ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
05.05.2014 р.

Справа N 922/951/13-г

Про відшкодування шкоди

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Кота О. В., суддів - Попікової О. В. (доповідач у справі), Саранюка В. І. (за участю представників: від прокуратури - Я. С. М., за посв. від 09.08.2012 р. N 000730, від позивача - П. В. В., за дов. від 01.01.2014 р. N 12, від відповідача-1 - не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином), від відповідача-2 - не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на рішення господарського суду Харківської області від 20.05.2013 р. та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2013 р. у справі N 922/951/13-г господарського суду Харківської області за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця" до 1. Військової частини А0829, 2. Міністерства оборони України про відшкодування шкоди в розмірі 1566674,65 грн., встановив:

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Військової частини А0829 та Міністерства оборони України про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1566674,65 грн.

Рішенням господарського Харківської області від 20.05.2013 р. (суддя Лаврова Л. С.) присуджено до стягнення з Військової частини А0829 на користь ДП "Придніпровська залізниця" 1566674,65 грн. матеріальної шкоди. У задоволенні позову в частині стягнення матеріальної шкоди з Міністерства оборони України відмовлено.

Рішення місцевого суду обґрунтовано приписами статей 22, 1166, 1172, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, статті 5 Закону України "Про Збройні Сили України", з огляду на те, що завдана матеріальна шкода повинна бути відшкодована за рахунок Військової частини А0829, яка є правонаступником Військової частини А2985, з вини військовослужбовців якої сталися пожежа та вибух боєприпасів, внаслідок чого було завдано шкоду майну позивача.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2013 р. (головуючий суддя Істоміна О. А., судді Білецька А. М., Гребенюк Н. В.) рішення господарського суду Харківської області від 20.05.2013 р. скасовано в частині відмови в задоволенні позову до Міністерства оборони України з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позову. Резолютивну частину рішення викладено в новій редакції, згідно з якою присуджено до стягнення з Військової частини А0829 та Міністерства оборони України солідарно на користь ДП "Придніпровська залізниця" 1566674,65 грн. матеріальної шкоди. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення місцевого суду та задовольняючи повністю позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріальна шкода, завдана позивачу, повинна бути відшкодована з відповідачів в солідарному порядку.

Не погодившись з рішенням та постановою, заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", статей 80, 81, 1172 Цивільного кодексу України, статті 62 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що у Міноборони не виникає обов'язку з відшкодування шкоди, яка є предметом даного спору, оскільки її не можна вважати зобов'язанням військової частини, яке виникло у зв'язку з її діяльністю як суб'єкта господарської діяльності. Окрім цього особи, винні у вибухах боєприпасів, на момент заподіяння шкоди мали статус військовослужбовців, а не працівників, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідачів обов'язку відшкодувати шкоду в порядку статті 1172 Цивільного кодексу України.

Від ДП "Придніпровська залізниця" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 06.05.2004 р. на армійських складах Військової частини А2985, розташованих поблизу с. Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області, сталася пожежа, що спричинила вибух боєприпасів.

Вироком військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 24.11.2008 р. у справі N 1-1/2008, залишеним без змін Апеляційним судом Військово-Морських Сил України, ОСОБА_6, який у травні 2004 року перебував у військовому званні підполковника та був командиром Військової частини А2985, визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 статті 410, ч. 2 статті 425, ч. 1 статті 366 Кримінального кодексу України, ОСОБА_7, який у травні 2004 року перебував у військовому званні рядового та був військовослужбовцем Військової частини А3283, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 статті 414 Кримінального кодексу України, ОСОБА_8, який у травні 2004 року був представником Корпорації "Співдружність" у Військовій частині А-2985, визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 статті 366, ч. 5 статті 27, ч. 2 статті 410 Кримінального кодексу України.

Вказаним вироком суду було встановлено, що пожежа, яка сталася 06.05.2004 р. та спричинила вибух боєприпасів на армійських складах Військової частини А2985, виникла внаслідок злочинних дій та бездіяльності військовослужбовців ОСОБА_6 (командира Військової частини А2985) та ОСОБА_7 (військовослужбовця Військової частини А3283).

Цивільний позов ДП "Придніпровська залізниця" до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди в розмірі 3478423,43 грн. вироком військового суду залишено без розгляду з правом звернення з цим позовом до іншого суду.

Згідно висновку від 07.06.2011 р. N 2014/2644/11-19 судово-економічної експертизи розмір витрат ДП "Придніпровська залізниця", понесених внаслідок пожежі, що спричинена вибухами артилерійських і ракетних снарядів на військових складах Військової частини А2958, розташованих поблизу с. Новобогданівка, становить 1566674,65 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2011 р. у справі N 45/421, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 р., позов ДП "Придніпровська залізниця" до Міністерства оборони України про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 3478423,43 грн. задоволено частково. Присуджено до стягнення з Міністерства оборони України на користь ДП "Придніпровська залізниця" 1566674,65 грн. збитків. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.12.2012 р. рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 р. у справі N 45/421 скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

У березні 2013 року ДП "Придніпровська залізниця" звернулось з даним позовом до Військової частини А0829, як правонаступника Військової частини А2985, та Міністерства оборони України про відшкодування в солідарному порядку майнової шкоди у розмірі 1566674,65 грн.

