КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
05.02.2015 р.

Справа N 826/17772/14

Про визнання незаконною та нечинною постанови в частині

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Губської О. А., суддів - Парінова А. Б., Беспалова О. О., при секретарі судового засідання - Нечай Ю. О. (за участю: представників позивачів ПАТ "Природні Ресурси", ТОВ "Східний Геологічний Союз" - Г. М. С., ТОВ "Куб-Газ" - Ч. І. Т., ТОВ "Енерго-Сервісна Компанія "Еско-Північ" - Ж. В. П., ПАТ "Нафтогазвидобування" - М. О. А., СП "Полтавська газонафтова компанія" - Г. М. В., ТОВ "Нафтогаз-Альянс" - Б. О. Ю., ПАТ "Рівнеазот" - Ч. І. В., Д. О. М., ПАТ "Дніпроазот" - Л. О. В., представника відповідача - Ж. М. С., представника третьої особи НАК "Нафтогаз України" - Б. О. В., представника третьої особи ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" - А. О. М.), розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року (Постанова N 826/17772/14) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Природні Ресурси", Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний Геологічний Союз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Куб-Газ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тисагаз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Сервісна Компанія "Еско-Північ", Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування", Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс", Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот", Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" до Кабінету Міністрів України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського", про визнання незаконною та нечинною постанови в частині, встановив:

Позивачі звернулися до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського".

Так, ПАТ "Природні Ресурси", ТОВ "Східний Геологічний Союз", ТОВ "Куб-Газ", ТОВ "Тисагаз", ТОВ "Енерго-Сервісна Компанія "Еско-Північ", ПАТ "Нафтогазвидобування", СП "Полтавська газонафтова компанія", з урахуванням заяви від 02.12.2014 про зміну предмета позову, просили визнати незаконними та нечинними пункти 1 - 4 ПКМ України N 647 від 26.11.2014 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" з дати її офіційного оприлюднення - з 29.11.2014.

ПАТ "Рівнеазот" просило суд визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" в частині пункту 1, пункту 2, пункту 4 та додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" (Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств).

ПАТ "Дніпроазот" просило визнати незаконною та нечинною з дня набрання чинності постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" в частині її окремих положень, а саме:

- в частині абзаців першого та другого пункту 1, пунктів 2, 4 оскаржуваної постанови;

- в частині включення ПАТ "ДНІПРОАЗОТ" (код згідно ЄДРПОУ 05761620) у Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) і підприємств, який є додатком до оскаржуваної постанови, і поширення дії оскаржуваної постанови на ПАТ "Дніпроазот".

ТОВ "Нафтогаз-Альянс" просило: визнати незаконною та нечинною з дати видання постанову Кабінету Міністрів України N 647 від 26 листопада 2014 року "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року (Постанова N 826/17772/14) позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано незаконними і нечинними пункти 1 - 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" та додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 (Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств) з 29 листопада 2014 року.

Зобов'язано Кабінет Міністрів України, відповідно до частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач - Кабінет Міністрів України та Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подали апеляційні скарги, в яких відповідач посилався на неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в свою чергу, зазначила про порушення судом норм процесуального права, а також неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, у зв'язку із чим апелянти просили оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивачами - ПАТ "Природні Ресурси", ТОВ "Східний Геологічний Союз", ТОВ "Куб-Газ", ТОВ "Тисагаз", ТОВ "Енерго-Сервісна Компанія "Еско-Північ", ПАТ "Нафтогазвидобування", СП "Полтавська газонафтова компанія", ТОВ "Нафтогаз-Альянс", ПАТ "Рівнеазот", ПАТ "Дніпроазот" подано письмові заперечення на апеляційні скарги, в яких вони просили залишити зазначені скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

В судове засідання з'явилися представник відповідача та третьої особи - НАК "Нафтогаз України", апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у скаргах.

