ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
06.02.2014

Про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати
у кримінальних справах Верховного Суду України
від 28 липня 2009 року

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А. І., суддів: Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кузьменко О. Т., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Скотаря А. М., Таран Т. С., Школярова В. Ф., за участю: представника - начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах - К. М. В., потерпілої - ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за його заявою про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 28 липня 2009 року (Ухвала N 5-2911к09), установила:

вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 23 квітня 2009 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що згідно зі статтею 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не має судимості, засуджено: за частиною другою статті 296 КК до позбавлення волі на строк три роки; за пунктом сьомим частини другої статті 115 КК - до позбавлення волі на строк чотирнадцять років; на підставі частини першої статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк чотирнадцять років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілих витрати на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

ОСОБА_2 визнано винуватим у злісному груповому хуліганстві, що супроводжувалося особливою зухвалістю, та умисному вбивстві з хуліганських мотивів, які він вчинив за таких обставин.

25 липня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (щодо якого кримінальну справу було закрито на підставі пункту "в" статті першої Закону України N 660-VI від 12 грудня 2008 року "Про амністію") розпивали спиртні напої у кафе "Гранат", розташованому в ІНФОРМАЦІЯ_2. За столиком разом з ними сиділи ОСОБА_4 і ОСОБА_5. Приблизно о 23-й годині ОСОБА_2 з мотивів явної неповаги до суспільства без видимих причин ударив ОСОБА_4 кулаком в обличчя, від якого той упав на сусідні столики. Далі, після того як ОСОБА_5 вивела ОСОБА_2 на вулицю, він біля входу в кафе у групі з ОСОБА_3, порушуючи громадський порядок, почав бити ОСОБА_5 та її дочку ОСОБА_6, наносячи їм удари руками в обличчя. Внаслідок побиття кожній із них були завдані різної тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили розлад здоров'я. Тоді ж з хуліганського мотиву ОСОБА_2 наніс декілька ударів по голові та тулубу ОСОБА_4. Після цього перехилив його через стегно і з метою вбивства кинув головою до землі. Потім наступив йому на шию та ударив ногою по голові.

Смерть ОСОБА_4 настала внаслідок вогнищевих крововиливів у стовбуровому відділі головного мозку, які призвели до набряку головного мозку і його вклинення у великий потиличний отвір.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 28 липня 2009 року (Ухвала N 5-2911к09) вирок щодо ОСОБА_2 залишила без зміни.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України засуджений ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 28 липня 2009 року (Ухвала N 5-2911к09) щодо нього, а справу направити на новий касаційний розгляд з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Він стверджує, що суд неправильно дав оцінку фактичним обставинам інкримінованих йому суспільно небезпечних діянь і помилково витлумачив матеріальний закон щодо вчинення ним злісного хуліганства та умисного вбивства з хуліганських мотивів.

На його думку, в оспорюваному ним рішенні касаційного суду, яке відрізняється від рішень того ж суду в інших справах, подібні фактичні обставини суспільно небезпечних діянь кваліфіковано за відповідними частинами статті 296 КК, і це не стало підставою для кваліфікації дій засуджених осіб за пунктом сьомим частини другої статті 115 КК, а лише за частиною другою статті 121 КК, оскільки у них (як і в нього) не було умислу на позбавлення життя потерпілих осіб.

На підтвердження наведених ним у заяві доводів щодо неоднакового правозастосування засуджений посилається на ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня та 10 жовтня 2013 року, де особи засуджені за вчинення хуліганських дій групою осіб, в ході яких потерпілим було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть. У зазначених судових рішеннях дії засуджених осіб кваліфіковано за відповідними частинами статті 296 КК та за частиною другою статті 121 КК.

Одночасно засуджений ОСОБА_2 у заяві, доводячи неправильність оцінки касаційним судом інкримінованих йому суспільно небезпечних діянь і тлумачення матеріального закону, наводить й інші приклади, коли касаційний суд за подібних суспільно небезпечних діянь з оспорюваним судовим рішенням і тими, що надані для порівняння, підтверджує правильність кваліфікації таких самих дій лише за частиною другою статті 121 КК.

Так, на підтвердження своєї позиції засуджений долучив до заяви ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5, 12 та 19 вересня 2013 року, відповідно до яких особи за подібні до інкримінованого йому суспільно небезпечні діяння були засуджені лише за частиною другою статті 121 КК як такі, що завдали потерпілим ударів, від яких ті отримали тяжкі тілесні ушкодження, після яких настала смерть.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю - доповідача, пояснення представника потерпілої ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення заяви, прокурора, який просив відмовити в задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю обставин неоднаковості застосування норми закону про кримінальну відповідальність, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, зазначені у заяві, дійшла висновку про таке.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК) Верховний Суд України (далі - Суд) вправі переглянути судові рішення за умови: наявності двох і більше подібних суспільно небезпечних діянь; коли щодо цих суспільно небезпечних діянь касаційний суд неоднаково застосував одну й ту саму норму кримінального закону і таке застосування потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Суд раніше неодноразово висловлював свою правову позицію щодо предмета і умов перегляду рішень суду касаційної інстанції із зазначених у законі підстав. Суд наголошував, що перегляд рішення касаційного суду можливий, а втручання/невтручання в таке рішення є необхідним/непотрібним, коли є неоднаковість у правозастосуванні, що зумовлює Суд висловити свою правову позицію щодо правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність. Ключовою умовою такого перегляду є наявність різних незалежно від форми і змісту правових висновків суду касаційної інстанції, в основі яких перебуває застосування однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність у не менш ніж у двох кримінальних провадженнях, і хоча б в одному з яких сторона кримінального провадження ставила під сумнів (оспорювала) у будь-який спосіб правильність застосування такої норми (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2013 року у справі N 5-31кс13 щодо Н.).

В іншому випадку перегляд рішень за межами позначених його предмета та умов призведе до повторного касаційного перегляду, що не відповідає положенням пункту першого частини першої статті 400-12 КПК і суперечитиме принципу правової визначеності.

У кримінальній справі щодо ОСОБА_2 суспільно небезпечне діяння, пов'язане зі смертю потерпілого, органи досудового слідства кваліфікували як умисне вбивство з хуліганських мотивів та за цією нормою закону про кримінальну відповідальність інкримінували її заявникові. Від цього обвинувачення ОСОБА_2 захищався у суді першої інстанції, а коли суд визнав його винним у злочині, касаційний суд погодився з таким рішенням суду. Отже, з часу пред'явлення обвинувачення й до завершення судового провадження суспільно небезпечне діяння, поставлене за провину ОСОБА_2, отримало незмінну кримінально правову оцінку, тобто було кваліфіковано за пунктом сьомим частини другої статті 115 КК.

Аналогічним чином упродовж усього провадження у справі отримало кримінально правову оцінку й інше інкриміноване ОСОБА_2 діяння - злісне хуліганство, передбачене частиною другою статті 296 КК.

У порівнюваних рішеннях суспільно небезпечні діяння проти життя і здоров'я людини, попри їх подібність із діянням оспореного рішення за спільним родовим об'єктом посягання, окремими елементами об'єктивної сторони (спосіб злочину), від моменту пред'явлення обвинувачення і до завершення судового провадження отримали іншу кримінально правову оцінку - вони всі були кваліфіковані за статтею 121 КК. Касаційний суд погодився з такою правовою оцінкою і не висловив будь-яких застережень щодо зазначеного правозастосування.

Що стосується застосування статті 296 КК, то в оспореному рішенні й у рішеннях, наданих для порівняння, ця норма закону була застосована однаково і касаційний суд щодо її застосування не висловив будь-яких правових застережень.

При цьому слід зазначити таке, що з ухвали касаційного суду від 5 вересня 2013 року випливає, що кваліфікація дій винної особи за статтею 296 КК була визнана неправильною й особа за цією нормою закону була виправдана. Однак, що важливо, рішення суду першої інстанції про виправдання особи за статтею 296 КК не оспорювалося в касаційному порядку і, відповідно, касаційний суд не висловлював своєї позиції щодо правильності застосування цієї норми закону. Відсутність правового висновку касаційного суду стосовно рішення про виправдання унеможливлює його використання для порівняння з оспореним рішенням.

Зважаючи на наведене, Суд дійшов висновку, що в межах заявлених ОСОБА_2 вимог немає даних про неоднакове застосування однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність.

Щодо застосування норми, передбаченої статтею 296 КК, то, як зазначено вище, в оспореному і в порівнюваних рішеннях цю норму закону застосовано однаково.

За таких обставин заява ОСОБА_2 в аспекті положень пункту першого частини першої статті 400-12 КПК (N 4651-VI) не може бути предметом перегляду Суду і тому в її задоволенні слід відмовити.

У заяві засуджений навів свій аналіз фактичних обставин справи, які, на його думку, переконують у неправильному застосуванні норми закону. Однак, відповідно до пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК дослідження фактичних обставин справи перебуває за межами предмета перегляду Верховним Судом України.

Керуючись пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI), статтями 400-12, 400-20, 400-21, 400-23 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України постановила:

Відмовити у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

Головуючий: А. І. Редька

Судді:

С. М. Вус

Л. Ф. Глос

Т. В. Гошовська

В. В. Заголдний

Г. В. Канигіна

М. Р. Кліменко

Є. І. Ковтюк

М. Є. Короткевич

В. І. Косарєв

О. Т. Кузьменко

В. Ф. Пивовар

Б. М. Пошва

А. М. Скотарь

Т. С. Таран

В. Ф. Школяров