Ухвала : Про визнання протиправними та незаконними дій, бездіяльності, рішень та зобов'язання вчинити дії, визнання незаконним, протиправним та скасування нормативно-правового акта, скасування рішення про державну реєстрацію

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
13.05.2014 р.

Справа N 826/247/13-а

Про визнання протиправними та незаконними дій, бездіяльності,
рішень та зобов'язання вчинити дії, визнання незаконним,
протиправним та скасування нормативно-правового акта,
скасування рішення про державну реєстрацію

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Шостака О. О., суддів - Горяйнова А. М., Желтобрюх І. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року (Постанова N 826/247/13-а) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Прем'єр-Міністра України Азарова Миколи Яновича, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, Міністерство юстиції України, 3-ті особи - ОСОБА_8, Громадська дитяча благодійна організація координаційний центр "РОДИНА", Спілка багатодітних Київщини, ОСОБА_9, про визнання протиправними та незаконними дій, бездіяльності, рішень та зобов'язання вчинити дії, визнання незаконним, протиправним та скасування нормативно-правового акта, скасування рішення про державну реєстрацію, встановила:

У січні 2013 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Прем'єр-Міністра України Азарова Миколи Яновича, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, Міністерство юстиції України у якому просив 1) визнати незаконними, протиправними дії та рішення відповідача 1 та відповідача 3, що проявились в перенадісланні до Міністерства юстиції України скарг ОСОБА_3. щодо невиконання в повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року, заява N 25476/02, по справі "Погребна проти України", отриманих Урядом України з Комітету Міністрів Ради Європи та Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини; 2) визнати протиправними, незаконними дії та бездіяльність відповідачів 1 - 3, що проявились в не розгляді, не опрацюванні та не прийнятті рішень по скаргам ОСОБА_3. щодо невиконання в повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року, заява N 25476/02, по справі "Погребна проти України", отриманих Урядом України з Комітету Міністрів Ради Європи та Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) визнати розгляд, опрацювання Урядовим уповноваженим та Міністерством юстиції України скарг ОСОБА_3 щодо невиконання в повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року, заява N 25476/02, по справі "Погребна проти України", отриманих Урядом України з Комітету Міністрів Ради Європи та Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини - незаконними, протиправними, вчиненими не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений вимогами статті 19 Конституції України, не пропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів ОСОБА_3., без урахування права ОСОБА_3. на участь у прийнятті рішення - розгляду скарг; 4) зобов'язати відповідачів 1 - 3 прийняти до розгляду, опрацювати, розглянути та прийняти рішення по скаргам ОСОБА_3. щодо невиконання в повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року, заява N 25476/02, по справі "Погребна проти України", отриманих Урядом України з Комітету Міністрів Ради Європи та Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини; 5) зобов'язати відповідача 4 вжити заходів та здійснити підготовку пропозицій Президенту України щодо попередження та нейтралізації загроз національній безпеці України при невиконанні в повному та фактичному обсязі рішень Європейського суду з прав людини; 6) зобов'язати відповідачів 1, 2, 4 і 5, відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про міжнародні договори України", надати Міністерству закордонних справ України повну інформацію, що стосується невиконання міжнародного договору - статей 1, 5, пункту 1 статті 6, статей 6, 13, 46 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; статей 26, 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів при довготривалому та безпідставному не виконанні рішень Європейського суду з прав людини; 7) зобов'язати відповідачів 1, 2, 4 та 5 вжити заходів щодо призначення, ініціювання проведення службового розслідування, перевірки щодо Урядового уповноваженого, Міністерства юстиції України, ДВС України, їх посадових і службових осіб за перешкоджання та невиконання в повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року, заява N 25476/02, по справі "Погребна проти України"; 8) зобов'язати відповідачів 1, 2, 4 та 5 вжити заходів щодо звільнення з займаної посади Урядового уповноваженого за перешкоджання встановити істину щодо невиконання та невиконання в повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року, заява N 25476/02, по справі "Погребна проти України"; 9) зобов'язати відповідачів 1 -5 вжити заходів та підгодовувати пропозиції щодо запровадження в Україні незалежного та безстороннього ефективного засобу правового захисту по перевірці фактів порушень та невиконання вимог Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та невиконання в повному обсязі рішень Європейського суду з прав людини.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2013 року (Постанова N 826/247/13-а) в задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 08.04.2013 року (Постанова N 826/247/13-а) та прийняте нове рішення, яким задовольнити позов. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2013 року (Постанова N 826/247/13-а) - залишити без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 звернулась до Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини зі скаргами від 29 вересня 2011 року та 01 листопада 2011 року щодо невиконання державою Україна та її офіційними особами в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02. У листі Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини від 16 листопада 2012 року повідомлено ОСОБА_3, що інформацію, викладену у її листах від 29 вересня 2011 року та 01 листопада 2011 року, передано органам державної влади України. Відповідно до листа Урядового уповноваженого від 14 грудня 2012 року N ПІ-КО-680/ПІ-КО-681/12.0.1, адресованого позивачам, повідомлено, що скарги ОСОБА_3 від 29 вересня 2011 року та 01 листопада 2011 року направлені Уряду України для опрацювання та надання відповіді, а процес опрацювання вказаних скарг триває. Позивачі вважають, що Міністерство юстиції України та Урядовий уповноважений не наділені законними правами та обов'язками розглядати скарги ОСОБА_3 отримані Урядом України від Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини, та приймати по ним рішення; дії та бездіяльність Кабінету Міністрів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України та Прем'єр-міністра України щодо перенаправлення до Міністерства юстиції України, не розгляду та не опрацювання таких скарг вчинені всупереч нормам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Віденської конвенції про право міжнародних договорів, законів України "Про правонаступництво України" та "Про міжнародні договори України"; діяльність Урядового уповноваженого не ґрунтується на жодному законодавчому акті, а Положення про Урядового уповноваженого, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784, та сама ця постанова є нелегальними, незаконними та такими, що не затверджені та не проголосовані на засіданні Кабінету Міністрів України. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, в своєму адміністративному позові зазначили, що постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" не проголосована та не затверджена на засіданні Кабінету Міністрів України; Кабінет Міністрів України незаконно передав свої обов'язки, які випливають із Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", іншому державному органу, а саме поклав на Міністерство юстиції України функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень; посада Урядового уповноваженого запроваджена незаконно; Кабінет Міністрів України у пунктах 8 та 9 вказаної вище постанови незаконно зобов'язав Міністерство закордонних справ України передбачити введення у штатний розпис Постійного представництва України при Раді Європи посади для представника Міністерства юстиції та незаконно надав вказівку судовій гілці влади та органам прокуратури визначити посадових осіб з числа заступників керівників зазначених органів для сприяння ефективному здійсненню заходів щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що скарги ОСОБА_3 до Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини від 29 вересня 2011 року та 01 листопада 2011 року щодо невиконання державою Україна та її офіційними особами в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 направлено юристом Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини Сироїжком М. електронною поштою на адресу Урядового уповноваженого, про що свідчить відповідне повідомлення. 04 січня 2013 року виконуючим обов'язки Урядового уповноваженого було надано відповідь Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини по суті питань скарг. У листі Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини від 16 листопада 2012 року, адресованого ОСОБА_3, зазначається про отримання Департаментом з виконання рішень Європейського суду з прав людини листів позивача 1 від 29 вересня 2012 року, 01 та 05 листопада 2013 року та, що, інформацію, викладену у вказаних листах, передано органам державної влади України; при цьому у листі не визначено, яким конкретно органам державної влади передано інформацію, викладену у зверненнях ОСОБА_3 у який спосіб та коли. Згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 січня 2013 року N 17-13/40 позивачів повідомлено, що протягом листопада-грудня 2012 року та по день надання відповіді листів від Комітету Міністрів Ради Європи та Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини щодо невиконання державою Україна та її офіційними особами в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 не надходило. У відповідності до статті 48 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України. Відповідно до пункту 2 Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року N 850, основними завданнями Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України. Пункт 17 Положення встановлює, що структурні підрозділи Секретаріату відповідно до основних завдань, визначених цим Положенням, та з питань, що належать до їх компетенції, організовують в установленому порядку розгляд звернень органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій; організовують та здійснюють в установленому порядку розгляд звернень громадян, адресованих Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністру України, Першому віце-прем'єр-міністру України; здійснюють контроль за вирішенням порушених у зверненнях громадян питань, дотриманням законодавства про звернення громадян. Таким чином, організація розгляду звернення, адресованих Кабінету Міністрів України або Прем'єр-міністру України, покладена на Секретаріат Кабінету Міністрів