ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
09.02.2015 р.

Справа N 826/19603/14

Про визнання нечинними положень постанови

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Кузьменка В. А., суддів - Амельохіна В. В., Добрівської Н. А. (за участю секретаря - Калужського Д. О.) розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Компанії CPI Investment Fund Limited до Національного банку України про визнання нечинними положень постанови. Обставини справи:

Компанія CPI Investment Fund Limited (далі по тексту - позивач, Компанія) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Національного банку України, в якому просить визнати нечинним підпункт 1 пункту 6 постанови Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року N 758.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі N 826/19603/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 22 січня 2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Відповідно до підпункту 1 пункту 6 постанови Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року N 758 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (в редакції, що діяла на момент звернення до суду) (далі по тексту - Постанова), постановлено: запровадити такі заходи щодо діяльності банків та фінансових установ:

дозволити резидентам здійснювати погашення кредитів, позик (у тому числі фінансової допомоги) в іноземній валюті за договорами з нерезидентами, у тому числі в разі укладання додаткових угод до кредитних договорів, не раніше строку, передбаченого договорами. Зазначена вимога поширюється на випадки дострокового виконання резидентом-позичальником зобов'язань як за основною сумою кредиту/позики, так і за іншими платежами, установленими договором кредитування (позики).

Національний банк України не здійснює реєстрацію змін до договорів про залучення резидентами-позичальниками кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, які стосуються скорочення строків виконання резидентами-позичальниками зобов'язань за такими договорами або їх дострокового виконання.

Вимоги цього підпункту не поширюються на випадки дострокового погашення кредитів, позик:

залучених уповноваженими банками на умовах субординованого боргу, за умов спрямування достроково поверненого субординованого боргу на збільшення статутного капіталу уповноваженого банку-позичальника та отримання відповідного дозволу Національного банку України;

за рахунок коштів, що залучаються резидентом-позичальником за іншим кредитним договором (договором позики) з нерезидентом, якщо цей договір передбачає більш пізній строк виконання зобов'язань позичальника (повністю або частково) порівняно з умовами попереднього кредитного договору (договору позики).

Позивач вважає, що підпункт 1 пункту 6 постанови Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року N 758 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" не відповідає нормам Цивільного кодексу України, оскільки фактично забороняє припинення зобов'язань за домовленістю сторін, що є втручанням у договірні правовідносини; оскаржувані положення Постанови порушують міжнародні зобов'язання України за Угодою між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про сприяння та взаємний захист інвестицій від 10 лютого 1993 року, в частині встановлення менш сприятливого режиму для іноземних інвестицій.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, оскільки позивачем не доведено факту порушення його прав, як інвестора, та зауважив, що оскаржувана постанова прийнята у межах та на підставі повноважень, визначених Законом.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Таким чином, у даному випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.

З положень підпункту 1 пункту 6 постанови вбачається, що її норми застосовуються в тому числі до резидентів та нерезидентів, між якими укладено договір позики (кредитування) в іноземній валюті.

На підставі наявних у справі матеріалів суд встановив, що між Компанією Carbon Products International (Велика Британія) (позикодавець) та Відкритим акціонерним товариством "ХІМЕКС" (позичальник, ВАТ "Хімекс") укладено договір позики в іноземній валюті від 02 червня 2008 року N 0306, за умовами якого позикодавець надає позивальнику позику у розмірі 2000000,00 доларів США зі сплатою 10,0 відсотків річних за користування позикою, терміном до 31 грудня 2018 року.

Вказаний договір зареєстровано Управлінням Національного банку України в Донецькій області, що підтверджується відповідним реєстраційним свідоцтвом N 799.

Відповідно до додаткової угоди до договору позики в іноземній валюті від 02 червня 2008 року N 0306 від 31 грудня 2008 року Компанія Carbon Products International (Велика Британія) передала Компанії CPI Investment Fund Limited (новий позикодавець) право вимоги з ВАТ "ХІМЕКС" всіх прав та обов'язків в повному обсязі за договором позики і іноземній валюті від 02 червня 2008 року N 0306, що існують на дату підписання додаткової угоди.

Згідно з додатковою угодою до договору позики в іноземній валюті від 02 червня 2008 року N 0306 від 09 червня 2010 року, у зв'язку із реорганізацією ВАТ "ХІМЕКС" в товариство з обмеженою відповідальністю, позичальником за договором позики і іноземній валюті від 02 червня 2008 року N 0306 вважається ТОВ "ХІМЕКС".

Таким чином, сторонами договору позики в іноземній валюті від 02 червня 2008 року N 0306 є Компанія CPI Investment Fund Limited та ТОВ "ХІМЕКС".

Відповідно до додаткової угоди до договору позики в іноземній валюті від 02 червня 2008 року N 0306 від 27 серпня 2014 року сторони дійшли згоди щодо дострокового розірвання вказаного договору та повного повернення позики у розмірі 897000,00 доларів США з нарахованими відсотками.

З урахуванням викладеного, на думку суду, Компанія CPI Investment Fund Limited є нерезидентом-позикодавцем за договором позики в іноземній валюті, укладеним із резидентом, та, відповідно, наділена правом оскаржити положення Постанови у судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її законності та відповідності вимогам, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України, колегія суддів керується наступним.

Стаття 6 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк виконує також відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю зокрема належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Згідно з положеннями статті 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Буквальний зміст підпункту 1 пункту 6 постанови свідчить, що Національним банком України фактично запроваджено заборону на дострокове погашення кредитів та позик за договорами позики (кредитування) в іноземній валюті, укладених між резидентами та нерезидентами, та, відповідно, дострокового припинення зобов'язань.

Поряд із цим стаття 14 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 531 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частина перша статті 598 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а згідно з часиною першою статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Як встановлює статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, виходячи із норм Цивільного кодексу України, сторони є вільними при виборі умов договору, у тому числі в частині строку припинення зобов'язання, водночас оскаржувані положення Постанови суперечать приписам Цивільного кодексу України, що в свою чергу, не відповідає вимогам статті 56 Закону України "Про Національний банк України".

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Між тим, оскаржувана Постанова не є актом цивільного законодавства, оскільки Національний банк України не наділений повноваженнями регулювати цивільні відносини.

Враховуючи наведені мотиви, суд приходить до висновку, що постанова Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року N 758 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" в частині підпункту 1 пункту 6 є незаконною.

При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідача про недоведеність Компанією CPI Investment Fund Limited порушення її прав та інтересів, оскільки частина друга статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України не пов'язує право оскаржити нормативно-правовий акт із наявністю порушеного права.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із доводами позивача щодо порушення внаслідок прийняття оскаржуваної Постанови міжнародних зобов'язань України в частині порушення Угоди між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про сприяння та взаємний захист інвестицій від 10 лютого 1993 року, оскільки порушення гарантій Компанії CPI Investment Fund Limited, як іноземного інвестора, документально не підтверджуються.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Кабінетом Міністрів України не доведена правомірність та обґрунтованість оскаржуваних пунктів Постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Компанії CPI Investment Fund Limited підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

1. Адміністративний позов Компанії CPI Investment Fund Limited задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним підпункт 1 пункту 6 постанови Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року N 758 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України".

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Компанії CPI Investment Fund Limited понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 73,08 грн. (сімдесят три гривні вісім копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя: В. А. Кузьменко

Судді:

В. В. Амельохін

Н. А. Добрівська