ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
18.02.2014 р. N 826/19245/13-а

(Постанову скасовано на підставі Постанови
Київського апеляційного адміністративного суду
N 826/19245/13-а від 08.07.2014)

Про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Іщук І. О., суддів - Погрібніченко І. М., Шулежко В. П., при секретарі судового засідання - Самаренко Х. С. вирішив у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії (за участю представників сторін позивача - ОСОБА_1 (паспорт); від відповідача - Т. Д. В. (довіреність від 21.10.2013 р. N 13.2-20/37)).

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України про:

1. скасування наказу Міністерства юстиції України від 18.07.2013 року N 1432/5 "Про заміну та відмову у заміні ліцензії на провадження господарської діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)" - в частині відмови ОСОБА_1 у заміні ліцензії серії НОМЕР_1 на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), зі строком дії з 24.11.2010 року на необмежений строк, виданої на підставі рішенням від 16.11.2010 року N 216-50-17/4663 Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економіки України на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора);

2. відновлення порушених прав ОСОБА_1 шляхом зобов'язання Міністерства юстиції України замінити Ліцензію на право здійснення господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) серії НОМЕР_1, виданої фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 24.11.2010 року Державним департаментом з питань банкрутства Міністерства економіки України на Свідоцтво на право здійснення діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Позовні вимоги мотивовані тим, що Міністерством юстиції України незаконно відмовлено позивачу у заміні ліцензії на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), зі строком дії з 24.11.2010 р. на необмежений строк, на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, з огляду на незаконність прийнятого відповідачем рішення, зокрема зазначив, що законом не визначено переліку вимог до документів, які подаються арбітражним керуючим при заміні ліцензії арбітражного керуючого, а тому відмова відповідача з підстав невідповідності поданих позивачем документів вимогам чинному законодавству є протиправною. Крім того позивач зазначив, що у зв'язку з незаконною відмовою у заміні чинної ліцензії, його було виключено з Єдиного державного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), що унеможливлює виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявлених позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що приймаючи рішення про наявність або відсутність підстав для заміни ліцензії на відповідне свідоцтво було встановлено, що у ліцензійній справі арбітражного керуючого ОСОБА_1 міститься наказ від 14.03.2011 р. N 37, прийнятий Державним департаментом з питань банкрутства, яким ліцензію позивача було анульовано. Крім того, в ліцензійному реєстрі арбітражних керуючих відсутні відомості про наявність у позивача чинної ліцензії.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

16.07.2013 р. позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою від 10.07.2013 р. про заміну ліцензії арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) серії НОМЕР_1 від 24.11.2010 р. на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

За результатами розгляду поданих позивачем документів, Міністерством юстиції України прийнято наказ від 18.07.2013 р. N 1432/5, яким відмовлено ОСОБА_1 у заміні ліцензії на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку із невідповідністю поданих документів пункту 6 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом".

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 395/2011, Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері нотаріату, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Мін'юст України є державним органом з питань банкрутства.

Пунктом 4 абз. 33 зазначеного Положення передбачено, що Мін'юст України, відповідно до покладених на нього завдань, установлює вимоги для отримання свідоцтва на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), затверджує порядок складення кваліфікаційного іспиту арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) та перелік питань для проведення кваліфікаційного іспиту, видає свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Відповідно до п. 6 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року N 2343-XII (надалі - Закон N 2343-XII) визначено, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом державний орган з питань банкрутства безоплатно замінює за заявою арбітражного керуючого чинну на день набрання чинності цим Законом ліцензію на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), яке відповідно до цього Закону надає право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Після закінчення цього строку втрачають чинність ліцензії на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Відповідно до п. 2.1 наказу Міністерства юстиції України N 93/5 від 14.01.2013 р. "Про отримання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)", зареєстрованого в Міністерстві юстиції 15 січня 2013 р. за N 116/22648, заміні підлягає ліцензія за умови її відповідності вимогам, встановленим Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 року N 1775-III (надалі - Закон N 1775-III) та Ліцензійним умовам провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) (надалі - арбітражний керуючий), затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14.10.2011 року N 3176/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 17.10.2011 року за N 1196/19934.

Відповідно до абз. 5, 6, 7 ч. 1 ст. 1 Закону N 1775-III, який в даному випадку містить спеціальні норми щодо підстав ліцензування арбітражних керуючих, визначено, що ліцензіат - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення про наявність або відсутність підстав для заміни поданої позивачем ліцензії на відповідне свідоцтво встановлено, що у ліцензійній справі арбітражного керуючого ОСОБА_1, переданій Міністерству юстиції України Державним департаментом з питань банкрутства, міститься наказ від 14.03.2011 N 37, прийнятий Державним департаментом з питань банкрутства, яким ліцензію серії НОМЕР_1 від 24.11.2010, видану ОСОБА_1, анульовано.

Відомості, які б свідчили про скасування вказаного наказу у Міністерства юстиції України відсутні.

