КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
23.01.2014 р.

Справа N 826/9356/13-а

Про визнання нечинним наказу

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В., суддів - Горбань Н. І., Межевича М. В. (за участю секретаря - Рижкової Ю. О.), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк", Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", Публічного акціонерного товариства "БМ Банк", Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" ("ВіЕйБі Банк"), Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2013 року (Постанова N 826/9356/13-а) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк", Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк", Публічного акціонерного товариства "БМ Банк", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк", Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру", Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" ("ВіЕйБіБанк"), Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_7 до Міністерства юстиції України (за участю третіх осіб - Державної виконавчої служби України, Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк", Публічного акціонерного товариства "Фідокомбанк", Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", Публічного акціонерного товариства "Креді агріколь банк" про визнання нечинним наказу), встановила:

Позивачі, публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку", публічне акціонерне товариства "Український Професійний Банк", публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру", публічне акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ВАТ "ВіЕйБі Банк"), публічне акціонерне товариство "Укргазбанк", публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк", публічне акціонерне товариство "Банк Форум", публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ", публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", публічне акціонерне товариство "ВТБ-Банк", публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит", публічне акціонерне товариство "БМ Банк", публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", ОСОБА_7, звернулися до суду з вимогою про визнання нечинним та таким, що не відповідає Закону України "Про виконавче провадження" наказ Міністерства юстиції України від 29.11.2012 року N 1758/5 "Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України з питань реалізації арештованого майна".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2013 року (Постанова N 826/9356/13-а) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представники публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк", Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", Публічного акціонерного товариства "БМ Банк", Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" ("ВіЕйБі Банк"), Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк" подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до пункту 5 розділу I Закону України від 2 жовтня 2012 року N 5405-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань", статей 43, 44 Закону України "Про іпотеку" наказом Міністерства юстиції України від 29.11.2012 року N 1758/5 "Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України з питань реалізації арештованого майна", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.12.2012 року за N 2017/22329 внесено зміни до пункту 3.1 розділу 3, пункту 2.10 розділу 2, абзац другий пункту 3.1 розділу 3 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року N 42/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 року за N 480/3773 (із змінами) внесено зміни щодо розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна.

Так, пунктом 1 Наказу абзац другий пункту 3.1 розділу 3 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року N 42/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 року за N 480/3773 (із змінами), викладено в такій редакції: "Розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна не повинен перевищувати з урахуванням витрат, пов'язаних з організацією та проведенням реалізації майна, та податку на додану вартість 15 відсотків від вартості майна. При цьому витрати, пов'язані з організацією та проведенням реалізації майна, не повинні перевищувати 5 відсотків вартості реалізації майна. У разі якщо майно реалізоване за ціною, вищою від стартової, спеціалізована організація здійснює перерахунок винагороди пропорційно до збільшення ціни майна та зазначає у протоколі аукціону суму винагороди, яку покупець повинен додатково сплатити, а також рахунок спеціалізованої організації, на який необхідно сплатити дані кошти.

Також, пунктом 2 оскаржуваного наказу у Тимчасовому положенні про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року N 68/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за N 745/4038 (із змінами): - у пункті 2.10 розділу 2 слова "дорівнює сумі винагороди спеціалізованої організації за надані нею послуги з реалізації майна, визначеній виходячи зі стартової ціни лота" замінити словами "не повинен перевищувати 15 відсотків стартової ціни лота, а при реалізації предмета іпотеки - 5 відсотків стартової ціни лота" (пп. 2.1 п. 2 Наказу), - абзац другий пункту 3.1 розділу 3 викладено у такій редакції: "Розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна не повинен перевищувати з урахуванням витрат, пов'язаних з організацією та проведенням реалізації майна, та податку на додану вартість 15 відсотків від вартості майна. При цьому витрати, пов'язані з організацією та проведенням реалізації майна, не повинні перевищувати 5 відсотків вартості реалізації майна. У разі якщо майно реалізоване за ціною, вищою від стартової, спеціалізована організація здійснює перерахунок винагороди пропорційно до збільшення ціни майна та зазначає у протоколі аукціону суму винагороди, яку покупець повинен додатково сплатити, а також рахунок спеціалізованої організації, на який необхідно сплатити дані кошти" (пп. 2.2 п. 2 Наказу).

Не погоджуючись з вказаним Наказом позивачі звернулись до суду з вимогою про його скасування.

Оскільки позивачі - публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку, публічне акціонерне товариства "Український Професійний Банк", публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру", відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ВАТ "ВіЕйБі Банк"), публічне акціонерне товариство "Укргазбанк", публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк", публічне акціонерне товариство "Банк Форум", публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ", публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" виступають стягувачами, а позивач ОСОБА_7 - боржником у виконавчих провадженнях, отже позивачі є суб'єктами правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний наказ.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним рішення, разом з тим позивачами не надано належних доказів, що оскаржуваним наказом порушено їх права, свободи чи інтереси.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. п. 1, 3 Положення про Міністерство юстиції України (Указ N 395/2011) Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), а формування та реалізація такої політики є одним з основних завдань Мін'юсту.

