ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
29.01.2014 р. N К/9991/35525/11

Про стягнення адміністративно-господарських санкцій

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів - Ситникова О. Ф. (суддя-доповідач), Весельської Т. Ф., Малиніна В. В., провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року, встановив:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць у розмірі 1247294 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 32928,72 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року адміністративний позов задоволено частково.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року залишено без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" не погодилось з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року, звернулось до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

ВАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" подало Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" за 2009 рік, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року N 42, у якому виходячи із середньооблікової кількості працівників особового складу, повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у кількості 230 осіб. Працевлаштоване відповідачем 171 інваліда.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Як вбачається із матеріалів справи, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача у 2009 році становила 5746 осіб, що підтверджується даними звіту за формою N 10-ПІ за 2009 рік та даними звіту з праці підприємства за формою N 1-ПВ (а. с. 49).

Виходячи із вищенаведеного, відповідач як роботодавець, що використовує найману працю 5746 осіб, зобов'язаний забезпечити встановлення нормативу 230 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, про що зазначено саме Відповідачем у звіті за формою N 10-ПІ за 2009 рік.

Відповідачем працевлаштоване 171 інваліда, що підтверджується даними звіту підприємства за формою N 10-ПІ за 2009 рік, та наданими відповідачем списками працюючих на підприємстві інвалідів.

За підсумками роботи відповідача у 2009 році позивачем було нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 1247294,00 грн. та пеню в сумі 32928,72 грн., які позивач повзує з не заповненням 59 вакантних робочих місць.

За наслідком встановлених обставин суд першої інстанції, з яким погодився Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" нормативу робочих місць у 2009 році відповідно до ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Свої висновки обґрунтовували наступними правовими нормами.

В силу частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 19 вказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають центрам зайнятості населення адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 2009 календарний рік штат відповідача мав включати 230 робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів. З них було фактично працевлаштовано 171 особу, і стосовно однієї особи направлено інформацію до районного центру зайнятості.

Вказані обставини підтверджуються даними звіту позивача за формою 10-ПІ за 2009 рік, наданими відповідачем списками працюючих інвалідів, листом відповідача N 01-131265 від 26.08.2010 р., звітами відповідача за формою 3-ПН.

У відповідності з частинами 1, 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, Організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, з урахуванням того, що відповідачем у 2009 році не було дотримано вимоги закону щодо створення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів у кількості 58 осіб, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю позовних вимог.

Також колегія суддів погоджується з необґрунтованістю тверджень відповідача про те, що чинний закон передбачає обов'язок із створення робочих місць для працевлаштування інвалідів лише в разі наявності останніх, оскільки такі твердження спростовуються змістом статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Також, є невірними посилання відповідача на те, що в 2009 році кількість працівників, які зайняті в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам становила 2090 осіб при загальній кількості штатних працівників 5746, а тому при застосуванні нормативу статті 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" до залишкової чисельності працівників ПАТ "Дніпропетровськгаз", кількість робочих місць для інвалідів становить 230 осіб, у той час, коли на підприємстві фактично працювало 171 осіб, тому що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен розраховуватися відповідачем виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 04 липня 2011 року.

При цьому слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Тому посилання скаржника на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005 року у справі N Б24/235/05, якою порушено провадження про банкрутство відповідача не підставою для зупинення виконання сплати боржником адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць у 2009 році та відмовою у задоволенні позову.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду попередніх інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 КАС України, ухвалив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Ф. Ситников

Т. Ф. Весельська

В. В. Малинін