Рішенням господарського Харківської області від 20.05.2013 р. у даній справі присуджено до стягнення з Військової частини А0829 на користь ДП "Придніпровська залізниця" 1566674,65 грн. матеріальної шкоди. У задоволенні позову в частині стягнення матеріальної шкоди з Міністерства оборони України відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2013 р. рішення господарського суду Харківської області від 20.05.2013 р. скасовано в частині відмови в задоволенні позову до Міністерства оборони України з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позову, присуджено до стягнення з Військової частини А0829 та Міністерства оборони України солідарно на користь ДП "Придніпровська залізниця" 1566674,65 грн. матеріальної шкоди. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Переглядаючи в касаційному порядку рішення господарського Харківської області від 20.05.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2013 р., колегія суддів не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій стосовно наявності підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У свою чергу відповідно до частин 2, 5 статті 1187 Цивільного кодексу України особа, що володіє джерелом підвищеної небезпеки та здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, зобов'язана відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто незалежно від наявності вини.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній з захистом Вітчизни (стаття 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").

Згідно з підпунктом "е" підпункту 1 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України Міноборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.97 р. N 888/97 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), одним із завдань Міністерства оборони України є забезпечення комплектування Збройних Сил особовим складом.

За приписами статті 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (стаття 3 Закону України "Про Збройні Сили України").

Повноваження Міністерства оборони України у сфері управління Збройними Силами України закріплені у статті 10 Закону України "Про Збройні Сили України" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Так Міністерство оборони України здійснює, зокрема, військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, всебічно забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, підготовку до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, і здійснює контроль їх ефективного використання, організує виконання робіт в інтересах Збройних Сил України і надання послуг.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, і належить їм на праві оперативного управління

За приписами статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси.

Згідно статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

У статті 137 Господарського кодексу України визначено, що правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган.

Статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно з підпунктом "ж" підпункту 3 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.97 р. N 888/97 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) Міноборони України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що саме на Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройними Силами України, покладено обов'язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, зокрема боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки, та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, у тому числі у разі закріплення військового майна за військовими частинами, а також забезпечувати комплектування Збройних Сил України особовим складом та його підготовку.

При цьому слід зазначити, що саме на державу в особі Міністерства оборони України покладається обов'язок відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень.

Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що пожежа, яка сталася 06.05.2004 р. та спричинила вибух боєприпасів на армійських складах Військової частини А2985, у зв'язку з чим було заподіяно шкоду майну позивача, виникла внаслідок злочинних дій та бездіяльності військовослужбовців ОСОБА_6 (командира Військової частини А2985) та ОСОБА_7 (військовослужбовця Військової частини А3283).

Отже, саме Міністерство оборони України, а не Військова частина А0829, яка є правонаступником Військової частини А2985, є належним відповідачем у даному випадку у спорі про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок вибухів боєприпасів на військових складах Військової частини А2985, які сталися внаслідок протиправних дій та бездіяльності військовослужбовців Збройних Сил України.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на статтю 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" визнається безпідставним, оскільки мова у даній статті йде про відповідальність за шкоду і збитки, заподіяних довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі військовою частиною саме як суб'єктом господарської діяльності. У той час як згідно статті 1 цього Закону господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом, яка здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності.

У даному випадку із встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачається, що шкода була заподіяна позивачу внаслідок господарської діяльності Військової частини А2985 з ведення підсобного господарства, виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, передачі в оренду військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ.

Зважаючи на викладене, задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог за рахунок Військової частини А0829, яка є правонаступником Військової частини А2985, є безпідставним, оскільки остання у даному випадку є неналежним відповідачем, а тому у цій частині позову слід відмовити.

У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що спір між ДП "Придніпровська залізниця" та Міністерством оборони України про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок вибухів боєприпасів на військових складах Військової частини А2985 був предметом розгляду у справі N 45/421 господарського суду міста Києва, за результатами перегляду якої Вищим господарським судом України прийнято постанову від 26.12.2012 р. про відмову в позові.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Враховуючи те, що спір між ДП "Придніпровська залізниця" та Міністерством оборони України про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок вибухів боєприпасів на військових складах Військової частини А2985, фактично було вирішено у справі N 45/421 між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, і є відповідне судове рішення про це, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає, що у даному випадку провадження у справі N 922/951/13-г в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення, які прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягають скасуванню з прийняттям у справі нового рішення, яким у задоволенні позову до Військової частини А0829 відмовити, а в частині позовних вимог до Міністерства оборони України провадження у справі припинити.

Керуючись статтями 80, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.05.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2013 р. у справі N 922/951/13-г скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Придніпровська залізниця" до Військової частини А0829 відмовити, а в частині позовних вимог Державного підприємства "Придніпровська залізниця" до Міністерства оборони України провадження у справі припинити.

Головуючий, суддя О. В. Кот

Судді: О. В. Попікова

В. І. Саранюк