ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Буров проти України"

Заява N 14704/03

від 17 березня 2011 року

Стислий виклад рішення

11 липня 1995 року заявника було обвинувачено у вчиненні вбивства.

Жовтневий районний суд м. Харкова неодноразово повертав справу на нове розслідування.

12 жовтня 2001 року Ленінський районний суд м. Харкова застосував до заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

25 грудня 2001 року Ленінський районний суд м. Харкова виніс вирок у справі заявника, який 7 листопада 2002 року було скасовано апеляційним судом Харківської області.

27 квітня 2004 року Червонозаводський районний суд м. Харкова визнав заявника винним у вчиненні злочинів.

З грудня 2007 року Верховний Суд України виніс остаточне рішення у справі заявника.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): п. 3 ст. 5 - щодо надмірної тривалості тримання його під вартою; п. 1 ст. 6 - щодо надмірної тривалості провадження в його кримінальній справі.

У цій справі Європейський суд визнав наявність порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв'язку з тим, що при продовженні строку тримання заявника під вартою суди не наводили для цього відповідні та належні підстави, посилаючись головним чином на обгрунтованість підозри у вчиненні злочину заявником та на тяжкість цього злочину, а також що суди не розглядали можливість застосування до заявника альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.

Порушення державою п. 1 ст. 6 Європейський суд констатував у зв'язку з тим, що тривалість провадження у справі заявника, яка для цілей оцінки за п. 1 ст. 6 Конвенції становила 10 років і майже 3 місяці, була такою, що порушує вимогу здійснення провадження протягом "розумного строку".

З цих підстав Суд одноголосно

"1. Оголошує скарги за пунктом 3 статті 5 Конвенції стосовно тривалості тримання заявника під вартою у періоди з 12 жовтня 2000 року до 25 грудня 2001 року і з 7 листопада 2002 року до 27 квітня 2004 року та за пунктом 1 статті 6 Конвенції стосовно тривалості кримінального провадження щодо заявника прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції;

3. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

4. Постановляє, що;

(a) протягом трьох місяців з дня прийняття рішення держава-відповідач повинна сплатити заявнику 5400 (п'ять тисяч чотириста) єв-ро відшкодування моральної шкоди та 56 (п'ятдесят шість) євро компенсації судових витрат, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simpile interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції."