоги підтримав повністю та просив суд:

- визнати пункт 6.12 Порядку надання допомоги по безробіттю нечинним та зобов'язати Міністерство соціальної політики України викласти зазначений пункт у новій редакції, яка забезпечує право безробітного на отримання допомоги по безробіттю по закінченню двох років з дати першої виплати у разі, якщо сумарна виплата допомоги по безробіттю становила менше ніж 360 днів протягом двох років з дати першої виплати;

- зобов'язати Дніпровський районний центр зайнятості м. Києва поновити виплату для ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 3 листопада 2014 року до дати працевлаштування, але не перевищує 270 календарних днів з 2 липня 2014 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що абзац 1 пункту 6.12 підзаконного нормативно-правового акта, яким є наказ Мінпраці від 20.11.2000 року N 307, звужує права ОСОБА_1 в порівнянні із абзацом 1 частини 4 статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", згідно із яким: "загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років", таким чином порушуючи статтю 22 Конституції України, а отже, на переконання позивача, така норма є протиправною.

Відповідачем-1, у свою чергу, до матеріалів справи були подані письмові заперечення проти позову, в яких Міністерство соціальної політики України зазначає про відсутність протиправних дій з його боку, які б могли порушити законні права та інтереси позивача.

Зокрема, у своїх письмових запереченнях відповідач-1 наголосив на тому, що нормами статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлені умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю, відповідно до яких загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, - 180 календарних днів. У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно.

В той самий час, положеннями пункту 6.12 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності передбачено, що у разі чергового визнання в установленому порядку особи безробітною, якій виплата допомоги по безробіттю припинялась у зв'язку з працевлаштуванням, виконанням робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами, зайняттям підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно. Призначена допомога по безробіттю виплачується в межах цього дворічного періоду.

Враховуючи таке, на переконання відповідача-1, з аналізу наведених норм вищевказаних актів законодавства, не вбачається неузгодженості між ними, а отже позовні вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та не підлягають задоволенню.

Також, відповідач-1 у своєму письмовому запереченні просив суд розглядати дану адміністративну справу за відсутності представника Міністерства соціальної політики України.

Зважаючи на таке, в судове засідання 03.02.2015 р. відповідач-1 не прибув та не скерував свого представника, хоча останній належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідачем-2 до матеріалів справи також були подані письмові заперечення на позов, та в судовому засіданні 03.02.2015 р. представник відповідача-2 проти задоволення позовних вимог позивача заперечив повністю, зазначивши про відсутність протиправних дій з його боку, які б могли порушити законні права та інтереси позивача.

Зокрема, представник відповідача-2 наголосив на тому, що оскільки ОСОБА_1 черговий раз (27.06.2014 р.) було визнано в установленому порядку безробітним у межах дворічного періоду, протягом якого виплачується допомога по безробіттю, то тривалість виплати допомоги по безробіттю йому вираховується сумарно. Термін дворічного періоду розпочався з дня першої реєстрації 02.11.2012 р. та закінчується 02.11.2014 р. Отже, виплата допомоги по безробіттю під час чергової реєстрації як безробітного, правомірно призначена ОСОБА_1 з 27.06.2014 р. по 02.11.2014 р.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на викладене, а саме не прибуття відповідача-1 в судове засідання 03.02.2015 р., що був повідомлений належним чином про слухання справи, суд ухвалив продовжити розгляд даної адміністративної справи N 826/17179/14 в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, проти чого не заперечили позивач та представник відповідача-2.

Про перехід до розгляду справи N 826/17179/14 в порядку письмового провадження, відповідача-1 було належним чином повідомлено листом від 03.02.2015 р., докази чого містяться в матеріалах справи.

10.02.2015 р. позивачем до канцелярії суду були також подані додаткові документи (докази) по справі N 826/17179/14.

За наслідками переходу судом до розгляду адміністративної справи N 826/17179/14 в порядку письмового провадження, станом на 16.02.2015 р. інших документів з приводу даного спору від сторін до канцелярії суду не надходило.

Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача-2, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Як вбачається з позовної заяви та наявних матеріалів справи, 27 червня 2014 року позивач ОСОБА_1 став на облік безробітних у Дніпровському районному центрі зайнятості м. Києва.

З даного приводу, інспектор Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва повідомила позивача про те, що він зможе отримувати допомогу по безробіттю лише до 02 листопада 2014 року, спираючись на правову норму, відповідно до якої загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років з дня призначення допомоги по безробіттю (згідно із ч. 4 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття") та виходячи з того факту, що позивач вже ставав на облік безробітних 26 жовтня 2012 року та отримував допомогу з 02 по 30 листопада 2012 року.

Також, у своїй позовній заяві позивач зазначає про те, що станом на 03 листопада 2014 року він не працевлаштувався та продовжує перебувати на обліку в Дніпровському районному центрі зайнятості м. Києва, проте як згідно з наказом N 141103 від 03.11.2014 року Дніпровський районний центр зайнятості м. Києва припинив виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю.

