ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
26.02.2014 р. N К/9991/6492/11

Про визнання незаконним та нечинним розпорядження
Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 N 1517-р

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді-доповідача Конюшка К. В., суддів - Чалого С. Я., Черпіцької Л. Т. (за участю: секретаря - Левіної А. А., представника позивача - Н. А. О., представника відповідача - Ж. М. С.), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу, подану С. І. П. в інтересах Кабінету Міністрів України, на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року у справі N 2а-9203/09/2670 за позовом заступника Генерального прокурора України до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 N 1517-р, встановив:

У липні 2009 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 N 1517-р "Про затвердження переліку господарських товариств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу, державних підприємств, холдингових компаній і відкритих акціонерних товариств, що підлягають підготовці до продажу у 2009 році", із внесеними від 28.04.2009 змінами і доповненнями в частині щодо включення до переліку об'єктів, які підлягають підготовці до продажу у 2009 році, двісті одного державного підприємства, холдингових компаній і відкритих акціонерних товариств.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2010 р. (Постанова N 2а-9203/09/2670) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про часткове задоволення позову.

Визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 N 1517-р, із внесеними постановою N 430 Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 змінами і доповненнями, "Про затвердження переліку господарських товариств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу, державних підприємств, холдингових компаній і відкритих акціонерних товариств, що підлягають підготовці до продажу у 2009 році" в частині щодо включення до переліку об'єктів що підлягають підготовки до продажу у 2009 році державних підприємств, холдингових компаній і відкритих акціонерних товариств. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Кабінет Міністрів України оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі касатор просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції з мотивів порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що згідно з чинним законодавством України Кабінет Міністрів України не наділено повноваженнями щодо віднесення галузей господарства до стратегічних та затвердження переліків стратегічних галузей економіки, приватизація яких здійснюється у спеціальному порядку. У той же час, чинним законодавством України не було встановлено обмежень щодо приватизації об'єктів, перелік яких затверджено оспорюваним розпорядженням від 03.12.2008 N 1517-р.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 03.12.2008 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження N 1517-р "Про затвердження переліків господарських товариств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу, державних підприємств, холдингових компаній і відкритих акціонерних товариств, що підлягають до продажу в 2009 році".

02.07.2009 Генеральним прокурором України принесено протест N 07/2/1-125 вих-09 на вказане Розпорядження N 1517-р Уряду.

У протесті прокурора зазначено, що розпорядження Кабінету Міністрів України N 1517-р від 03.12.2008 не повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема, в протесті прокурор посилається на Указ Президента України від 06.03.2008 N 200, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України "Про забезпечення національних інтересів і національної безпеки у сфері приватизації та концептуальні засади їх реалізації" від 15.02.2008. Згідно з цим рішенням Кабінету Міністрів України доручено у місячний термін прийняти рішення про віднесення до стратегічних такі галузі економіки як паливно-енергетичний, оборонно-промисловий комплекси, транспортну галузь, житлово-комунальне господарство. Уряду заборонено до затвердження зазначених програм здійснювати приватизацію об'єктів державної власності.

Прем'єр-міністр України, розглянувши протест Генерального прокурора України, відхилив його, посилаючись на те, що у протесті порушується питання невідповідності акта Уряду не Конституції або законам України, а підзаконному акту - рішенню Ради національної безпеки та оборони України.

Крім того, у відповіді на протест зазначено, що Кабінет Міністрів України не здійснює приватизацію об'єктів державної власності, а оскаржуваним актом визначив завдання Фонду державного майна стосовно проведення заходів з підготовки та здійснення відповідно до законодавства продажу об'єктів державної власності з метою виконання вимог статті 23 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 році" в частині забезпечення у 2009 році надходження до Стабілізаційного фонду Державного бюджету України коштів, одержаних від приватизації державного майна, та вимог підпункту "ї" пункту 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20.10.2008 щодо утвердження разом із Фондом державного майна України переліку об'єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2009 році.

Оспорюваним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 N 1517-р, із внесеними від 28.04.2009 змінами до переліку господарських товариств, компаній та державних підприємств, що підлягають підготовці до продажу у 2009 році, включені зазначені у позові 201 підприємство, які віднесені до паливно-енергетичного, оборонно-промислового комплексів, транспортної галузі, житлово-комунального господарства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Генеральний прокурор України не є суб'єктом або представником будь-якої особи - суб'єкта правовідносин, що врегульовані оспорюваним розпорядженням Уряду, права чи законні інтереси позивача рішенням відповідача не порушено, а тому адміністративний позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Генеральний прокурор України наділений повноваженнями звертатись до суду з адміністративним позовом як позивач відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру". У той же час, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 N 1517-р слід визнати нечинним відповідно до положень статті 162 КАС України, оскільки воно прийняте всупереч вимогам Указу Президента України від 06.03.2008 N 200/2008.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі та вважає їх частково передчасними з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Судові акти названим вимогам процесуального закону не відповідають з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 171 КАС України (у редакції на час вирішення спору судами попередніх інстанцій) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини восьмої статті 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції щодо визнання оспорюваного розпорядження від 03.12.2008 N 1517-р, із внесеними від 28.04.2009 змінами, нечинним не відповідає викладеним приписам КАС України.

Також суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що 02.04.2009 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 430 "Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості".

У той же час, 28.04.2009 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження N 474-р "Про внесення змін у додатки 1 і 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 р. N 1517".

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував, чому в резолютивній частині оскаржуваного рішення він визнав нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 N 1517-р, із внесеними змінами саме постановою N 430 Кабінету Міністрів України від 28.04.2009.

Підпунктами 3, 4 пункту 4 Указу Президента України від 06.03.2008 N 200/2008 Кабінету Міністрів України доручено віднести у місячний строк паливно-енергетичний, оборонно-промисловий комплекси, транспортну галузь, житлово-комунальне господарство, інші відповідні галузі до переліку стратегічних галузей економіки, приватизація об'єктів яких має здійснюватись відповідно до затверджених у встановленому порядку програм розвитку таких галузей; не допускати до затвердження зазначених програм приватизації об'єктів державної власності цих галузей; не допускати до затвердження Державної програми приватизації: приватизацію підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, якщо це матиме наслідком монополізацію відповідного ринку товарів; створення суб'єктів господарювання із змішаною формою власності з передачею до їх статутних фондів об'єктів державної власності; передачу корпоративних прав, що належать державі у статутному фонді господарської організації, в управління особі, яка є власником незначної частки корпоративних прав такої організації, наслідком чого є отримання цією особою права вирішального впливу на діяльність відповідної господарської організації.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" (у чинній на час виникнення спору редакції) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Статтею 21 Закону України "Про прокуратуру" було визначено, що протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Частиною третьою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Ураховуючи вказані положення правових норм адміністративного судочинства стосовно принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та належності доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що під час розгляду справи суду першої інстанції необхідно було встановити, чи було порушено які-небудь норми законів України під час прийняття оспорюваного розпорядження Кабінетом Міністрів України, яким саме документом було внесено зміни та доповнення до розпорядження від 03.12.2008 N 1517-р.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною першою статті 220 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у цій справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції ухвалив:

Касаційну скаргу, подану С. І. П. в інтересах Кабінету Міністрів України, задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2010 року (Постанова N 2а-9203/09/2670) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року в цій справі скасувати, направивши справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.