ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
10.04.2014 р. N 826/1525/14

Про визнання незаконним та скасування
пп. 1 п. 7 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних
та ведення обліку осіб, які шукають роботу

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої - судді Мазур А. С., суддів - Васильченко І. П., Літвінової А. В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування пп. 1 п. 7 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 N 198, встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив визнати незаконним та скасувати пп. 1 п. 7 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 N 198, посилаючись на те, що вказаний Порядок є незаконним і таким, що порушує його права як інваліда. Зазначав, що з відповіді Кременчуцького міського районного центру зайнятості від 16.01.2014 року N 125 на його звернення дізнався, що згідно вимог Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 N 198, відсутність у позивача індивідуальної програми реабілітації інваліда є підставою для відмови у наданні статусу безробітного та унеможливлює здійснення підбору для нього вакантних робочих місць, на яке можливе працевлаштування особи з інвалідністю. Вважаючи, що пп. 1 п. 7 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, яку шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 N 198 суперечить пп. 2 п. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" і ч. 1 ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки передбачає для інваліда неправомірну додаткову вимогу - обмеження в наданні йому статусу безробітного, яке не передбачено вищезазначеними нормами законів, що мають вищу юридичну силу над підзаконним актом, а також, що відповідач перевищив свої повноваження щодо прийняття порядку про встановлення статусу безробітного (в тому числі для інваліда), просив задовольнити позов.

У судове засідання позивач не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надав суду письмові заперечення, зазначивши, що Кабінет Міністрів України при виданні оскаржуваної постанови від 20.03.2013 N 198 та затвердженні Порядку реалізував законодавчо визначені повноваження, що передбачені Конституцією та законами України; проект оскаржуваної постанови Уряду погоджено без зауважень першим заступником Міністра економічного розвитку і торгівлі України, першим заступником Міністра фінансів України, першим заступником Голови правління Пенсійного фонду України, Першим заступником Голови Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні, з зауваженнями, які були враховані першим заступником Міністра юстиції України та Головою ДПС України; за висновком Міністерства юстиції України від 04.01.2013 вказаний проект постанови відповідав Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, отже постанова КМУ від 20.03.2013 N 198 "Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, яку шукають роботу" прийнята у межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, посилаючись на те, що оскаржуваний позивачем пп. 1 п. 7 Порядку відповідає діючому законодавству і на те, що позивач пропустив встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до адміністративного суду, просив у задоволенні позову відмовити.

На виконання вимог ст. 171 КАС України відповідачем опубліковане оголошення щодо відкриття провадження у справі про оскарження нормативно-правового акта (надруковано "Офіційний вісник України" N 18 від 07.03.2014).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом другої групи по зору внаслідок трудового каліцтва і отримує пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або профзахворювання інвалідам другої групи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся 10.01.2014 до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості з метою реєстрації як безробітного, надавши всі відповідні документи відповідно до п. 2 ч. 1 ЗУ "Про зайнятість населення", в тому числі довіку МСЕК з єдиною рекомендацією щодо роботи в УТОС, проте йому було відмовлено у наданні статусу безробітного та повідомлено працівником центру зайнятості про необхідність надання для цього індивідуальної програми реабілітації інваліда відповідно до Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, яку шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 N 198.

16.01.2014 позивачем отримано відповідь від Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості на його звернення від 13.01.2014 про те, що відсутність на дату звернення до державної служби зайнятості індивідуальної програми реабілітації відповідно до пп. 1 п. 7 вищевказаного Порядку є підставою для відмови у наданні статусу безробітного, крім цього відсутність такої програми унеможливлює здійснення підбору для позивача вакантних робочих місць, на які можливе працевлаштування особи з інвалідністю.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що про порушення свого права позивач дізнався з моменту звернення до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості, а отже звернувся до адміністративного суду у встановлений законом строк.

У п. 2 ч. 1 Закону України "Про зайнятість населення" (Закон, ВР України, від 05.07.2012, N 5067-VI) дане визначення терміну безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам".

Згідно частини 2 Закону N 5067-VI статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації статей 43 - 46 та 49 Закону України "Про зайнятість населення" постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 N 198 затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу (далі - Порядок).

Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу визначає процедуру реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, територіальним органом Державної служби зайнятості (далі - територіальний орган) з метою отримання ними соціальних послуг (п. 1 Порядку).

Пунктом 3 Порядку, яким визначено порядок реєстрації безробітних, передбачено, що звертаючись за сприянням у працевлаштуванні до територіального органу незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування, інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або державну соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам", пред'являє пенсійне посвідчення або посвідчення особи, яка отримує відповідну державну соціальну допомогу, і подає довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією та індивідуальну програму реабілітації.

Підставами для відмови у наданні статусу безробітного згідно пп. 1 п. 7 Порядку є відсутність на дату звернення до територіального органу документів, зазначених у пунктах 3 і 4 цього Порядку.

Відповідно до вимог статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (Закон, ВР УРСР, від 21.03.91, N 875-XII) інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 5 Закону України N 875-XII порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями.

Частиною 1 ст. 17 Закону України N 875-XII передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Таким чином необхідність наявності індивідуальної програми реабілітації інваліда передбачена законодавством, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно ч. 6 ст. 46 Закону України N 5067-VI підбір підходящої роботи для інвалідів (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про законність та відповідність оскаржуваного позивачем пп. 1 п. 7 Порядку Конституції України та правовим актам вищої юридичної сили України.

Посилання позивача на те, що відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного надається інваліду за наявності лише двох виключних умов: недосягнення встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримання пенсії по інвалідності або соціальної допомоги відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" і не передбачає необхідності подання інвалідом індивідуальної програми реабілітації, а отже пп. 1 п. 7 Порядку суперечить вказаним вимогам Закону, є безпідставними, оскільки, порядок надання статусу безробітного особам регламентований саме ч. 2 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення", в той час як частиною 1 ст. 43 вказаного Закону визначено коло осіб, які можуть взагалі набути такий статус.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності, керується Конституцією і законами України, актами Президента України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, зокрема, здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, що встановлено статтями 113, 116 Конституції України.

За змістом ч. 1 ст. 50 Закону України "Про Кабінету Міністрів України" (в редакції на момент видання оскарженого акту) яка кореспондує ч. 1 ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Разом з цим Кабінет Міністрів України у сфері соціальної політики забезпечує проведення державної політики зайнятості населення (аб. 6 п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Кабінету Міністрів України").

Відповідно до абз. 2 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону зобов'язано Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Отже, судом встановлено, що відповідач діяв в межах, на підставі та у спосіб, встановлений законодавством України.

З наявних матеріалів справи вбачається, що відповідачем була дотримана процедура прийняття оскаржуваного Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, яку шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 N 198.

За таких обставин суд приходить до висновку про безпідставність доводів позивача про перевищення відповідачем своїх повноважень при прийнятті постанови "Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу", оскільки така прийнята на підставі, у межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185 - 187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий, суддя А. С. Мазур

Судді:

І. П. Васильченко

А. В. Літвінова