Представники позивачів ПАТ "Природні Ресурси", ТОВ "Східний Геологічний Союз", ТОВ "Куб-Газ", ТОВ "Енерго-Сервісна Компанія "Еско-Північ", ПАТ "Нафтогазвидобування", СП "Полтавська газонафтова компанія", ТОВ "Нафтогаз-Альянс", ПАТ "Рівнеазот", ПАТ "Дніпроазот", а також третьої особи ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" до суду з'явилися, проти апеляційних скарг заперечували та просили відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивачів, представника відповідача, а також представників третіх осіб, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

26 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами", якою було визначено обов'язок з 1 грудня 2014 р. по 28 лютого 2015 р. державних підприємств та підприємств, зазначених у додатку, здійснювати закупівлю природного газу виключно у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та зобов'язано газорозподільні та газотранспортні підприємства здійснювати його транспортування для таких споживачів виключно з ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Вказана постанова набула чинності з дня її офіційного опублікування в Урядовому кур'єрі N 223 від 29.11.2014 року та внесена до Єдиного державного реєстру нормативних актів 01.12.2014 року за N 6358.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивачі звернулися до суду із позовом про визнання її незаконною та нечинною в частині.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивачів, при цьому виходив з того, що пункти 1 - 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" та додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 "Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств" не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку із чим є незаконними і нечинними з 29.11.2014 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частиною 3 статті 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Відповідно до статті 19 Закону України від 27.02.2014 року N 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України від 12 липня 2001 року N 2665-III "Про нафту і газ" Кабінет Міністрів України та інші уповноважені на це органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють управління нею.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу регулюються Законом України від 08.07.2010 року N 2467-VI "Про засади функціонування ринку природного газу".

Згідно з частиною 1 статті 3 цього Закону державне управління у сфері функціонування ринку природного газу здійснює Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в нафтогазовому комплексі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в нафтогазовому комплексі, у межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону N 2467-VI державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.

Так, за змістом пунктів 1 - 4 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. N 647 установлено наступне.

З 1 грудня 2014 р. по 28 лютого 2015 р. промислові, енергогенеруючі та теплогенеруючі (в частині промислових обсягів газу) підприємства згідно з додатком до цієї постанови здійснюють закупівлю природного газу виключно у гарантованого постачальника Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Закупівля природного газу підприємствами згідно з додатком до цієї постанови в інших постачальників природного газу не здійснюється.

Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" укласти в установленому законодавством порядку договори з промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами, зазначеними у додатку до цієї постанови.

Газорозподільним та газотранспортним підприємствам у період з 1 грудня 2014 р. по 28 лютого 2015 р. здійснювати відповідно до законодавства транспортування природного газу промисловим, енергогенеруючим та теплогенеруючим (в частині промислових обсягів газу) підприємствам, зазначеним у додатку до цієї постанови, лише з ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та в обсягах, підтверджених в установленому порядку.

Планові розподіли природного газу для промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств, зазначених у додатку до цієї постанови, з ресурсів інших, ніж ресурси Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", не приймаються.

Підприємства з державною формою власності здійснюють закупівлю природного газу, що використовується такими підприємствами для промислових потреб, у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Така закупівля природного газу здійснюється на умовах попередньої оплати.

Обласним державним адміністраціям вжити відповідно до законодавства заходів до укладення промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами, зазначеними у додатку до цієї постанови, договорів купівлі-продажу природного газу виключно з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України"

В той же час відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" суб'єкти ринку природного газу мають рівні права доступу до Єдиної газотранспортної системи України.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" до повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування у відносинах із суб'єктами ринку природного газу відповідно до законодавства належать: 1) забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; 2) забезпечення участі в розробленні та погодженні планів перспективного розвитку газопроводів на відповідній території; 3) сприяння розвитку газорозподільних мереж; 4) забезпечення участі у формуванні та затвердженні переліку підприємств, які в період сезонного похолодання переводяться на роботу з використанням резервних видів палива; 5) забезпечення дотримання вимог законодавства України у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатися у процес регулювання режиму постачання, транспортування, зберігання, розподілу, споживання і припинення споживання природного газу.

За змістом статті 9 названого Закону ринок природного газу функціонує на конкурентних засадах, за винятком діяльності суб'єктів природних монополій.

