ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
31 січня 2012 року
м. Київ
Справа N 6/187
Про звільнення самовільно зайнятої земельної
ділянки та стягнення збитків
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів: Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивачів – ОСОБА_1,
відповідача – ОСОБА_2,
третьої особи - не з'явився,
прокуратури - Ходаківський М.П.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ТОВ "Тайкун" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 у справі N 6/187 за позовом прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної екологічної інспекції в м. Києві до (третя особа ТОВ "Тайкун" - КП "Деснянськпарксервіс" Деснянської районної у м. Києві ради) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення 600276,6 грн. збитків
встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.07.2011 (суддя Ковтун С.А.) в позові відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 (судді: Алданова С.О., Дикунська С.Я., Калатай Н.Ф.) рішення скасовано, прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Зобов’язано відповідача звільнити земельну ділянку площею 14200 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Електротехнічна (біля автостоянки "Маркон"), за власний рахунок привести її у придатний для використання стан (у попередній стан) та повернути її Київській міській раді. Стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України 240110,64 грн. шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки. В решті позовних вимог відмовлено.
ТОВ "Тайкун" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, первісне рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 40 Конституції України, ст.ст. 610, 611, 628, 629 ЦК України, п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 4 - 7, 34, 43, 82 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що він правомірно користувався земельною ділянкою, площею 14200 кв.м., розташованої за адресою: вул. Електротехнічна (біля автостоянки "Маркон"), на підставі рішень Деснянської районної у м. Києві ради N 9 від 26.06.2007, N 3 від 11.10.2007 та договору N 40 від 01.02.2011. Окрім того, на думку заявника, акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 13.04.2011 не може бути визнаний належним доказом по справі, як такий, що складено з порушенням норм чинного законодавства.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції з наступних підстав.
Скасовуючи первісне рішення про відмову в позові та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 N 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту у м. Києві визначено КП виконавчого органу Київської міської ради "Київтранспарксервіс"; внесено зміни до рішення Київської міської ради від 27.11.2003 N 216/1090 в частині, зокрема, дозволу районним у м. Києві комунальним підприємствам, створеним районними у м. Києві радами у відповідності до цього рішення, стягувати збір за паркування та здійснювати експлуатацію платних місць паркування. Відповідний пункт рішення визнано таким, що втратив чинність.
З метою упорядкування паркування транспортних засобів на вулицях, майданах та міжквартальних територіях міста, підвищення культури паркування, підвищення дисципліни сплати збору за послуги паркування, збільшення фінансових надходжень до бюджету м. Києва Київською міською радою було прийнято рішення від 25.12.2008 N 1051/1051 "Про Правила благоустрою у м. Києві", яким визначено єдиний порядок організації та функціонування платних місць для паркування транспортних засобів на території м. Києва.
Пунктами 17.3.1 та 17.3.2 Правил благоустрою у м. Києві встановлено, що організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір. У оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця відповідно до погоджених схем організації дорожнього руху без розроблення проектів цих земельних ділянок.
Право органу місцевого самоврядування за своєю ініціативою переглянути, зупинити дію та змінити або скасувати власний регуляторний акт передбачено ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", тому суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, неправомірно послався на ст. 4 ГПК України, не застосувавши рішення Київської міської ради від 26.06.2007 N 930/1591 в частині втрати чинності абзацу 2 п. 3 рішення N 216/1090 від 27.11.2003.
Крім того, актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства N 08/426а від 13.04.2011, складеним Державною екологічною інспекцією в м. Києві, встановлено, що земельну ділянку площею 14200 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Електротехнічна (біля автостоянки "Маркон"), відповідач самовільно займає без правовстановлюючих документів, передбачених ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Зазначена земельна ділянка використовується відповідачем під розміщення автостоянки.
Єдиною підставою набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України. Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача відсутні правовстановлюючі документи, передбачені ст.ст. 124 - 126 Земельного кодексу України. Отже, договір про здійснення підприємницької діяльності, пов’язаної з організацією та експлуатацією місць тимчасового відстою транспортних засобів від 01.02.2011 N 40, укладений між КП "Деснянськпарксервіс" Деснянської районної у м. Києві ради та відповідачем, є доказом неправомірного використання спірної земельної ділянки, адже, в даному договорі мова про земельну ділянку не йдеться.
Враховуючи встановлення факту відсутності у відповідача визначених законом правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" такі дії відповідача кваліфікуються як самовільне зайняття земельної ділянки, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що остання підлягає поверненню власнику землі.
В матеріалах справи наявний розрахунок суми шкоди виконаний відповідно до п. 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок не за цільовим призначенням, ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою КМ України від 25.07.2007 N 963, згідно якого шкоду, завдану відповідачем внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки по вул. Електротехнічній (біля автостоянки "Маркон"), обчислено Державною екологічною інспекцією в м. Києві в розмірі 600276,60 грн.
Проте, у вказаному розрахунку невірно визначено коефіцієнт функціонального використання земель у розмірі 2,5, оскільки згідно Додатку N 4 до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок не за цільовим призначенням, ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою КМ України від 25.07.2007 N 963 коефіцієнт функціонального використання земель в даному випадку становить 1.
За таких обставин, апеляційна інстанція, здійснивши перерахунок, дійшла до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки по вул. Електротехнічній (біля автостоянки "Маркон") підлягає частковому задоволенню у розмірі 240110,64 грн.
Однак, касаційна інстанція не може погодитися з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі, або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Згідно зі ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.
Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, а саме: державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, яким є Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель та її територіальні органи (далі - Держземінспекція); державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, до структури якого належить позивач.
Відповідно до п."а" ч.1 ст.6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю покладено на Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель та її територіальні органи.
Статтею 7 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, яким відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону є один з позивачів, у сфері державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель.
На реалізацію Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 N 1958, наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 N 312, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.12.2003 року за N 1223/8544, затверджено Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Згідно з п. 1.2 Порядку державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель (далі - Держземінспекція) та її територіальні органи.
Таким чином, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, який полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України, зокрема, в частині встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, використання земельних ділянок за цільовим призначенням, покладено на Держземінспекцію. Відповідно, вжиття заходів щодо усунення порушень земельного законодавства, в тому числі передбачених ст.ст. 96, 211 Земельного кодексу України, вчинених відповідачем, здійснення функцій держави у спірних правовідносинах в частині відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, належить до повноважень Держземінспекції, а не Державної екологічної інспекції.
Пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19.12.2006 N 548, встановлено, що Державна екологічна інспекція в областях, містах Києві та Севастополі є спеціальним підрозділом Мінприроди, який підзвітний та підконтрольний у частині здійснення державного контролю Державній екологічній інспекції.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю). Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 6 Закону).
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, перевірка відповідача щодо дотримання ним вимог земельного законодавства при здійсненні господарської діяльності, встановлення події правопорушення – використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, здійснено Державною екологічною інспекцією в м. Києві з порушенням приписів вищеназваних нормативних актів та з перевищенням повноважень. Тому Державну екологічна інспекція в м. Києві не є належним позивачем - органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних земельних правовідносинах.
Дійсно, згідно з п. 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі - Методика), затвердженої постановою КМ України від 25.07.2007 N 963, на який заявник посилається в обґрунтування наявності у нього права пред'являти позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться інспекціями Мінприроди або Держземінспекцією та її територіальними органами.
Однак, виходячи з системного аналізу змісту ст. 188 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 17 Закону України "Про охорону земель", ст.ст. 5, 6, 7, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та ст. 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", колегія дійшла висновку про чітке розмежування законодавцем повноважень Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель (Держземінспекція) та Державної екологічної інспекції (інспекція Мінприроди) щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та щодо здійснення державного контролю за охороною земель відповідно.