України, і, відповідно, усі звернення, адресовані Кабінету Міністрів України або Прем'єр-міністру України, надходять до Секретаріату. Виходячи з викладених обставин та повноважень Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо розгляду звернень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримання скарг ОСОБА_3 до Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини зі скаргами від 29 вересня 2011 року та 01 листопада 2011 року щодо невиконання державою Україна та її офіційними особами в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 Кабінетом Міністрів України, Прем'єр-міністром України та Секретаріатом Кабінету Міністрів України документально не підтверджується; доказів на підтвердження зворотного матеріали справи не містять. Встановлення факту неотримання відповідачами 1, 2 та 3 від Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини скарг ОСОБА_3 щодо невиконання державою Україна та її офіційними особами в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02, виключає будь-яку протиправність дій, бездіяльності або рішень відповідачів щодо перенадіслання, не опрацювання, не прийняття рішень по скаргам ОСОБА_3 щодо невиконання державою Україна та її офіційними особами в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 з боку Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністра України та Секретаріату Кабінету Міністрів України та не потребує зобов'язання розглянути, опрацювати та прийняти рішення по скаргам ОСОБА_3. В частині позовних вимог про визнання протиправним розгляду скарг відповідача 1 щодо невиконання в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 Урядовим уповноваженим, колегія суддів звертає увагу на наступне. Матеріали справи свідчать, що скарги ОСОБА_3 до Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини від 29 вересня 2011 року та 01 листопада 2011 року щодо невиконання державою Україна та її офіційними особами в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 направлено на адресу Урядового уповноваженого юристом Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини С. М. електронною поштою. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (чинній в останній редакції) на Міністерство юстиції покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень та установлено, що представництво України в Європейському суді з прав людини у разі розгляду питань дотримання нею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини; Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра юстиції. За умовами оплати праці, матеріально-побутового та іншого забезпечення Уповноважений прирівнюється до посади заступника міністра. Відповідно до пункту 1 Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою, на яку покладено повноваження щодо забезпечення представництва України в Європейському Суді з прав людини (далі - Суд) під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також інформування Комітету Міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Суду. З огляду на те, що на Урядового уповноваженого покладено функції з питань звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України, та враховуючи, що скарги ОСОБА_3 щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 направлені Департаментом з виконання рішень Європейського суду з прав людини безпосередньо на адресу Урядового уповноваженого, колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Урядовий уповноважений при розгляді та опрацюванні скарг ОСОБА_3 щодо невиконання в повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року, заява N 25476/02, отриманих від Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини, діяв в межах визначених повноважень. В частині доводів позивачів про не врахування Урядовим уповноваженим права ОСОБА_3 на участь у прийнятті рішення - розгляду скарг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що скарги ОСОБА_3 щодо невиконання в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 були адресовані та направлені саме до Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини, при цьому позивач 1 не просив забезпечити свою участь при розгляді скарг; Урядовий уповноважений надавав лише свої заперечення та зауваження по суті питань, порушених у скаргах позивача 1, відповідно, не мав обов'язку забезпечувати особисту участь позивача 1 при наданні відповіді Департаменту з виконання рішень Європейського суду з прав людини. Стосовно позовних вимог про зобов'язання Адміністрації Президента України вжити відповідних заходів та здійснити підготовку пропозицій Президенту України щодо попередження та нейтралізації загроз національній безпеці України при невиконанні в повному та фактичному обсязі рішень Європейського суду з прав людини, колегія суддів зазначає. Згідно з пунктами 1, 3, 4 Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 02 квітня 2010 року N 504/2010, Адміністрація Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України. Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень. Адміністрація відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого бере участь в опрацюванні пропозицій щодо попередження та нейтралізації загроз національній безпеці України, здійснення Президентом України керівництва у сфері національної безпеки і оборони України, виконання ним повноважень Голови Ради національної безпеки і оборони України, контролю за реалізацією заходів у цій сфері, забезпечує здійснення повноважень у сфері контролю за діяльністю Збройних Сил України, інших військових формувань. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав. Разом з тим, колегію суддів не встановлено, а позивачами не наведено, що у межах спірних правовідносин Адміністрацією Президента України вчинено протиправні дії, допущено бездіяльність чи прийнято будь-які рішення, які б порушували чи перешкоджали реалізації прав, свобод чи інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у тому числі в сфері попередження та нейтралізації загроз національній безпеці України при невиконанні в повному та фактичному обсязі рішень Європейського суду з прав людини. Крім того, позивачами не доведено факту невиконання в повному та фактичному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02. Таким чином, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованим та не підлягають задоволенню. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідачів 1, 2, 4 і 5, відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про міжнародні договори України", надати Міністерству закордонних справ України повну інформацію, що стосується невиконання міжнародного договору - статей 1, 5, пункту 1 статті 6, статей 6, 13, 46 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; статей 26, 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів при довготривалому та безпідставному невиконанні рішень Європейського суду з прав людини, оскільки судом у межах спірних правовідносин не виявлено порушень вказаних позивачами норм міжнародних договорів. Необґрунтованими є позовні вимоги про зобов'язання відповідачів 1, 2, 4 та 6 вжити заходів щодо призначення та ініціювання проведення службового розслідування щодо Урядового уповноваженого, Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України та їх посадових осіб за перешкоджання та не виконання у повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 та зобов'язання вжити заходів щодо звільнення з займаної посади Урядового уповноваженого за перешкоджання встановити істину щодо невиконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини, виходячи з того, що матеріали справи не містять доказів які б підтверджували невиконання чи перешкоджання у виконанні у повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02 з боку Урядового уповноваженого, Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України чи їх посадових осіб або, що Урядовий уповноважений вчинив будь-які дії, що можуть бути підставою для його звільнення; у свою чергу звільнення Урядового уповноваженого належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Що стосується вимог про зобов'язання відповідачів 1 - 5 вжити заходів та підготувати пропозиції щодо запровадження в Україні незалежного та безстороннього ефективного засобу правового захисту по перевірці фактів порушень та невиконання вимог Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та невиконання в повному обсязі рішень Європейського суду з прав людини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані дії є дискреційними повноваженнями органів державної влади; крім того, здійснення таких заходів та надання пропозицій не належить до повноважень, наприклад, Прем'єр-міністра України та Секретаріату Кабінету Міністрів України. Вирішуючи питання щодо позовних вимог про зобов'язання Кабінету Міністрів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України та А. М. Я. прийняти до розгляду, перевірити факти та прийняти рішення по скарзі позивачів, отриману з Адміністрації Президента України із супровідним листом від 03 січня 2012 року N 22/000384-10П, колегія суддів керується наступним. Матеріали справи підтверджують, що 02 січня 2013 року позивачі подали до Адміністрації Президента України скаргу N 1вв, адресовану Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністру України, Президенту України, Міністерству юстиції України, Департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини та Комітету Міністрів Ради Європи. У вказаній скарзі позивачі висловлювали недовіру Урядовому уповноваженому, Міністерству юстиції України та їх представникам та висували ряд прохань, зокрема відсторонити Урядового уповноваженого від розгляду скарг ОСОБА_4 щодо невиконання у повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02, призначити службове розслідування та звільнити з посади Урядового уповноваженого, винести рішення про вжиття додаткових заходів для повного виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року N 25476/02. Листом від 03 січня 2013 року N 22/000384-10 П Адміністрація Президента України надіслала звернення позивачів від 02 січня 2013 року за належністю до Секретаріату Кабінету Міністрів України. У свою чергу Секретаріат Кабінету Міністрів України листом від 21 січня 2013 року NN 41-КО-000648/10-1, 41-КО-000818/10П-1 надіслано звернення позивачів за належністю Міністерству юстиції України та Державній виконавчій службі України. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України "Про звернення громадян" визначено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що направлення Секретаріатом Кабінету Міністрів України звернення позивачів від 02 січня 2013 року, що надійшло з Адміністрації Президента України, за належністю до Міністерства юстиції України та Державної виконавчої служби України не суперечить Закону України "Про звернення громадян", є правомірним та не потребує зобов'язання Кабінету Міністрів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України та А. М. Я. вчинити дії щодо розгляду та прийняття відповідного рішення щодо вказаного звернення. В частині позовних вимог позивача 2 та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет позову, що стосуються законності постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого цією постановою, законності дій Кабінету Міністрів України та позовних вимог позивача 1 щодо законності Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", та позовних вимог позивача 1 щодо оскарження Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", колегія суддів керується наступним. Відповідно до статті 113 Конституції України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно зі статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Кабінет Міністрів України, відповідно до статті 116 Конституції України, забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України. На момент прийняття оскаржуваної постанови Кабінет Міністрів України керувався у своїй діяльності Законом УРСР "Про Раду Міністрів Української РСР", відповідно до статті 32 якого визначено, що рішення Ради Міністрів Української РСР, які носять нормативний характер або мають важливе народногосподарське і загальне значення, видаються у формі постанов. Постанови Ради Міністрів Української РСР публікуються українською і російською мовами у Зібранні постанов Уряду Української РСР, а при необхідності широкого і негайного їх обнародування доводяться до загального відома засобами масової інформації. Постанови Ради Міністрів Української РСР підписуються Головою Ради Міністрів Української РСР і Керуючим Справами Ради Міністрів Української РСР. Відповідно до пунктів 7 - 10 розділу III Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2000 року N 915, засідання Кабінету Міністрів вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин членів Кабінету Міністрів. Засідання Кабінету Міністрів проводяться під головуванням Прем'єр-міністра. Рішення Кабінету Міністрів приймаються більшістю голосів членів Кабінету Міністрів, присутніх на засіданні. За умови рівного розподілу голосів вирішальним є голос Прем'єр-міністра. Засідання стенографується. Стенограму, яка є внутрішнім робочим документом, має конфіденційний характер і використовується для складання протоколу, веде структурний підрозділ Секретаріату Кабінету Міністрів, відповідальний за організаційне забезпечення підготовки та проведення засідань Кабінету Міністрів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (чинній в останній редакції), що прийнята на підставі Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та Указу Президента України від 25 червня 2002 року N 581 "Про Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах" постановлено, зокрема: - покласти на Міністерство юстиції функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень; - перейменувати посаду Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини на посаду Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. - установити, що: представництво України в Європейському суді з прав людини у разі розгляду питань дотримання нею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини; урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра юстиції. За умовами оплати праці, матеріально-побутового та іншого забезпечення Уповноважений прирівнюється до посади заступника міністра. - затвердити Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, що додається. - Міністерству внутрішніх справ, Міністерству фінансів, Міністерству закордонних справ, Міністерству оборони, Міністерству палива та енергетики, Міністерству вугільної промисловості, Міністерству охорони здоров'я, Державному комітетові у справах національностей та міграції, Державній судовій адміністрації, Державному департаменту з питань виконання покарань, Службі безпеки та Фонду державного майна визначити протягом одного місяця з числа заступників керівника органу посадову особу, відповідальну за організаційне та інформаційне забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень, і повідомити про це Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Запропонувати Верховному Суду України, Генеральній прокуратурі України та Центральній виборчій комісії визначити посадових осіб з числа заступників керівників зазначених органів для сприяння ефективному здійсненню заходів щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень. При розгляді даної справи судом не виявлено протиправності дій Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та при затвердженні Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, у свою чергу позивачем 2 та третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, не наведено переконливих доводів та не надано належних доказів на підтвердження зворотного; відтак колегія суддів вважає, що вказані постанова та Положення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Не заслуговують на увагу доводи позивача 2 та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, про незаконність передачі своїх обов'язків щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень іншому державному органу - Міністерству юстиції України, виходячи з підстав, викладених нижче. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо вжиття заходів по виконанню рішень Європейського суду з прав людини визначені у статті 15 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а саме: Прем'єр-міністр України відповідно до подання, передбаченого у статті 14 цього Закону, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення. Центральний орган виконавчої влади, визначений у дорученні Прем'єр-міністра України, у встановлений у дорученні строк: а) забезпечує в межах своєї компетенції видання відомчих актів на виконання заходів загального характеру та контролює їх виконання; б) вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо прийняття нових, скасування чинних нормативно-правових актів або внесення до них змін. Кабінет Міністрів України: а) видає в межах своєї компетенції акти на виконання заходів загального характеру; б) вносить у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України законопроекти щодо прийняття нових, скасування чинних законів або внесення до них змін. Норми Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зокрема його стаття 15, не містять вказівки на те, що Кабінет Міністрів України здійснює повноваження з приводу представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень, навпаки надано можливість Прем'єр-міністру України визначати центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру. Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" також передбачає функціонування Органу представництва - органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень (стаття 1 цього Закону); при цьому Орган представництва не ототожнюється з Кабінетом Міністрів України. Таким чином, покладення Кабінетом Міністрів України на Міністерство юстиції України функцій органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень відповідає нормам Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та не суперечить Конституції України. Стосовно тверджень про незаконне запровадження посади Урядового уповноваженого колегія суддів зазначає, що оскаржуваною постановою лише перейменовано посаду Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини на посаду Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини; нова ж посада Кабінетом Міністрів України не запроваджувалась. Доказів на підтвердження того, що введення посади Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини визнано незаконним, позивачем 2 та третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, до суду не надано.

Не підтвердженими лишились доводи позивачів та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, про необхідність врегулювання діяльності Урядового уповноваженого виключно Законом, оскільки стаття 92 Конституції України не встановлює таких вимог. Так, відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; 3) права корінних народів і національних меншин; 4) порядок застосування мов; 5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 7) правовий режим власності; 8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; 9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів; 11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; 13) територіальний устрій України; 14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури; 15) засади місцевого самоврядування; 16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст; 17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; 18) правовий режим державного кордону; 19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації; 20) організація і порядок проведення виборів і референдумів; 21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України; 22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; 2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України; 3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів; 4) порядок використання і захисту державних символів; 5) державні нагороди; 6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; 7) державні свята; 8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального. Законом України оголошується амністія. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що жодна із процитованих підстав статті 92 Конституції України не підлягає застосуванню до відносин щодо врегулювання діяльності Урядового уповноваженого. Щодо доводів про незаконність пунктів 8 та 9 оскаржуваної постанови колегія суддів зазначає, що пункт 8 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виключено згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2011 року N 245 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 р. N 784"; пункт 9 оскаржуваної постанови не зобов'язує Верховний Суд України, Генеральну прокуратуру України та Центральну виборчу комісію визначити посадових осіб з числа заступників керівників зазначених органів для сприяння ефективному здійсненню заходів щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень, а лише пропонує вказаним органам здійснити певні дії. Враховуючи викладене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_8, Громадської дитячої благодійної організації координаційного центру "РОДИНА" та Спілки багатодітних Київщини, що стосуються законності постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого цією постановою, а також законності дій Кабінету Міністрів України, та які викладені в доповненні від 22 січня 2013 року та адміністративному позові від 11 березня 2013 року, а також позовні вимоги ОСОБА_3 в частині оскарження Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року N 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", не підтверджуються нормативно та є безпідставними. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2013 року (Постанова N 826/247/13-а) - без змін. Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів ухвалила:

В задоволені апеляційної скарги ОСОБА_3 - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2013 року (Постанова N 826/247/13-а) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий, суддя О. О. Шостак

Судді:

А. М. Горяйнов

І. Л. Желтобрюх