Діяльність суб'єктів ринку природного газу провадиться на принципах: 1) вільного вибору постачальників природного газу; 2) вільної торгівлі природним газом, у тому числі на аукціонах і біржах, а також шляхом проведення тендерів на постачання природного газу, крім випадків, визначених статтею 10 цього Закону; 3) регулювання рівнів тарифів на транспортування, розподіл, постачання, зберігання, закачування та відбір природного газу; 4) забезпечення рівних можливостей для доступу до Єдиної газотранспортної системи України та підземних сховищ газу, в тому числі новозбудованих газопроводів; 5) рівності прав на купівлю-продаж природного газу та провадження зовнішньоекономічної діяльності; 6) добросовісної конкуренції між учасниками ринку природного газу в умовах рівних прав та можливостей; 7) недопущення дій, спрямованих на спричинення збитків іншим суб'єктам ринку; 8) відповідальності суб'єктів ринку за порушення правил діяльності на ринку природного газу та умов договорів; 9) додержання національних стандартів, норм і правил усіма суб'єктами ринку природного газу, діяльність яких пов'язана з управлінням системами та видобутком, транспортуванням, розподілом, зберіганням, постачанням і споживанням природного газу; 10) забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу; 11) захисту навколишнього природного середовища та раціонального використання енергоресурсів.

Суб'єкти ринку природного газу провадять свою діяльність на підставі договорів (контрактів), що укладаються відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" закріплено, що постачальники мають право на доступ до Єдиної газотранспортної системи України, вільний вибір продавця ресурсу природного газу та на отримання послуг з транспортування природного газу магістральними газопроводами, газорозподільними мережами, послуг із закачування, відбору, зберігання у підземних сховищах газу згідно з умовами укладених договорів та законодавством.

Враховуючи наведені вище положення Закону, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем при прийнятті постанови N 647 від 26.11.2014 року не було дотримано норм Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", зокрема, принципу вільного вибору постачальників природного газу, вільної торгівлі природним газом, добросовісної конкуренції між учасниками ринку природного газу в умовах рівних прав та можливостей, недопущення дій, спрямованих на спричинення збитків іншим суб'єктам рику, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу.

Стосовно посилання апелянтів на постанову Кабінету Міністрів України від 25 липня 2012 року N 705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу", пунктом 1 якої визначено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" визначено, що гарантований постачальник - визначене у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу.

Реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 12 названого Закону суб'єкт, уповноважений Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу для споживачів України, зобов'язаний забезпечити гарантованого постачальника ресурсом природного газу в необхідному йому обсязі відповідно до договорів, укладених із споживачами.

Гарантований постачальник здійснює функції з постачання природного газу на умовах, передбачених цією статтею, та має всі права і обов'язки постачальника, передбачені статтею 20 цього Закону.

Зі змісту наведених положень слідує, що статус гарантованого постачальника природного газу передбачає неможливість останнього відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу, натомість жодним чином не надає переваг та привілейованого становища такому постачальнику порівняно з іншими постачальниками природного газу.

Крім того, відповідно до частин 1 та 3 статті 15 Закону України від 11 січня 2001 року N 2210-III "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

В той же час, згідно з пунктом 4 оскаржуваної постанови N 647 обласні державні адміністраціям повинні вжити відповідно до законодавства заходи до укладення промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами, зазначеними у додатку до цієї постанови, договорів купівлі-продажу природного газу виключно з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".

Враховуючи зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначене положення свідчить про порушення наведених вище норм Закону N 2210-III оскільки передбачає наділення обласних державних адміністрацій повноваженнями на вчинення антиконкурентних дій, а також порушення вимог частини 2 статті 8 Закону N 2467-VI, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатися у процес регулювання режиму постачання, транспортування, зберігання, розподілу, споживання і припинення споживання природного газу.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до визначень, наведених у частині 1 статті 1 Закону України від 11.09.2003 року N 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Згідно зі статтею 3 цього Закону його дія поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Виходячи з аналізу змісту спірної постанови N 647, а також зважаючи на наведені вище положення, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що оскаржувана постанова за своїм змістом є регуляторним актом, відтак, порядок її прийняття повинен узгоджуватися із вимогами Закону N 1160-IV.

Згідно з частиною 1 статті 24 названого Закону кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, подається для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу до структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, на який рішенням Кабінету Міністрів України покладено відповідну функцію.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

Так, в матеріалах справи міститься пояснювальна записка до проекту постанови, довідка про погодження проекту, висновок Міністерства юстиції та протокол узгодження пропозицій до проекту постанови.

