ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
14 грудня 2011 року
м. Київ

Справа N 3/164

Про визнання недійсним договору

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

судді Васищака І.М.,

судді Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Іноземного підприємства "Технопарк" на рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 р. у справі N 3/164 за позовом Іноземного підприємства "Технопарк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" про визнання недійсним договору фінансового лізингу,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: ОСОБА_1 - довіреність у справі,

встановив:

Іноземне підприємство "Технопарк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" і просило суд визнати недійсним укладений між сторонами договір фінансового лізингу N L1732-02/08 від 28.02.2009 р.

Як на підставу недійсності оспорюваного договору позивач посилається на ст.ст. 179, 203, 215, 216, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 20, 180 ГК України, ст.ст. 1 - 4, 6, 11, 13 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.08.2011 р. (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 р. (головуючий, суддя Корсакова Г.В. судді Кондес Л.О., Нєсвєтова Н.М.), у задоволенні позову відмовлено з мотивів відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу N L1732-02/08 01.02.2008 р. за умовами якого відповідач на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в специфікації (додаток N 2 до договору), а позивач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Позивач самостійно на власний ризик обрав предмет лізингу та продавця предмета лізингу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" (пункт 2.1 договору фінансового лізингу).

Вартість предмета лізингу становить 1 863 616,65 грн. (у тому числі 20% ПДВ).

Додатком N 1 до договору сторони погодили графік платежів.

Відповідно до акту від 18.02.2008 р. приймання-передачі предмету лізингу позивач прийняв у користування за договором фінансового лізингу предмет лізингу - екскаватор гусеничний Hyundai R500LC-7 (2007 рік випуску), серійний номер 80210158.

28.02.2009 р. між сторонами було укладено угоду про внесення змін до договору фінансового лізингу від 01.02.2008 р. N L1732-02/08, відповідно до якої у зв’язку з наявністю у позивача простроченої заборгованості у розмірі 332 218,24 грн. за договором фінансового лізингу N L1732-02/08 від 01.02.2008 р. та бажанням останнього здійснити реструктуризацію цієї заборгованості, сторони дійшли згоди внести зміни до договору на наступних умовах: реструктуризація заборгованості здійснюється шляхом збільшення заборгованості позивача з погашення вартості предмету лізингу на суму нарахованої комісії та штрафних санкцій за простроченими рахунками, а також переоцінену на підставі пункту 6.1.4 додатку N 4 "Загальні умови фінансового лізингу" до договору; подальше нарахування лізингових платежів за користування предметом лізингу здійснюється виходячи з такої переоціненої заборгованості позивача перед відповідачем щодо погашення вартості предмета лізингу у сумі 1 926 546,93; при цьому, курсом графіку, що використовується для складання графіку платежів, є курс 7,546 гривень за 1 долар США; розмір поточних лізингових платежів, зазначений у графіку платежів, не є остаточним та підлягає зміні у випадках, визначених договором, викладеним у новій редакції.

Пунктом 4 вказаної угоди сторони встановили, що з моменту підписання цієї угоди та договору в новій редакції попередня редакція договору втрачає чинність.

28.02.2009 року сторони уклали договір фінансового лізингу N L1732-02/08 за умовами якого відповідач на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначається в Специфікації (додаток N 2 до договору), а позивач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. Вартість предмета лізингу становить 2 662 604,84 грн., у тому числі 20% ПДВ.

У додатку N 1 від 28.02.2009 р. до договору сторонами погоджено графік платежів, згідно якого авансовий платіж складає 464 904,16 грн., адміністративна комісія 18636,17 грн., період лізингу - 36 місяців, лізингові платежі складають 2750877,52 грн., з яких 2170074,63 грн. погашення вартості предмета лізингу і 580802,89 грн. комісія.

У специфікації до договору фінансового лізингу сторони погодили предмет лізингу - екскаватор гусеничний Hyundai R500LC-7, 2007 року випуску, загальною вартістю 2 662 604,84 грн. разом з ПДВ.