При цьому, не може братися до уваги норма підзаконного нормативно-правового акта (постанови КМ України від 25.07.2007 N 963), яка в даному випадку суперечить приписам вищевказаних законів, оскільки дозволяє довільно тлумачити обсяг та сферу дії повноважень вищевказаних державних органів (земельні, екологічні правовідносини тощо).
Отже, у Державної екологічної інспекції в м. Києві відсутні повноваження у спірних земельних правовідносинах, які фактично пов’язані з набуттям і реалізацією права на землю, оскільки стаття 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" покладає здійснення контролю за додержанням юридичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю саме на Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.
Водночас, Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.8 постанови від 17.05.2011 N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснив, що згідно з п. 3.1 Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову без спеціального дозволу (затверджених наказом Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 N 110) підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок є матеріали справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки. Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.
Також в п. 4.3 Методичних рекомендацій зазначено, що акт обстеження земельної ділянки є невід'ємною частиною розрахунку розміру заподіяної шкоди, оскільки на підставі даного документу визначається площа, на якій заподіяно шкоду й у разі відмови порушника добровільно відшкодувати заподіяну шкоду (збитки) направляє другий примірник акту разом з розрахунком заподіяної шкоди з позовною заявою в суд для їх примусового стягнення.
За таких обставин, апеляційним судом в обґрунтування висновку щодо самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки помилково прийнято до уваги складений Державною екологічною інспекцією в м. Києві акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства N 08/426а від 13.04.2011, який є неналежним доказом.
Адже, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачами і прокуратурою не доведено складання і оформлення компетентним державним органом акта перевірки дотримання відповідачем вимог земельного законодавства, акта обстеження займаної товариством земельної ділянки, протоколу про адміністративне правопорушення, припису про усунення такого порушення земельного законодавства, як самовільне зайняття земельної ділянки. Вказані належні докази самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки та завдання шкоди державі внаслідок такого зайняття в матеріалах справи відсутні та позивачами і прокуратурою не надані судам попередніх інстанцій.
Відтак, не можна вважати доведеною обставину самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки по вул. Електротехнічній (біля автостоянки "Маркон") у м. Києві, на яку передчасно послався апеляційний суд в обґрунтування підстав для часткового задоволення позову.
Окрім того, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Аналіз викладених положень свідчить про те, що не вважається самовільним використанням земельної ділянки, тобто використанням без правовстановлюючих документів, що здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства, таке, якщо щодо цієї земельної ділянки вчинений правомірний правочин або якщо щодо цієї земельної ділянки вчинені правомірні дії. Правомірний правочин та правомірна дія передбачені чинним законодавством.
26.06.2007 року Деснянською районною у місті Києві радою прийнято рішення N 9 про надання КП "Деснянськпарксервіс" дозволу тимчасового облаштування паркувальних дільниць та можливості залучення інвесторів, яким було вирішено доручити КП "Деснянськпарксервіс" Деснянської районної у м. Києві ради, як єдиному оператору в районі, що здійснює стягнення паркувального збору в Деснянському районі м.Києва, організувати паркування автотранспорту за адресами, зазначеними в додатку N 1, у порядку, визначеному, чинним законодавством. Відповідно до додатку N 1 до вказаного рішення до переліку адрес майданчиків для паркування автотранспорту КП "Деснянськпарксервіс" Деснянської районної у м. Києві ради включено майданчик по вул. Електротехнічній (біля автостоянки "Маркон").
11.10.2007 року Деснянською районною у м. Києві радою прийнято рішення N 3 про розгляд протесту прокурора Деснянського району міста Києва, яким було вирішено внести зміни до рішення N 9 від 26.06.2007 року "Про надання КП "Деснянськпарксервіс" дозволу тимчасового облаштування паркувальних дільниць та можливості залучення інвесторів", в тому числі: назву рішення викласти в наступній редакції: "Про організацію місць тимчасового відстою транспорту на території району"; пункт 1 рішення викласти в наступній редакції: "Доручити КП "Деснянськпарксервіс" Деснянської районної у м. Києві ради вжити заходів щодо організації місць тимчасового відведення відстою автотранспорту за адресами зазначеними в додатку N 1".
На виконання вказаних рішень між КП "Деснянськпарксервіс" та відповідачем укладено договір про здійснення підприємницької діяльності, пов’язаної з організацією та експлуатацією місць тимчасового відстою транспортних засобів від 01.02.2011 N 40, за умовами якого КП "Деснянськпарксервіс" співпрацює з відповідачем з питань організації місця тимчасового відстою транспортних засобів по вул. Електротехнічній (біля автостоянки "Маркон") у м. Києві.
Судом першої інстанції враховано, що укладений між КП "Деснянськпарксервіс" ТОВ "Тайкун" договір від 01.02.2011 N 40 є правочином, яким товариству надається право на проведення господарської діяльності щодо предмета договору на займаній (спірній) земельній ділянці, межі якої встановлені схемою. Предмет укладеного договору повністю відповідає вимогам п. 17.3.2 Правил благоустрою у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 N 1051/1051, причому вказаний пункт рішення Київради не визнано недійсним та не скасовано, як незаконний, у встановленому порядку (ст. 21 ЦК України).
Таким чином, товариство в межах приписів вказаного рішення Київської міської ради та умов укладеного договору здійснює з КП "Деснянськпарксервіс" спільну господарську діяльність щодо експлуатації фіксованих місць для паркування транспортних засобів.
Вказані фактичні обставини, які достеменно встановлено судом першої інстанції, не спростовані судом апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень господарських судів у справах з аналогічних спорів, що виникають з земельних правовідносин та правовідносин відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення земельного законодавства (постанови ВГСУ від 14.04.2010 у справі N 6/385, від 05.04.2011 у справі N 12/2376, від 26.04.2011 у справі N 40/426, від 14.09.2011 у справі N 38/443 та від 18.10.2011 у справі N 16/30).
З огляду на те, що підставою скасування рішення суду першої інстанції стало неправильне застосування апеляційною інстанцією до спірних правовідносин приписів ст.ст. 152, 212 Земельного кодексу України, ст. 1166 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", положень Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою КМ України від 25.07.2011 N 963, ст.ст. 34, 43 ГПК України та, водночас, помилкове незастосування вимог ст. 188 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 17 Закону України "Про охорону земель", ст.ст. 5, 6, 7, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та ст. 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а судом першої інстанції з достовірністю встановлено недоведеність самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем та недоведеність завдання ним шкоди внаслідок порушення земельного законодавства, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, то первісне рішення про відмову в позові є правомірним та підлягає залишенню без змін.
Разом з тим, слід зазначити наступне.
Відповідно п. 1 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно доданих до скарги платіжних доручень від 12.12.2011 N 2257 та N 2258 відповідачем сплачено судовий збір у загальній сумі 3145 грн., в той час як з врахуванням вимог касаційної скарги достатньо було сплатити 3059,81 грн., яка покладається на позивачів в силу вимог ст. 49 ГПК України. В свою чергу, сума переплати по судовому збору становить 85,19 грн.
За таких обставин, зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню заявнику.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 44, 49, 111-5, 111-7 – 111-11 Господарського процесуального кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України,
постановив:
Касаційну скаргу ТОВ "Тайкун" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 у справі N 6/187 скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 21.07.2011 у даній справі залишити без змін.
Витрати ТОВ "Тайкун" у вигляді судового збору в сумі 3059,81 грн., сплаченого за подання касаційної скарги, покласти на позивачів порівну.
Наказ доручити видати господарському суду м. Києва.
Повернути на користь ТОВ "Тайкун" з Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДК у Печерському районі м. Києва, код 26077922, МФО 820019, банк отримувача ГУ ДКУ у м. Києві) 85,19 грн. судового збору, зайво сплаченого за платіжними дорученнями від 12.12.2011 N 2257 та N 2258.
Головуючий
Судді