Разом з тим відповідачем не надано доказів погодження проекту вказаної постанови Держпідприємництвом України (Державною службою України з питань регуляторної політики) та його оприлюднення.

Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України від 26.11.93 року N 3659-XII "Про Антимонопольний комітет України" органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

В матеріалах справи відсутні докази погодження до прийняття оскаржуваної постанови з Антимонопольним комітетом України.

Судова колегія критично оцінює посилання апелянта 1 на параграфи 33, 37, 38, 39 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 N 950, згідно з якими саме на розробника проекту акту Кабінету Міністрів України, яким в даному випадку є Міненерговугілля, покладено обов'язок визначення заінтересованих органів та подальше погодження вказаного проекту з ними у встановлений строк, вжиття вичерпних заходів під час опрацювання проекту акта Уряду для врегулювання розбіжностей (проведення узгоджувальних процедур, консультацій, нарад, робочих зустрічей тощо), організація та проведення громадських обговорень, позаяк спірна постанова прийнята Кабінетом Міністрів України і саме цей суб'єкт владних повноважень є відповідальним за правомірність прийнятого ним рішення.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що згідно з пунктом 11 Висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами", вказаний проект погоджено із зауваженнями щодо невідповідності актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, та вимогам нормопроектувальної техніки.

Зокрема, зауваження щодо невідповідності проекту КМ України актам вищої юридичної сили (пункт 2 Висновку) мотивовані посиланням на вимоги: статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", положення Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", зокрема, частини 1 статті 3, частини 1 статті 4, частини 2 статті 8, пункт 8 частини 2 та частини 3 статті 9, частини 1, 5 статті 12 названого Закону, а також положення статей 19, 20, 6, 67, 179 та 44 Господарського кодексу України.

Також, варто наголосити, що наведений Висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту датовано 28 листопада 2014 року, в той час як спірна постанова N 647 прийнята Кабінетом Міністрів України 26 листопада 2014 року, що фактично свідчить про відсутність Висновків правової експертизи проекту на день прийняття спірної постанови Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянтів із посиланням на пункти 4 та 6 Висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України, згідно з якими вказаний проект не потребує проведення експертизи на відповідність міжнародним договорам України, а також за предметом правового регулювання не належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до acquis communautaire, визначених Загальнодержавною програмою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженою Законом України від 18 березня 2004 року N 1629.

Разом з тим, суд першої інстанції небезпідставно звернув увагу на суперечність оскаржуваної постанови N 647 ряду норм міжнародних договорів, учасником яких є Україна, при цьому виходив з такого.

Механізми впливу на господарську діяльність, передбачені у постанові N 647, мають розглядатися як заходи, що мають еквівалентну до кількісних обмежень дію, оскільки вони унеможливлюють фактичне здійснення торговельної діяльності у сфері газопостачання між європейськими постачальниками та українськими покупцями газу.

Тому наявна суперечність, зокрема, Угоді про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами, вчиненої в частині політичних положень 21 березня 2014 та в частині торговельно-економічних і галузевих положень 27 червня 2014 року, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року N 1678-VII, відповідно до ч. 1 ст. 271 якої передбачено, що митні збори і кількісні обмеження на імпорт і експорт енергетичних товарів, і всі заходи, що мають еквівалентну дію, мають бути заборонені між Сторонами.

Відповідно до положень статті 3 Договору до Енергетичної Хартії та Протоколу до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів, ратифікованих в Україні Законом від 6 лютого 1998 року N 89/98-ВР, сторони співпрацюють з метою надання допомоги у доступі до міжнародних ринків на комерційних умовах та, в цілому, з метою розвитку відкритого та конкурентного ринку енергетичних матеріалів і продуктів.

Згідно з частиною 1 статті 6 Договору кожна із сторін докладає зусилля з метою зменшення ринкових диспропорцій та перешкод для конкуренції в господарській діяльності в енергетичному секторі (тобто в діяльності, що має відношення до розвідки, видобування, переробки, виробництва, зберігання, транспортування по суші, передачі, розподілу, торгівлі, збуту чи продажу енергетичних матеріалів та продуктів, за виключенням тих, що включені у додаток N 1, чи тих, що відносяться до подачі тепла багатьом споживачам (ч. 5 статті 1)).

Відповідно до Закону України від 10 квітня 2008 року N 250-VI "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі" Верховна Рада України ратифікувала Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (ГАТТ), і яка, як наслідок, є невід'ємною складовою національного законодавства України.

Частиною 1 Статті XI ГАТТ передбачено, що ніякі заборони чи обмеження, крім мита, податків, чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони.

Винятки з цього загального правила, передбаченого статтею XI ГАТТ, встановлені у частині 2 Статті XI ГАТТ, відповідно до якої положення пункту 1 цієї статті не повинні поширюватися на: a) Заборони чи обмеження експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони; b) Заборони чи обмеження імпорту або експорту, необхідні у зв'язку із застосуванням стандартів або правил класифікації, визначення сорту чи реалізації товарів у міжнародній торгівлі; c) Обмеження імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства, імпортованих у будь-якій формі, необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є:

i) обмежити кількості подібного вітчизняного товару, які дозволяється реалізовувати чи виробляти, або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, кількості подібного вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар; або

ii) усунути з ринку тимчасовий надлишок подібного вітчизняного товару або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, надлишок вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар, шляхом надання наявного надлишку певним групам вітчизняних споживачів безкоштовно чи за цінами, нижчими за поточні ринкові ціни; або

iii) обмежити кількості будь-якого товару тваринного походження, які дозволяється виробляти, виробництво якого прямо залежить, цілком чи здебільшого, від імпортованого товару, якщо вітчизняне виробництво цього товару порівняно незначне.

Будь-яка сторона, яка застосовує обмеження щодо імпорту будь-якого товару відповідно до підпункту "c" цього пункту, повинна надавати публічне повідомлення про загальну кількість чи вартість товару, які дозволяється імпортувати протягом певного періоду часу у майбутньому, а також про будь-яку зміну такої кількості чи вартості. Крім того, будь-які обмеження, які застосовуються відповідно до викладеного вище пункту "i" не повинні зменшувати загальний обсяг імпорту відносно загального обсягу вітчизняного виробництва порівняно з тим співвідношенням, яке можна було б обґрунтовано передбачити між цими двома параметрами за відсутності обмежень. При визначенні такого співвідношення сторона повинна приділити належну увагу співвідношенню, яке переважало протягом попереднього репрезентативного періоду, а також будь-яким особливим факторам, які могли б вплинути чи які можуть впливати на торгівлю відповідним товаром.

Разом з тим, судом встановлено, що жоден із зазначених винятків не підлягає застосуванню у випадку із введенням обмежень відповідно до оскаржуваної постанови.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог позивачів, виходячи з того, що пункти 1 - 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 "Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами" та додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року N 647 "Перелік промислових, енергогенеруючих та теплогенеруючих (в частині промислових обсягів газу) підприємств" не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку із чим є незаконними і нечинними з 29.11.2014 року.

Стосовно доводів апелянтів про порушення судом першої інстанції вимог процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Так, колегія суддів враховує доводи апелянта 1 щодо допущення судом першої інстанції певних порушень вимог процесуального права під час вирішення справи, разом з тим, вважає за необхідне зазначити, що за змістом пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є лише таке порушення норм, зокрема, процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. При цьому частиною 2 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України заборонено скасовувати правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, відповідають обставинам справи, які встановлено повно та всебічно, рішення по суті відповідає критеріям законності та обґрунтованості, тобто ухвалене відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України. В свою чергу, допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, не призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, на думку апеляційного суду, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року (Постанова N 826/17772/14) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Природні Ресурси", Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний Геологічний Союз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Куб-Газ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тисагаз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Сервісна Компанія "Еско-Північ", Приватного акціонерного товариства "Нафтогазвидобування", Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс", Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот", Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" до Кабінету Міністрів України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" про визнання незаконною та нечинною постанови в частині - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року (Постанова N 826/17772/14) - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий, суддя: О. А. Губська

Судді:

О. О. Беспалов

А. Б. Парінов