ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
22.05.2014 р. N К/9991/21619/11

Про стягнення адміністративно-господарських санкцій

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів - Черпіцької Л. Т., Розваляєвої Т. С., Маслія В. І., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2011 року у справі N 2-а-4215/09/1570 за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торгівельний порт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, встановила:

У січні 2009 року Державна інспекція з контролю за цінами в Одеській області звернулась до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торгівельний порт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 558469,89 грн. за порушення державної дисципліни цін.

Позовні вимоги Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області обґрунтовані тим, що підприємством безпідставно стягувалась плата з оформлення Інспекцією державного портового нагляду морського торговельного порту України прибуття суден до порту та виходу з нього, оскільки здійснення оформлення є прямим обов'язком Інспекції, на яку покладено функції державного нагляду за безпекою судноплавства у порту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 1 березня 2010 року позовні вимоги Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України безпідставно отриману виручку в розмірі 183149,54 грн. та 366299,08 грн. штрафу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення мотивовано тим, що чинним законодавством прямо не передбачено застосування окремої плати за оформлення Інспекцією державного портового нагляду морського торговельного порту України прибуття суден до порту та виходу з нього, отже, стягнення відповідачем з суден додаткової плати є необґрунтованим. Часткове задоволення судом позовних вимог відбулось з підстав пропуску позивачем річного строку застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій в частині стягнення 9021,27 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначав, що послуга Інспекції державного портового нагляду морського торговельного порту України з оформлення прибуття суден у порт і виходу з порту є окремою послугою, яка не входить до переліку послуг безпеки судноплавства в порту, отже, стягнення окремої плати не порушує вимог чинного законодавства. Крім того, апеляційний суд приймав до уваги листи Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.06.2001 р. та від 23.07.2008 р., зі змісту яких вбачається, що встановлення портами непередбаченої нормативно-правовими актами плати за послуги, зокрема, оформлення прибуття суден до порту та їх виходу з нього, є правомірною господарською діяльністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Державна інспекція з контролю за цінами в Одеській області звернулась з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу позивача ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" наполягало на відмові у задоволенні касаційної скарги та залишенні рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.12.2008 р. Державна інспекція з контролю за цінами в Одеській області здійснила перевірку дотримання ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" у період з 01.11.2007 р. по 01.11.2008 р. порядку застосування тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробкою вантажів, а також зборів і плати за послуги у морських портах, за результатами якої складено акт від 05.12.2008 р. N 000913.

Внаслідок перевірки позивачем виявлено необґрунтоване стягнення відповідачем з судновласників плати за оформлення Інспекцією державного портового нагляду прибуття суден до порту та їх виходу, і, як наслідок, отримання додаткової виручки в розмірі 186156,63 грн.

В результаті виявлених порушень Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області прийнято рішення від 17.12.2008 р. N 732 про стягнення з ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" 186156,63 грн., підставою прийняття якого є недотримання підприємством вимог п. 2.1 наказу Міністерства транспорту України від 25.08.2004 р. N 783 "Про затвердження Порядку обліку та використання коштів від портових зборів" (надалі - Порядок).

17.12.2008 р. Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області на адресу державного підприємства направлено претензію N 13-3860 про вилучення неправомірно отриманої виручки в розмірі 186156,63 грн. та 372313,26 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства України, в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися законодавчими актами України. Розмір портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України. Використання портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням.

Згідно з п. 2.1 Порядку кошти від корабельного збору використовуються: на утримання та очищення акваторії порту від наносів і речовин, що забруднюють її поверхню і дно; на ремонт, модернізацію, реконструкцію і будівництво огороджувальних і берегоукріплювальних споруд порту; на виконання промірних робіт на акваторії порту; на суднопідйомні та підводно-технічні роботи на акваторії порту, включаючи попереднє водолазне обстеження дна та підняття втрачених (скинутих) великогабаритних предметів, такелажу та оснащення суден; на днопоглиблювальні роботи, пов'язані з підтримкою, поліпшенням, розвитком (розширенням) акваторії порту до проектних глибин; на заходи, пов'язані із забезпеченням безпеки судноплавства на судноплавних шляхах; на утримання персоналу, що здійснює технічний нагляд за експлуатацією акваторії, огороджувальних і берегоукріплювальних споруд.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. N 1544 затверджено Положення про портові збори, п. 12 якого передбачено, що для суден груп А, Б і Г нарахування корабельного збору здійснюється за кожний вхід у порт і вихід з нього за 1 куб. метр об'єму судна за встановленими цим Положенням ставками.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вказував, що Інспекція державного портового нагляду є підзвітною службі капітана порту, надання Інспекцією послуг з оформлення прибуття та виходу суден з порту є окремою послугою, за яку відповідачем правомірно встановлювались вільні ціни.

