ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
20.01.2015
Про визнання дій незаконними та
зобов'язання вчинити певні дії
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Верховної Ради України, Президента України про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, встановила:
У жовтні 2014 року ОСОБА_10 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, Президента України, в якому просила:
- визнати незаконними дії Верховної Ради України та Президента України при прийнятті та підписанні пункту 3 частини першої статті 10 та речень 2, 3 абзацу другого частини першої статті 12 Закону України від 7 квітня 2011 року N 3206-VI "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - Закон N 3206-VI) та пункту 3 частини першої статті 26 та частини другої статті 45 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1700-VII "Про запобігання корупції" (далі - Закон N 1700-VII);
- зобов'язати Верховну Раду України та Президента України звернутися до Конституційного Суду України щодо тлумачення та визнання неконституційними пункту 3 частини першої статті 10 та речень 2, 3 абзацу другого частини першої статті 12 Закону N 3206-VI та пункту 3 частини першої статті 26 та частини другої статті 45 Закону N 1700-VII;
- визнати ОСОБА_10 такою, що не підлягає притягненню до відповідальності через дії відповідачів при прийнятті та підписанні вищезазначених законів через несвоєчасне повідомлення позивача роботодавцем про необхідність подання декларації та представництво інтересів батьків позивача.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 листопада 2014 року (Ухвала N 800/473/14) відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_10.
Відмовляючи у відкритті провадження, Вищий адміністративний суд України послався на статті 75, 85, 91, 93, 94, 147, 150 Конституції України, статтю 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 та 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 і з огляду на встановлені ними конституційні статус та повноваження Верховної Ради України, Президента України, завдання і принципи адміністративного судочинства, юрисдикцію адміністративних судів дійшов висновку, що Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів та Президент України при підписанні законів чи при утриманні від їх підписання не виконують владних управлінських функцій, а реалізовують свої повноваження щодо законодавчої діяльності, що дає підстави дійти висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції, не поширюється на спори про визнання протиправними дій при прийнятті законів чи при утриманні від їх підписання.
Вищий адміністративний суд України також установив, що не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства вимоги щодо визнання позивача такою, що не підлягає відповідальності через дії відповідачів при прийнятті та підписанні законодавчих актів, через несвоєчасне повідомлення позивача працедавцем про необхідність подання декларації та представництво інтересів батьків позивача, оскільки встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, в силу положень частини другої статті 234 Цивільного процесуального кодексу України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України, поданій з підстав, установлених пунктом 3 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_10 зазначила, що Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 3 листопада 2014 року обмежив право ОСОБА_10 на судовий захист шляхом викривлення (звуження) змісту абзацу третього пункту 4.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 171-1 КАС встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.
У пункті 1 частини третьої статті 17 цього Кодексу зазначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.
Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Повноваження Конституційного Суду України визначені в статті 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України", у пункті 1 якої зазначено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Відповідно до статті 15 цього Закону підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що невідповідність Конституції України актів Верховної Ради України, як і порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.
Отже, висновок Вищого адміністративного суду України про непідсудність адміністративному суду питань, порушених ОСОБА_10 у позові, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому в задоволенні заяви ОСОБА_10 необхідно відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В. В. Кривенко
Судді:
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
П. В. Панталієнко
О. Б. Прокопенко
І. Л. Самсін
О. О. Терлецький