Однак, зазначені дії відповідача-2 Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва щодо припинення виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 03.11.2014 р., позивач вважає протиправними, та такими що порушують норми ч. 4 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Так, на переконання позивача, з 02 липня 2014 року повинен відраховуватися новий дворічний період, протягом якого відбувається виплата допомоги по безробіттю.

Зважаючи на таке, позивач звернувся за захистом своїх порушених, на його думку, прав та інтересів у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва, відповідно до чого просив суд: визнати пункт 6.12 Порядку надання допомоги по безробіттю нечинним та зобов'язати Міністерство соціальної політики України викласти зазначений пункт у новій редакції, яка забезпечує право безробітного на отримання допомоги по безробіттю по закінченню двох років з дати першої виплати у разі, якщо сумарна виплата допомоги по безробіттю становила менше ніж 360 днів протягом двох років з дати першої виплати; зобов'язати Дніпровський районний центр зайнятості м. Києва поновити виплату для ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 3 листопада 2014 року до дати працевлаштування, але не перевищує 270 календарних днів з 2 липня 2014 року.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Як підтверджується наявними у справі доказами та жодним чином не було спростовано сторонами по справі, вперше до Дніпровського районного центру зайнятості гр. ОСОБА_1 звернувся 26.10.2012 р.

Статус безробітного позивач отримав 02.11.2012 р., відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення".

Виплата допомоги по безробіттю була призначена позивачу на підставі ст. ст. 22, 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" з 02.11.2012 р. по 30.11.2012 р. (29 днів).

В подальшому, позивач був знятий з обліку з 01.12.2012 р., відповідно до абзацу 2 пп. 1 п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних, у зв'язку з самостійним працевлаштуванням.

Вдруге до Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва гр. ОСОБА_1 звернувся 27.06.2014 р., оскільки був звільнений з роботи за угодою сторін (ст. 36 п. 1 КЗпП України) 20.06.2014 р.

Вдруге статус безробітного позивач отримав 27.06.2014 р., відповідно до ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення".

Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Згідно абзацу 1 пункту 6.12 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінпраці України від 20.11.2000 р. N 307, у разі чергового визнання в установленому порядку особи безробітною, якій виплата допомоги по безробіттю припинялась у зв'язку з працевлаштуванням, виконанням робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами, зайняттям підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно. Призначена допомога по безробіттю виплачується в межах цього дворічного періоду.

Таким чином, з урахуванням наведених норм чинного законодавства та наявних у справі доказів, оскільки гр. ОСОБА_1 (позивача) черговий раз (вдруге) 27.06.2014 р. було визнано в установленому порядку безробітним у межах дворічного періоду, протягом якого виплачується допомога по безробіттю, то тривалість виплати допомоги по безробіттю йому вираховується сумарно.

Щодо наведеного, то відповідно до зазначених норм чинного законодавства та наявних у справі доказів вбачається, що з урахуванням виплати допомоги з 02 листопада 2012 року по 30 листопада 2012 року (29 днів) та з 04 липня 2014 року по 02 листопада 2014 року (122 дні), загальна кількість днів допомоги позивачу становила 151 день, що є меншим ніж 360 календарних днів протягом двох років з 02 листопада 2012 року по 02 листопада 2014 року, з дня призначення першої допомоги по безробіттю 02 листопада 2012 року.

Враховуючи таке, на переконання суду (що узгоджується з нормами наведеного законодавства та наявними матеріалами справи), підстави для припинення виплати позивачу допомоги по безробіттю - відсутні, проте як з 03 листопада 2014 року для позивача повинен відраховуватися новий дворічний період, протягом якого відбувається виплата допомоги по безробіттю, з урахуванням того факту, що його останнє звільнення відбулося за угодою сторін (згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП), та керуючись п. 1 ч. 5 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", згідно з яким, при звільненні за угодою сторін виплата допомоги скорочується на 90 календарних днів протягом двох років.

Отже, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача в частині зобов'язання Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва поновити виплату для ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 03 листопада 2014 року до дати працевлаштування, але не перевищує 270 календарних днів

Також, по суті інших заявлених позивачем позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вищезазначений Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності був розроблений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та визначає механізм призначення, виплати допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової для організації безробітними підприємницької діяльності, та обчислення страхового стажу.

Нормами статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлені умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю, відповідно до яких загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, - 180 календарних днів.

Як вже було зазначено вище, у разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно.

Також, як було наголошено вище, положенням пункту 6.12 Порядку передбачено, що у разі чергового визнання в установленому порядку особи безробітною, якій виплата допомоги по безробіттю припинялась у зв'язку з працевлаштуванням, виконанням робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами, зайняттям підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно. Призначена допомога по безробіттю виплачується в межах цього дворічного періоду.