При цьому апеляційний суд керувався Положенням про Інспекцію державного портового нагляду морського торговельного порту України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 18.10.2000 р. N 574, п. 2.1 якого передбачено, що Інспекція державного портового нагляду (надалі - ІДПН) є структурним підрозділом служби капітана порту і здійснює державний нагляд за безпекою судноплавства в порту. Збори, що надходять за послуги ІДПН, лоцманської служби, служби регулювання руху суден, а також корабельного збору, в першу чергу, спрямовуються для забезпечення безпеки судноплавства. Утримання ІДПН здійснюється у порядку, визначеному Міністерством транспорту України.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про правомірність стягнення ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" окремої плати за послуги з оформлення прибуття та виходу суден з порту, оскільки судом не враховано вимог ст. 88 Кодексу торговельного мореплавства України, якою визначено функції капітанів морських портів, зокрема, оформлення приходу суден у порт і виходу з порту.

До того ж, обов'язки Інспекції державного портового нагляду морського торговельного порту України передбачені Розділом 2 вищевказаного Положення від 18.10.2000 р. N 574, зокрема, це оформлення прибуття суден у порт і виходу з порту в порядку, установленому Міністерством транспорту України (п. 2.2 Положення).

Отже, оформлення прибуття суден у порт і виходу з порту є прямим обов'язком Інспекції державного портового нагляду морського торговельного порту України, яка виконує функції державного нагляду за безпекою судноплавства в порту та діяльність якої визначена в межах, передбачених чинним законодавством.

Колегія суддів зазначає, що Інспекція державного портового нагляду морського торговельного порту України позбавлена повноважень встановлювати або справляти додаткові збори, не передбачені чинним законодавством, в тому числі Положенням про портові збори від 12.10.2000 р. N 1544.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області.

Безпідставним є також посилання суду апеляційної інстанції на листи Міністерства транспорту України від 18.06.2001 р. N 4/8-8-1097/ф та Міністерства транспорту та зв'язку України від 23.07.2008 р. N 6400/27/10-08 щодо правомірності встановлення портами непередбаченої нормативно-правовими актами плати за послуги з оформлення прибуття суден до порту та виходу з нього, так як вказані листи не є підзаконними нормативно-правовими актами і носять лише інформаційний характер, отже, є необов'язковими для виконання.

Щодо позовних вимог Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області в частині стягнення з ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" безпідставно отриманої виручки в розмірі 183149,54 грн. та 366299,08 грн. штрафу колегія суддів підтримує висновок суду першої та інстанції про їх задоволення та вважає законним застосування ст. 250 Господарського кодексу України.

Так, ст. 250 Господарського кодексу України, в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд касаційної інстанції зазначає, що контролюючий орган під час виявлення факту порушення суб'єктом господарювання встановлених чинним законодавством правил здійснення господарської діяльності повинен дотримуватись вимог вказаних положень законодавства і приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій виключно в межах шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше одного року з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Перевіркою контролюючого органу охоплено період господарської діяльності державного підприємства з 01.11.2007 р. по 01.11.2008 р., у той час, як рішення N 732 про застосування економічних санкцій прийнято 17.12.2008 р., таким чином, застосування позивачем у період з 01.11.2007 р. по 16.11.2007 р. адміністративно-господарських санкцій у розмірі 9021,27 грн. здійснено поза межами строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, судова колегія визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції і вважає, що рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону, було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ухвалила:

Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2011 року скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 1 березня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст. ст. 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: