ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
17.12.2014

Справа N 910/21992/13

(Постанову скасовано на підставі Постанови
Верховного Суду України
13.05.2015)

Про визнання недійсним договору

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Прокопанич Г. К., суддів - Алєєвої І. В., Татькова В. І. (доповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", 2) Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ТіБіАйЕф Файненшл Сервісез Б. В." (TBIF Financial Services B. V.) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 р. та на рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2014 р. у справі N 910/21992/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бауман Трейд" (надалі - позивач) до 1) Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (надалі - відповідач-1), 2) Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ТіБіАйЕф Файненшл Сервісез Б. В." (TBIF Financial Services B. V.) (надалі - відповідач-2), 3) громадянина Російської Федерації Максимова Сергія Володимировича (надалі - відповідач-3) про визнання недійсним договору (за участю представників: від позивача - Є. М. В., дов. [...], від відповідача-1 - С. С. С., дов. [...], від відповідача-2 - Ш. Т. Л., дов. [...], від відповідача-3 - не з'явилися, вільні слухачі - Г. А. Г., пасп. [...], Ш. Н. О., пасп. [...]), встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.05.2014 р. (суддя - Зеленіна Н. І.) позов задоволено повністю, визнано недійсним рамковий договір щодо купівлі акцій ВАТ "ВіЕйБі Банк", укладений 19.11.2009 р. між відповідачем-2, відповідачем-3 та позивачем, і підтверджений та погоджений ВАТ "ВіЕйБі Банк"; стягнуто солідарно з першого, другого та третього відповідачів на користь позивача 1147 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 р. (головуючий, суддя - Ропій Л. М., судді: Калатай Н. Ф., Сітайло Л. Г.) рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, провадження у справі припинити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Також, з касаційною скаргою звернувся відповідач-2 та просить суд скасувати прийняті у справі рішення та постанову, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявленого позову.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 27.11.2014 р. касаційні скарги відповідача-1 та відповідача-2 були прийняті до касаційного провадження та призначені до розгляду на 17.12.2014 р.

Розпорядження секретаря першої судової палати N 02-05/549 від 16.12.2014 р., у зв'язку з виходом судді - Прокопанич Г. К. з відпустки, для розгляду справи N 910/21992/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 17.12.2014 р. колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого судді - Алєєвої І. В., суддів: Мирошниченка С. В., Татькова В. І. (доповідача), сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Прокопанич Г. К., судді: Алєєва І. В., Татьков В. І. (доповідач).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подані касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 19.11.2009 р. між відповідачем-2 (TBIF) та відповідачем-3 (продавець), який безпосередньо чи опосередковано володіє 166986316 акціями банку (відповідача-1), та позивачем, який безпосередньо чи опосередковано контролюється продавцем, підписано рамковий договір щодо купівлі акцій банку (відповідача-1); укладення цього рамкового договору акціонерами банку та ознайомлення банком з умовами його підтверджується банком, банк погоджується та підтверджує те, що йому відомо про цей рамковий договір шляхом підписання його уповноваженою посадовою особою останньої сторінки цього рамкового договору.

У розділі рамкового договору "Право, що застосовується; вирішення спорів" передбачено англійське право, арбітражний розгляд здійснюється у Лондоні одноосібним арбітром відповідно до регламенту Лондонського міжнародного третейського (LCIA).

У розділі рамкового договору "Затвердження; юридична сила" погоджено, що цей рамковий договір має обов'язкову юридичну силу за умови, що всі зобов'язання TBIF підлягають затвердженню наглядовою радою TBIF; TBIF надасть цей рамковий договір на затвердження наглядовою радою не пізніше 15.12.2009 р.; після такого затвердження цього рамкового договору наглядовою радою TBIF цей рамковий договір набирає обов'язкової юридичної сили для TBIF; у разі відсутності такого затвердження до 15.12.2009 р. цей рамковий договір автоматично припиняє свою силу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Згідно із ст. 16 ГПК України до виключної підсудності також відносяться справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Судами встановлено, що місцезнаходженням відповідача-1, відповідно до Витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27 Т.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" визначено, що діяльність АТ, зареєстрованого в Україні як юридична особа, відносини між товариством та акціонерами, між акціонерами АТ щодо його діяльності, а також корпоративного управління регулюються виключно законами та іншими нормативно-правовими актами України; у разі укладення акціонерами - іноземними юридичними або фізичними особами - угоди (правочину) про підпорядкування відносин між акціонерами, а також між акціонерами та акціонерним товариством щодо діяльності товариства, іноземному праву, такий правочин є нікчемним у силу статті 10 Закону України "Про міжнародне приватне право"; акціонери товариства, зареєстрованого в Україні, не вправі своєю угодою підпорядковувати іноземному праву умови недійсності правочину (підстави, порядок, наслідки) щодо корпоративного управління, вчиненого як акціонерами з товариством, так і між акціонерами, оскільки норми щодо недійсності правочинів в Україні є імперативними; учасники господарських товариств незалежно від суб'єктного складу акціонерів не вправі також підпорядковувати розгляд корпоративних спорів, пов'язаних із діяльністю господарських товариств, зареєстрованих в Україні, зокрема, таких, що випливають із корпоративного управління, міжнародним комерційним арбітражним судам.

