ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
19 грудня 2011 року
м. Київ
Справа N 50/200-53/324
Про визнання договору недійсним
та стягнення суми
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Шевчук С.Р.
суддів Воліка І.М.,
Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Енергополіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 р. у справі N 50/200-53/324 господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Енергополіс" про визнання договору недійсним та стягнення 6 707 724 грн. 00 коп.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача ОСОБА_1 дов. N 56 від 15.11.11 р.,
ОСОБА_2. дов. N 55 від 15.11.11 р.
- відповідача ОСОБА_3. дов. N 902-11/102 від 03.10.11 р.,
ОСОБА_4 дов. N 902-11/046 від 10.05.11 р.
встановив:
У березні 2010 року Закрите акціонерне товариство "Українські вертольоти" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Енергополіс" про визнання недійсним договору обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам та відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу N 601-07/03 від 14.02.2007 р. та стягнення з відповідача збитків по вказаному договору у розмірі 2 347 573,19 грн. (з урахуванням уточнень позовних вимог).
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2010 у справі N 50/200, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 15.02.2011 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2011 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 р. та рішення господарського суду м. Києва від 10.11.2010 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
На новому розгляді, рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2011 р. (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 р. (у складі головуючого Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Остапенко О.М.) у справі N 50/200-53/324 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір обов'язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам, та відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу N 601-07/04 від 14.02.2007 року між відкритим акціонерним товариством Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" та закритим акціонерним товариством "Українські вертольоти". Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Енергополіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" 2 347 573,19 грн. перерахованих коштів, 23 476,58 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Енергополіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та припинити провадження у справі.
У відзиві на касаційну скаргу позивач не погоджується із доводами скаржника і просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Розпорядженням секретаря судової палати від 15.12.2011 р. склад колегії суддів змінено та призначено колегію суддів у складі головуючого Шевчук С.Р., суддів Воліка І.М. та Кролевець О.А. для розгляду касаційної скарги у справі N 50/200-53/324 господарського суду міста Києва.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 14.02.2007 року між Закритим акціонерним товариством "Українські вертольоти" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Українські вертольоти"; позивачем) як страхувальником, та Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Енергополіс"; відповідачем), як страховиком, було укладено договір обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам, пасажирам, багажу, пошті, вантажу N 601-07/04 (далі - Договір), за умовами якого (розділ 1) відповідачем прийнято на страхування відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну третім особам, пасажирам, багажу, пошті, вантажу, в межах, у терміни і на умовах Договору. Відповідач, керуючись Законом України "Про страхування", Повітряним кодексом України, Порядком і правилами проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України N 1535 від 12.10.2002 р., застереженнями, полісами, індосаментами та іншими документами і джерелами, зазначеними у додатку до Договору та\або в спеціальній частині Договору, приймає на страхування відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам, пасажирам, багажу, пошті, вантажу на умовах цього Договору. Відповідальність відповідача обмежується страховою сумою, яка зазначена в додатку або в спеціальній частині Договору, які є невід’ємною частиною останнього.
Відповідно до п.п. 6.2.1 - 6.2.3 Договору страхування не поширюється: на ризики впливу радіації та радіоактивного забруднення згідно з застереженням AVN38B або AVN71В, текст яких викладено в Спеціальній частині Договору; від ризиків впливу шуму та забруднення згідно з застереженням AVN46В, текст якої викладено в Спеціальній частині Договору; від ризиків інших виключень, зазначених у додатку та текст яких викладений у Спеціальній частині Договору.
Згідно з розділом 12 Договору Додатки N 1-N10 та Спеціальна частина Договору є невід'ємною частиною останнього.
Конкретні умови страхування по конкретному повітряному судну визначені в додатках до Договору.
Усі додатки мають аналогічну нумерацію і відрізняються за назвами повітряних суден, встановленими сумами, періодами, місцями базування, тарифами.
Між сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору, якими вносилися зміни в умови страхування та встановлення премії.
За згодою сторін дію Договору було припинено 21.03.2009 р.
Не погодившись з укладеним договором, Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Українські вертольоти" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам та відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу N 601-07/03 від 14.02.2007 р. та стягнення з відповідача збитків по вказаному договору у розмірі 2 347 573,19 грн. (з урахуванням уточнень позовних вимог) з мотивів невідповідності даного правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 981, 982 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 16 Закону України "Про страхування", Порядку та правил обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України N 1535 від 12.10.2002 р.. Окрім того, позивач посилається на невідповідність спірного договору вимогам типових договорів.
В статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу, тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Статтею 982 Цивільного кодексу України передбачено, що істотними умовами договору страхування є предмет страхування, страховий випадок, розмір грошової суми в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови визначені актами цивільного законодавства.
Як встановили суди попередніх інстанцій, текст Спеціальної частини Договору сторонами не підписувався. Тексти застережень, полісів у сторін відсутні. Крім того, відповідач не надав суду підписані сторонами документи, тексти полісів, будь-які інші письмові докази, які б можливо було ідентифікувати саме як Спеціальну частину Договору. Заява на страхування також відсутня. З цього приводу сторони наголосили на тому, що всі питання вирішувалися між ними шляхом обміну листами електронною поштою.
