Постанова : Про зобов'язання вчинити дії

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
12.11.2014

Про зобов'язання вчинити дії

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області про зобов'язання вчинити дії, за заявою виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2013 року, встановила:

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області про зобов'язання вчинити дії.

Зазначав, що 20 березня 2008 року його було обрано на посаду судді апеляційного суду Житомирської області безстроково (постанова Верховної Ради України від 20 березня 2008 року НОМЕР_1 "Про обрання суддів").

У зв'язку з обранням суддею апеляційного суду Житомирської області та переїздом із м. Новограда-Волинського до м. Житомира рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області від 26 червня 2008 року НОМЕР_2 його взято на квартирний облік й включено до окремого списку для позачергового одержання житла.

Посилаючись на те, що житлом його забезпечено не було, на підставі частини сьомої статті 44 Закону України "Про статус суддів", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та статей 46, 49 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), просив зобов'язати виконавчий комітет Житомирської міської ради Житомирської області позачергово надати йому благоустроєне безоплатне житло у вигляді окремої трикімнатної квартири жилою площею не менше ніж 50,95 кв. м у м. Житомирі й видати ордер на заселення жилої площі.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 3 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 6 листопада 2013 року, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із зазначеним позовом, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: зобов'язано виконавчий комітет Житомирської міської ради Житомирської області позачергово надати ОСОБА_1 благоустроєне житло у вигляді окремої квартири в м. Житомирі в межах норми житлової площі, що відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, та видати ордер на заселення жилої площі; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2013 року відмовлено виконавчому комітету Житомирської міської ради Житомирської області у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2013 року виконавчий комітет Житомирської міської ради Житомирської області порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 46 ЖК Української РСР, статті 44 Закону України "Про статус суддів", що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви виконавчий комітет Житомирської міської ради Житомирської області надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2012 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року, від 28 травня 2014 року та від 12 березня 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області про зобов'язання вчинити дії допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 березня 2008 року ОСОБА_1 було обрано суддею апеляційного суду Житомирської області безстроково (Постанова Верховної Ради України від 20 березня 2008 року НОМЕР_1 "Про обрання суддів").

Наказом голови апеляційного суду Житомирської області від 23 квітня 2008 року його зараховано до штату апеляційного суду з 24 квітня 2008 року.

ОСОБА_1 перебуває на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов та включений до окремого списку позачергового одержання житла.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши, що позивач протягом шести місяців з дня обрання його суддею й до часу розгляду справи житлом забезпечений не був, застосував положення частини сьомої статті 44 Закону України "Про статус суддів", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, і дійшов висновку про наявність правових підстав для забезпечення ОСОБА_1 благоустроєним житлом.

Разом із тим у рішеннях суду касаційної інстанції, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 46 ЖК Української РСР, статті 44 Закону України "Про статус суддів", містяться висновки про таке:

- в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2012 року, від 19 березня 2014 року та від 12 березня 2014 року суд касаційної інстанції вважав, що до правовідносин, які виникають у зв'язку із забезпеченням житлом судді, підлягає застосуванню стаття 46 ЖК Української РСР;

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року суд касаційної інстанції вважав, що положення частини сьомої статті 44 Закону України "Про статус суддів" не застосовуються до правовідносин, за якими на час звернення позивача до суду з відповідним позовом указана норма втратила чинність.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини сьомої статті 44 Закону України "Про статус суддів".

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99, відповідно до пункту 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судом установлено, що 20 березня 2008 року ОСОБА_1 було обрано суддею апеляційного суду Житомирської області безстроково (Постанова Верховної Ради України від 20 березня 2008 року НОМЕР_1 "Про обрання суддів").

Отже, питання про забезпечення ОСОБА_1 житлом повинно вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинними на час його обрання суддею.

За змістом частини сьомої статті 44 Закону України "Про статус суддів", яка була чинною на час обрання ОСОБА_1 суддею, не пізніш як через шість місяців після обрання суддя Конституційного Суду, Верховного Суду, вищого спеціалізованого суду, апеляційного та місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири чи будинку або службовим житлом за місцем знаходження суду.

Відповідно до Порядку забезпечення житлом суддів апеляційного суду України, апеляційних і місцевих судів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року N 707, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, суддям, які відповідно до житлового законодавства перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, надають окрему квартиру або будинок місцеві органи виконавчої влади не пізніше ніж через шість місяців після їх обрання на посаду.

Частина сьома статті 44 Закону України "Про статус суддів" втратила чинність з 1 січня 2011 року на підставі Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Таким чином, у справі, яка переглядається, правовідносини, що виникли з приводу забезпечення позивача житлом у зв'язку з обранням його суддею, регулюються нормами частини сьомої статті 44 Закону України "Про статус суддів", яка була чинною на момент виникнення у позивача права на отримання житла.

Саме з таких міркувань виходив суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається.

За таких обставин підстави для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2013 року відсутні.

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2013 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: А. Г. Ярема

Судді:

В. І. Гуменюк

Н. П. Лященко

Л. І. Охрімчук

Ю. Л. Сенін

В. М. Сімоненко

* * *

Правова позиція
у справі N 6-157цс14

Питання про забезпечення житлом судді повинно вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинними на час його обрання суддею.

За змістом частини сьомої статті 44 Закону України "Про статус суддів", яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не пізніш як через шість місяців після обрання суддя Конституційного Суду, Верховного Суду, вищого спеціалізованого суду, апеляційного та місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири чи будинку або службовим житлом за місцем знаходження суду.

Суддя Верховного Суду України Л. І. Охрімчук