Крім того, Ліцензійний реєстр арбітражних керуючих, переданий Міністерству юстиції України Державним департаментом з питань банкрутства не містив відомостей про наявність у ОСОБА_1 чинної ліцензії на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через тридцять днів з дня його прийняття, крім рішень про анулювання ліцензій, прийнятих згідно з поданою заявою ліцензіата про анулювання ліцензії та в разі смерті ліцензіата (фізичної особи - підприємця), які набирають чинності з дня їх прийняття (ч. 4 ст. 21 Закону N 1775-III).

Однак, якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування (ч. 5 ст. 21 Закону N 1775-III).

Отже, нормами чинного законодавства встановлено тридцяти денний строк звернення до експертно-апеляційної ради, який є граничним та призначений спеціально для надання можливості суб'єкту господарювання звернутись до експертно-апеляційної ради зі скаргою на рішення про анулювання ліцензії, а експертно-апеляційній раді розглянути таку скаргу до моменту настання для ліцензіата негативних наслідків у вигляді набрання чинності рішенням про анулювання.

При цьому законом не передбачено умов, за яких пропущений строк може бути поновлений чи можливість суб'єкта господарювання подати скаргу до експертно-апеляційною скарги після спливу цього строку.

Відповідно до ст. 7 Закону N 1775-III проекти нормативно-правових актів, пропозиції та звернення (апеляції) розглядаються експертно-апеляційною радою протягом двадцяти робочих днів з дня їх реєстрації в спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування.

Матеріалами справи встановлено, що скарга позивача щодо оскарження наказу Державного департаменту з питань банкрутства від 14.03.2011 N 37, виходячи з пояснень, була розглянута експертно-апеляційною радою лише 13.10.2011, тобто з порушенням строків, встановлених Законом N 1775-III.

На засіданні Експертно-апеляційної ради при Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва 13.10.2011 р. прийнято рішення N 12, яким скаргу ОСОБА_1 щодо підстав прийняття Державним департаментом з питань банкрутства наказу від 14.03.2011 р. N 37 в частині анулювання ліцензії серії НОМЕР_1 від 24.11.2010 р. на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) - задоволено.

В свою чергу, 14.10.2011 р. Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва винесено розпорядження N 165, відповідно до якого Державному департаменту з питань банкрутства потрібно усунути порушення законодавства у сфері ліцензування Державним департаментом з питань банкрутства та скасувати наказ від 14.03.2011 р. N 37 в частині анулювання ліцензії серії НОМЕР_1 від 24.11.2010 р. на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Натомість з листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.01.2013 р. N 224/20 вбачається, що зазначене розпорядження було надіслано супровідним листом від 31.10.2011 р. N 8388/0/2-11 Державному департаменту з питань банкрутства. Однак доказів отримання відповідачем останнього суду не надано. Крім того позивачем не надано доказів, що оскаржуваний наказ скасовано, про що повідомлено Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Враховуючи, що заміні підлягає виключно чинна ліцензія, а доказів отримання відповідачем розпорядження N 165 від 14.10.2011 р. суду не надано, як і не надано доказів скасування наказу від 14.03.2011 р. N 37 про анулювання ліцензії на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), суд приходить до висновку, що наказ Міністерства юстиції України від 18.07.2013 р. N 1432/5 є таким, що прийнятий відповідачем у межах компетенції та відповідає чинному законодавству.

Разом з тим, позивач на підтримку своїх доводів посилається на ухвалу господарського суду Одеської області про усунення арбітражного керуючого від 08.04.2013 р. у справі N 1-24-7-5/297-06-7817. Як вбачається з встановлених даним рішенням обставин, 15.04.2011 р. Відділ з питань банкрутства в Одеській області Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економіки України звернувся до суду з клопотанням про усунення арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов'язків керуючого санацією ВАТ ХК "Краян" у зв'язку з прийняттям наказу Державного департаменту з питань банкрутства N 37 від 14.03.2011 р. про анулювання ліцензії серії НОМЕР_1 від 24.11.2010 р., видану ОСОБА_1 на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Господарський суд дійшов висновку про чинність зазначеної ліцензії, оскільки наказ від 14.03.2011 р. N 37 в частині її анулювання не набрав чинності.

Проте суд, вирішуючи дану справу не бере до уваги обставини, встановлені вказаним судовим рішенням з огляду на нижченаведене.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Тобто, суд повинен сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведених у чинних судових рішеннях інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

Водночас особливістю преюдиційних обставин, передбачених частиною четвертою статті 72 КАС України, є їх обов'язковість для суду, що розглядає справу.

Диспозиція ч. 4 ст. 72 КАС України, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Виходячи з вищенаведеного, дослідивши фактичні обставини справи з урахуванням положень норм чинного законодавства, суд зазначає, що висновки ухвали господарського суду Одеської області про усунення арбітражного керуючого від 08.04.2013 р. у справі N 1-24-7-5/297-06-7817 не є обов'язковими для адміністративного суду, оскільки суд, даючи правову оцінку доказам та пояснення сторін у даній справі, дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем рішення.

Підсумовуючи викладене, суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а тому відмовляє в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні докази, які свідчать що оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень Міністерства юстиції України та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69 - 71, 94, 160 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

У позові ОСОБА_1 відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 24.02.2014 р.

Головуючий, суддя І. О. Іщук

Судді:

І. М. Погрібніченко

В. П. Шулежко