При укладанні договорів страхування було застосовано документи, які визначають виключення з страхових випадків, а саме: застереження про виключення шуму і забруднення та інших ризиків AVN46В; застереження про виключення війни, тероризму та інших ризиків AVN48В; застереження про виключення ядерних ризиків AVN71; застереження про виключення розпізнавання дати AVN2000А; застереження про обмежений страховий захист розпізнавання дати AVN2001А; застереження про виключення азбесту 24888АGМ00003. Також були застосовані документи, які надають клієнту додатковий страховий захист, не передбачений як обов'язковий відповідно до постанови N 1535 від 12.10.2002 р. (1535-2002) а саме: Індосамент про розширення страхового захисту AVN52Е; Індосамент про цивільну відповідальність за вантаж AVN92. Індосамент про розширення страхового захисту AVN52Е застосовується одночасно з застереженням AVN48В передбачає виключення дії частини параграфів AVN48В і передбачає включення в страховий захист військових ризиків та інших небезпек. Вказані документи значно розширюють перелік страхових випадків порівняно з тими, які містяться у розділі 4 Договору, а також надає страхування по ризиках, які виключені у Типовому договорі страхування повітряного судна відповідно до додатку N 1 Порядку та правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1535 від 12.10.2002 р.
Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог, передбачених Законом України "Про страхування".
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що при укладанні спірного Договору, сторони не підписали його складової невід’ємної частини, в якій повинні бути встановлені умови страхування та здійснення страхової виплати, причини відмови у страховій виплаті, а зазначення назви документа у тексті Договору не може вважатися укладанням Договору у письмовій формі на умовах зазначеного документа, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спірний Договір є нікчемним, враховуючи наступне.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При укладанні спірного правочину сторони не вчинили таких дій, які б призвели до настання реальних правових наслідків. Умови страхування, виключення з страхових випадків мали бути визначені сторонами у Спеціальній частині договору (п.п. 1.1, 1.3, 6.2 Договору).
Згідно з п. 10.3.4 Договору підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є: проведення військових дій, виникнення громадських заворушень, викрадення, арешту та вчинення актів незаконного втручання в діяльність цивільної авіації, якщо ці ризики не передбачаються додатком.
В додатках такі ризики не зазначені, однак за твердженням відповідача, названі ризики застраховані шляхом зазначення в додатках посилання на документи AVN48B та AVN52E.
Проте, за відсутності документу, додатку до Договору або будь-якої іншої форми письмового погодження зазначених умов страхування не можна вважати, що такі умови або страхові ризики погоджені сторонами у належній формі.
Під час розгляду заявлених вимог, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний Договір не відповідає вимогам Порядку та правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1535 від 12.10.2002 р., тобто має місце порушення вимог нормативно-правового акта з питань авіаційного страхування в частині визначення істотної умови Договору - страхового випадку, про що свідчить наступне.
Відповідно до п. 4.1 Договору до страхових випадків віднесено авіаційні події за участю повітряного судна Страхувальника внаслідок яких настає його цивільна відповідальність за шкоду.
Авіаційна подія - подія, пов'язана з використанням ПС, яка має місце з моменту, коли будь-яка особа піднімається на борт з наміром здійснити політ, до моменту, коли всі особи, що перебували на борту, покинули ПС, і в ході якої будь-яка особа отримує тілесні ушкодження із смертельним наслідком або серйозні тілесні ушкодження, або ПС одержує серйозні пошкодження конструкції, або виникла інша загроза безпеці польотів.
Визначення встановлено Положенням про систему управління безпекою польотів на авіаційному транспорті, затвердженим наказом Державної служби з нагляду за забезпеченням безпеки авіації України N 895 від 25.11.2005 р.
У відповідності до п. 12 Порядку та правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1535 від 12.10.2002 р., страховим випадком є подія, внаслідок якої настає відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю пасажирів, а також подія, внаслідок якої настає відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну багажу, поклажі, пошті, вантажу.
Згідно з нормами ст. 184 Господарського кодексу України укладання господарських договорів на основі типових договорів повинно здійснюватися не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 Господарського кодексу України та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування типового договору.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).
Надавши юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи та виходячи з аналізу вищенаведених норм, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірний Договір не відповідає вимогам Порядку та правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 1535 від 12.10.2002 р., оскільки при укладанні спірного договору, сторони не підписали його складової невід’ємної частини, в якій повинні бути встановлені умови страхування та умови здійснення страхової виплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 981 Цивільного кодексу України у разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.
За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на вимоги Порядку та правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, ст.ст. 203, 215, 982 ЦК України, ст. 16 Закону України "Про страхування" правомірно задовольнив позов Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" про визнання недійсним договору обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам та відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу N 601-07/03 від 14.02.2007 р.
За змістом частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Суди попередніх інстанції дійшли правомірного висновку про застосування наслідків недійсності правочину (реституції), передбачених ст. 216 ЦК України, враховуючи, що на виконання договору позивач перерахував відповідачу 2 347 573,19 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони вже були предметом дослідження та оцінки попередніх інстанцій, не спростовують вказаних висновків судів, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Енергополіс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 р. у справі N 50/200-53/324 залишити без змін.
Головуючий
Судді