Відповідно до п. 9 Положення про Міністерство юстиції України (Указ N 395/2011) - Мін'юст України у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Указом Президента України "Про затвердження Положення про Державну виконавчу службу України" від 06.04.2011 року N 385/2011 встановлено, що Державна виконавча служба України (ДВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень) відповідно до законів. ДВС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра юстиції України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ прийнято уповноваженою особою в межах наданих повноважень.

Щодо відповідності оскаржуваного наказу Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 1, ч. ч. 1, 2 ст. 2, ч. ч. 1, 2 ст. 25, ст. 32, ч. 1 ст. 52 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Статтею 50 цього ж Закону зазначається, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

У статті 61 вищезазначеного Закону зазначається, що реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону (цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів), здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону N 606-XIV до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Пунктами 3.2, 3.3 Порядку реалізації арештованого майна передбачено, що організатор аукціону повинен мати власне або орендоване приміщення з відповідними умовами для зберігання, перед пожежної підготовки та демонстрації майна, яке відповідає торговельно-технологічним, санітарно-гігієнічним і протипожежним нормам, а також приміщення для проведення аукціону. Організатор аукціону не пізніш ніж за 15 днів до дня проведення аукціону розміщує в порядку, визначеному Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень на відповідному веб-сайті інформацію про майно, що реалізується.

Також, організатор аукціону несе відповідальність за зберігання аукціонного майна з моменту його приймання на аукціон до видачі оплаченого майна (п. 9.1 Порядку реалізації арештованого майна).

Верховний суд України у постанові від 13.02.2013 року зазначив, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна, а відтак є правочином.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не відноситься до витрат виконавчого провадження винагорода спеціалізованій організації, яку вона отримує за організацію реалізації арештованого майна та податок на додану вартість, який організація має сплатити як суб'єкт підприємницької діяльності.

Так, спеціалізовані організації, як суб'єкти підприємницької діяльності мають право на одержання прибутку за надані послуги та відшкодування витрат пов'язаних з реалізацією арештованого майна, а оплата покупцем придбаного на торгах товару разом із сплатою винагороди спеціалізованій організації за надані послуги здійснюється на підставі акту про проведені прилюдні торги, яким оформляються договірні відносини купівлі-продажу.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 року N 5405-VI статтю 62 Закону України "Про виконавче провадження" доповнено частиною дванадцятою такого змісту: "12. Витрати, пов'язані з організацією та проведенням прилюдних торгів, аукціонів або реалізації майна боржника на комісійних умовах, не повинні перевищувати п'яти відсотків вартості реалізації майна".

Також вказаним вище законом статтю 66 доповнено частиною четвертою такого змісту: "4. У разі звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи витрати, пов'язані з організацією та проведенням прилюдних торгів, не повинні перевищувати п'яти відсотків вартості реалізації майна".

Пунктом 3.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, якому консолідує п. 3.1 Порядку реалізації арештованого майна встановлено, що орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота.

Як зазначено вище, п. 1, пп. 2.2 п. 2 оскаржуваного Наказу встановлено, що розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна не повинен перевищувати, з урахуванням витрат пов'язаних з організацією та проведенням реалізації майна та податку на додану вартість, 15 відсотків від вартості майна. При цьому витрати, пов'язані з організацією та проведенням реалізації арештованого майна, не повинні перевищувати 5 відсотків вартості реалізації майна. У разі якщо майно реалізоване за ціною, вищою від стартової, спеціалізована організація здійснює перерахунок винагороди пропорційно до збільшення ціни майна та зазначає у протоколі аукціону суму винагороди, яку покупець повинен додатково сплатити, а також рахунок спеціалізованої організації, на який необхідно сплатити дані кошти.

Як зазначено вище позивачі є стягувачами та боржником у виконавчих провадженнях.

Проте, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що відповідно до згадуваних норм нормативно-правових актів, винагороду спеціалізованій організації за надані послуги з реалізації арештованого майна повинен сплатити покупець реалізованого майна.

Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку. Враховуючи вказану обставину, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що права позивачів оскаржуваним Наказом не порушено.

Зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів обґрунтованість та законність свого рішення, оскільки оскаржуваний наказ прийнято уповноваженою особою в межах наданих повноважень та не суперечить нормам Закону України "Про виконавче провадження", суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог

При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявниками в апеляційних скаргах були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційних скаргах процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 8 - 11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк", Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", Публічного акціонерного товариства "БМ Банк", Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Банк Розвитку", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" ("ВіЕйБі Банк"), Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2013 року (Постанова N 826/9356/13-а) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 28 січня 2014 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя: Г. В. Земляна

Судді:

Н. І. Горбань

М. В. Межевич