ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа "Цибулько та інші проти України"

(Заява N 65656/11 та 249 інших заяв)

Страсбург
20 червня 2013 року

Офіційний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Цибулько та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 червня 2013 року постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

Процедура

1. Справу розпочато за 250 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України, чиї дані наведені у доданих таблицях (далі - заявники).

2. Заявниця пані Яніна Гаврилівна Верховська померла (заява N 4684/12). Її донька пані Людмила Олексіївна Піджирова виявила бажання підтримувати заяву від її імені.

3. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Назар Кульчицький.

4. 25 жовтня 2012 року зазначені заяви були направлені Уряду.

Факти

Обставини справи

5. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

6. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних з вищезгаданими питаннями невиконання рішень.

Право

I. Об’єднання заяв

7. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

II. Статус заявниці за заявою N 4684/12

8. Суд вважає, що донька заявниці за заявою N 4864/12 (дивись вище пункт 2) має право брати участь у цьому провадженні замість заявниці (див., з-поміж інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі "Міронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява N 19916/04, пункт 12).

III. Щодо прийнятності скарг заявників у заявах N 12952/12 та 20248/12

9. У заяві N 12952/12 заявник скаржився на невиконання рішення від 19 травня 2011 року. Однак із подань сторін вбачається, що рішення суду було повністю виконане 23 серпня 2011 року. Таким чином, вказане рішення було повністю виконано протягом періоду лише в чотири місяці.

10. У заяві N 20248/12 заявник скаржився на невиконання рішення від 11 серпня 2010 року. Однак воно було скасовано 1 жовтня 2012 року Вищим адміністративним судом України. Таким чином, рішення залишалося невиконаним протягом лише дев’яти місяців.

11. Суд вважає, що зазначені періоди невиконання рішень не порушують права заявників на доступ до суду (див., з-поміж інших джерел, ухвалу щодо прийнятності у справах "Савчур проти України" (Savchur v. Ukraine), заява N 20338/03 від 8 липня 2008 року; "Андрієнко та інші проти України" (Andreyenko and Others v. Ukraine), заява N 22312/03 від 19 червня 2007 року; та "Збаранська проти України" (Zbaranskaya v. Ukraine), заява N 43496/02 від 11 жовтня 2005 року). Суд вважає, що скарги заявників, вказані у Додатку 1, повинні бути визнані неприйнятними відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.

IV. Стверджуване порушення статей 6 та 13 Конвенції
та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції

12. Заявники скаржилися на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

13. Щодо низки заяв Уряд стверджував про відсутність порушень прав заявників. Він зазначив, що Закон України від 14 червня 2011 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та Постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" зменшили суми, що виділяються з державного бюджету на виконання судових рішень про сплату соціальних виплат заявникам, і що права заявників на ці виплати були відповідно зменшені. Він вважав, що скарги заявників були неприйнятими як явно необґрунтовані.

14. Суд зазначає, що рішення, про які йдеться, були остаточними і підлягали виконанню, але не виконувалися державними органами протягом тривалого періоду часу, за що вони залишаються відповідальними. Нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію. Більш того, Суд нагадує про свою усталену практику, згідно з якою нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання (див. рішення від 29 червня 2004 року у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява N 18966/02, пункт 55). Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо прийнятності скарг заявників, викладених у Додатку 2, і зазначає, що вищезгадані скарги не є явно необґрунтованими відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що ці скарги не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятними.

15. Беручи до уваги свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov), заява N 40450/04 пп. 56-58 та 66-70), Суд постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

V. Інші стверджувані порушення Конвенції

16. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

17. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

VI. Застосування статті 41 Конвенції

18. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

19. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення від 6 червня 2013 року у справі "Кононова та інші проти України" (Kononova and Others v. Ukraine) [Комітет], заява N 11770/03 та 89 інших заяв, пункт 24) присудити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, згаданому у Додатку 2. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

20. Суд зазначає, що держава-відповідач має виконати рішення, які залишаються невиконаними.

21. Суд вважає за належне призначити пеню, виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

За цих підстав Суд одноголосно

1. Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 1, та визнати їх неприйнятими.

2. Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 2.

3. Оголошує прийнятними скарги заявників, наведених у Додатку 2, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятною.

4. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

5. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.

6. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку 2; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 червня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря Стівен ФІЛЛІПС

Голова Боштьян М. ЗУПАНЧІЧ

Додаток 1
(неприйнятні заяви)

Додаток 2
(прийнятні заяви)