Предметом розгляду у даній справі є відповідність договору фінансового лізингу N L1732-02/08 від 28.02.2009 р. вимогам чинного законодавства.

Посилаючись на ст.ст. 179, 203, 215, 216, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 20, 180 ГК України, ст.ст. 1 - 4, 6, 11, 13 Закону України "Про фінансовий лізинг", позивач вважає, що вказаний договір фінансового лізингу слід визнати недійсним.

Зокрема, позивач стверджує, що спірний договір не направлений на реальне настання правових наслідків в частині ціни предмету лізингу та розміру лізингових платежів; договір, який за твердженням позивача, є актом цивільного законодавства, всупереч ч. 3 ст. 5 ЦК України застосовується до прав та обов'язків, що виникли до моменту набрання ним чинності; договір суперечить Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки встановлений сторонами предмет лізингу не має індивідуальних ознак; до договору включені лізингові платежі, не передбачені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу ст.ст. 626, 628, 627 ЦК України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін ; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Договір лізингу має бути укладеним у письмовій формі з зазначенням у ньому предмета лізингу, строку лізингу, розміру лізингових платежів, інших умов, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 16 названого Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вірно визначено судом першої інстанції, наведений названою нормою перелік лізингових платежів не є вичерпним та підлягає коригуванню у залежності від наявності витрат лізингодавця за договором.

Відповідно до частини 3 статті 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Відповідно до статті 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Частиною 2 статті 632 ЦК України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

Тому узгодження сторонами у спірному договорі за їх взаємним волевиявленням іншої ціни предмету лізингу, ні ж та, що була визначена попереднім договором від 01.02.2008 р., не суперечить положенням чинного законодавства.

Твердження скаржника про те, що спірний договір є актом цивільного законодавства суперечить ст. 4 ЦК України, яка не відносить договір до актів цивільного законодавства. Тому є помилковим посилання скаржника на ст. 5 ЦК України, яка визначає загальні правила щодо дії актів цивільного законодавства у часі.

Визначення сторонами у спірному договорі обов'язків позивача щодо здійснення певних дій до укладання нової редакції договору від 28.02.2009 р., відповідає положенням ч. 3 ст. 631 ЦК України, ч. 7 ст. 180 ГК України, відповідно до яких сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладання ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

Як встановлено судами, попереднім договором фінансового лізингу від 01.02.2008 р. сторони передбачили можливість після проведення фактичної передачі позивачу предмету лізингу збільшення вартості предмета лізингу.

Також позивач посилається на невідповідність спірного договору вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України, вважаючи, що він не спрямований на реальне настання визначених договором наслідків.

Так, необхідною умовою правочину являється єдність волі та волевиявлення. При цьому, волевиявлення, виражене без наміру створити цивільні права та обов'язки, тобто лише для виду (фіктивний правочин) або приховання іншої угоди (удаваний правочин), не є вчиненням правочину.

Проте позивач, в порушення ст. 33 ГПК України, ст.ст. 234, 235 ЦК України, не довів, що спірний договір укладено без наміру створити юридичні наслідки, або вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним з огляду на те, що обставини виконання сторонами договірних лізингових правовідносин, на які посилається позивач як на підставу для визнання договору фінансового лізингу N L1732-02/08 від 28.02.2009 р. недійсним, не встановлюють умов, за яких правочин визнається недійсним, а встановлюють лише загальні умови виконання господарських зобов'язань. Однак, недійсність правочину має бути визначено безпосередньо у правовій нормі (нікчемні). Правочин може бути визнано недійсним також у випадку, коли його укладено з дефектом суб'єктного складу волі (заперечні).

Враховуючи, що умови оспорюваного договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним, при укладенні договору позивач не заперечував проти його умов, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок судів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Касаційну скаргу Іноземного підприємства "Технопарк" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 р. у справі N 3/164 - без змін.

Головуючий

Судді