Аналізуючи норми вищевказаних актів законодавства, судом не вбачається неузгодженості між ними, про які безпідставно та необґрунтовано зазначає позивач у своїй позовній заяві.

Крім того, перевіривши наявні матеріали справи та врахувавши норми наведеного законодавства, суд приходить до висновку, що допомога по безробіттю, яка вже була виплачена позивачу, була призначена обґрунтовано та правомірно, відповідно до ст. 22 та ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а саме: застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.

Так, відповідно до вищезазначеного, що підтверджується наявними у справі доказами (наданою відповідачем-2 довідкою розрахунком від 02.02.2015 р. N 469-01/23), позивачу гр. ОСОБА_1 було проведено нарахування та виплата допомоги по безробіттю відповідно до його відвідувань центру зайнятості, а саме:

- за період з 02.11.2012 р. по 30.11.2012 р. нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 4385,33 грн. (відомість N 306 від 10.12.2012 р., платіжне доручення N 6903 від 26.12.2012 р.);

- за період з 04.07.2014 р. по 31.07.2014 р. нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 4400,52 грн. (відомість N 106 від 31.07.2014 р., платіжне доручення N 5614 від 12.08.2014 р.);

- за період з 01.08.2014 р. по 15.08.2014 р. нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 2357,42 грн. (відомість N 116 від 20.08.2014 р., платіжне доручення N 6219 від 02.09.2014 р.);

- за період з 16.08.2014 р. по 28.08.2014 р. нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 2043,10 грн. (відомість N 121 від 31.08.2014 р., платіжне доручення N 6494 від 10.09.2014 р.);

- за період з 29.08.2014 р. по 25.09.2014 р. нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 4531,48 грн. (відомість N 138 від 30.09.2014 р., платіжне доручення N 7410 від 15.10.2014 р.);

- за період з 26.09.2014 р. по 14.10.2014 р. нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 3012,26 грн. (відомість N 155 від 20.10.2014 р., платіжне доручення N 8046 від 05.11.2014 р.);

- за період з 15.10.2014 р. по 30.10.2014 р. нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 2514,58 грн. (відомість N 160 від 31.10.2014 р., платіжне доручення N 8286 від 18.11.2014 р.);

- за період з 31.10.2014 р. по 02.11.2014 р. нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 509,89 грн. (відомість N 164 від 10.11.2014 р., платіжне доручення N 8614 від 25.11.2014 р.).

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на таке, в суду наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог позивача, а саме в частині зобов'язання Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва поновити виплату для ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 03 листопада 2014 року до дати працевлаштування, але не перевищує 270 календарних днів.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В даному випадку, позивач частково довів суду обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, а саме щодо обов'язку Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва поновити виплату для ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 03 листопада 2014 року до дати працевлаштування, але не перевищує 270 календарних днів, оскільки, відповідно до зазначених норм чинного законодавства та наявних у справі доказів вбачається, що з урахуванням виплати допомоги з 02 листопада 2012 року по 30 листопада 2012 року (29 днів) та з 04 липня 2014 року по 02 листопада 2014 року (122 дні), загальна кількість днів допомоги позивачу становила 151 день, що є меншим ніж 360 календарних днів протягом двох років з 02 листопада 2012 року по 02 листопада 2014 року, з дня призначення першої допомоги по безробіттю 02 листопада 2012 року, а отже - підстави для припинення виплати позивачу допомоги по безробіттю відсутні, проте як з 03 листопада 2014 року для позивача повинен відраховуватися новий дворічний період, протягом якого відбувається виплата допомоги по безробіттю, з урахуванням того факту, що його останнє звільнення відбулося за угодою сторін (згідно з п. 1 ст. 36 КзПП), а згідно п. 1 ч. 5 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", при звільненні за угодою сторін виплата допомоги скорочується на 90 календарних днів протягом двох років.

В даному випадку, саме невірне трактування відповідачем-2 Дніпровським районним центром зайнятості м. Києва положень статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пункту 6.12 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, призвело до порушення права позивача на отримання допомоги по безробіттю у відповідності до норм чинного законодавства та виникнення зазначеного спору, проте як оскаржуваний позивачем пункт 6.12 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності - не суперечить нормам чинного законодавства, зокрема статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та не породжує порушення законних прав та інтересів позивача, зважаючи на що, в цій позовній вимозі слід відмовити. А тому, позов підлягає до часткового задоволення.

У позовній заяві та в судовому засіданні позивач не заявляв позовної вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69 - 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва постановив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Дніпровський районний центр зайнятості м. Києва поновити виплату для ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 03 листопада 2014 року до дати працевлаштування, але не перевищує 270 календарних днів, враховуючи вимоги статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пункту 6.12 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України.

Головуючий, суддя: Я. І. Добрянська

Судді:

А. С. Мазур

А. В. Літвінова