У відповідності до п. 6.4 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин", із змінами і доповненнями, умова договору між акціонерами (учасниками) зареєстрованого в Україні товариства про підпорядкування відносин з управління товариством іноземному праву є нікчемною; ці відносини регулюються особистим законом товариства, яким відповідно до статті 25 Закону України "Про міжнародне приватне права" є право України як держави місцезнаходження товариства; при цьому господарським судам необхідно враховувати положення статті 217 ЦК України.

Згідно з п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", із змінами і доповненнями, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, зокрема, зі справ, що виникають з корпоративних відносин; з огляду на приписи частини другої статті 1 та статті 12 ГПК зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

З урахуванням наведеного, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили заперечення відповідачів та правомірно розглянули даний спір із застосуванням норм чинного національного законодавства.

Так, частиною 1 статті 203 ЦК України, в редакції, чинній на момент укладення рамкового договору, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судами встановлено, на підставі змісту рамкового договору, що у п. п. 5, 6, ч. 2 п. 7 розділів: "Зобов'язання продавця", "Продовження участі продавця" передбачено, що продавець голосуватиме за внесення змін і доповнень до Статуту та за зміни складу наглядової ради банку, запропоновані TBIF, голосуватиме за збільшення розміру капіталу банку, як заплановано у листопаді 2009 року; після завершення продавець продовжуватиме виконання обов'язків президента банку (така посада не передбачає виконавчих повноважень та є безоплатною) протягом строку, як визначається TBIF; TBIF може вимагати від продавця (у письмовій формі стосовно пункту 3 та 4 нижче) надавати загальну підтримку банкові та у такому разі продавець матиме право на премію за успішну реалізацію проекту, як зазначено нижче.

Також у рамковому договорі сторонами передбачено порядок збільшення капіталу банку в розділі: "Збільшення акціонерного капіталу".

Водночас згідно із ст. ст. 156, 159 ЦК України, ст. ст. 38, 41 Закону України "Про господарські товариства", в редакції, чинній на час підписання рамкового договору, повноваженнями із зазначених питань наділено вищий орган акціонерного товариства - загальні збори товариства.

У відповідності з ч. 1 ст. 88 ГК України учасники товариства мають право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Крім того, як вбачається з матеріалів даної справи та вірно відзначено місцевим та апеляційним господарськими судами, відповідач-2, будучи покупцем акцій банку (відповідача-1), згідно із рамковим договором, не є резидентом України.

Статтею 38 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом; належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Статтею 28 Закону України "Про господарські товариства", в редакції, чинній на час підписання рамкового договору, передбачено, що перехід та реалізація права власності на акції здійснюються відповідно до законодавства України.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду, що умова рамкового договору розділу "Право, що застосовується", про застосування англійського права, є такою, що суперечить ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право" та Закону України "Про господарські товариства".

Згідно з п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій правомірно встановили, що оспорюваний рамковий договір є таким, що суперечить чинним нормам законодавства, а отже підставно був визнаний судами недійсним.

Також Вищий господарський суд України погоджується з позицією судів стосовно того, що позивачем не пропущено загальну позовну давність, встановлену нормами чинного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 ГПК України, суд постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ТіБіАйЕф Файненшл Сервісез Б. В." (TBIF Financial Services B. V.) залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2014 р. у справі N 910/21992/13 залишити без змін.

Головуючий, суддя Г. К. Прокопанич

Суддя І. В. Алєєва

Суддя (доповідач) В. І. Татьков