ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
20 березня 2012 року
м. Київ
Справа N П/9991/1504/11
Про визнання бездіяльності протиправною
та зобов’язання вчинити певні дії
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Зайця В.С. (суддя-доповідач),
суддів Веденяпіна О.А.,
Кочана В.М.,
Сороки М.О.,
Цвіркуна Ю.І.,
Секретаря судового засідання: Черняк К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -
встановив:
09 грудня 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пред’явили адміністративний позов до Президента України про
1. визнання бездіяльності Президента України при підписанні Законів України, якими скасовано або обмежено права та свободи громадян, визнані Конституцією України та чинними Законами України протиправною;
2. зобов’язання Президента України забезпечити:
- видати Положення "Про порядок дослідження законодавчих актів на відповідність Конституції України" та затвердити його своїм Указом;
- виконання заходів по дослідженню на відповідність Конституції України Законів України, якими скасовано або звужено зміст та обсяг існуючих свобод і прав громадян, встановлених чинними законами: "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний захист дітей війни";
- надання їм Президентом України письмових пояснень по суті звернення яке містить ознаки інформаційного запиту.
В судовому засіданні позивачі, їх представник в обґрунтування позовних вимог зазначили, що Президент України, підписуючи закони, які звужують права громадян, не провів перевірку їх на відповідність Конституції України, не виконав покладений на нього Конституцією України обов’язків, що свідчить про його бездіяльність.
15 вересня та 27 жовтня 2011 року вони та інші громадяни, звернулися із зверненням до Президента України з проханнями проінформувати щодо заходів, які можливо реалізуються для усунення порушених прав громадян, однак обґрунтованої відповіді не отримали по даний час.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Із змісту позовної заяви слідує, що позивачі просять визнати бездіяльність Президента України при підписанні законів України, що обмежують соціальні гарантії позивачів без проведення перевірки на їх відповідність Конституції України протиправною, зобов’язати Президента України вчинити дії, направлені на перевірку законів України, що обмежують соціальні гарантії позивачів, на їх відповідність Конституції України та надати обґрунтовану відповідь на їх звернення.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України. До повноважень Верховної Ради України належить зокрема, прийняття законів (пункт 3 частини 1 статті 85 Конституції України).
Статтею 104 Конституції України передбачено, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України, про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України (Рішення від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007, від 2 жовтня 2008 року N 19-рп/2008 та ін.). При цьому законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов’язків на Президента України, крім тих, що передбачені нормами Конституції України.
Згідно з частинами першою, другою статті 94 Конституції України прийнятий Верховною Радою України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Пунктами 29, 30 частини першої статті 106 Конституції України встановлюються повноваження Президента України підписувати закони, прийняті Верховною Радою України, або здійснювати право вето щодо таких законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту.
Підписання або повернення закону на повторний розгляд Верховної Ради України виключне конституційне право Президента України.
Дані повноваження Президента України, а також проведення перевірки законів України на їх відповідність Конституції України перед їх підписанням, видача актів, які регламентують проведення таких перевірок, відносяться до законотворчої діяльності Президента України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні N 19-рп/2011 року від 14 грудня 2011 року зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Такий висновок ґрунтується на положеннях, викладених у частині 1 статті 2, пункту 1 частини 1 статті 3, частині 1 статті 17 КАС України, відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із здійсненнями суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
З аналізу зазначених норм слідує, що необхідною ознакою для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства є здійснення суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тобто коли хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а ці суб’єкти, відповідно, зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта. При цьому ці функції повинні здійснюватись суб’єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
При використанні права законодавчої ініціативи чи підписанні закону (частина 1 статті 93, частини 2 та 3 статті 94 Конституції України) Президент України здійснює процедуру законотворчого процесу, а не управлінські функції.
Позивачами не наведено жодних обставин, які б свідчили про порушення їх прав, свобод та інтересів при здійсненні Президентом України управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, допущені діями чи бездіяльністю президента України, тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Щодо не надання Президентом України відповіді на звернення ОСОБА_6 та ОСОБА_7, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 28 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснює, зокрема, Президент України. Повноваження Президента України встановлені статтею 106 Конституції України, яка не передбачає обов’язку Президента України особисто перевіряти заяви чи скарги, надавати на них відповіді. В рішеннях Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007, від 2 жовтня 2008 року N 19-рп/2008, від 8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008 зазначалось про те, що законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов’язків на Президента України, крім тих, що прямо передбачені нормами Конституції України.
Згідно з пунктом 28 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Указом Президента України від 25 лютого 2010 року N 265/2010 "Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України" утворено Адміністрацію Президента України, а Указом Президента України від 2 квітня 2010 року N 504/2010 затверджено Положення про Адміністрацію Президента України (далі Положення).
Відповідно до пункту 3 Положення, основними завданнями Адміністрації Президента України є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.
Положенням визначені основні завдання цих органів, у тому числі в підпункті 20 пункту 4: організація прийому громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян (у тому числі політичних партій, професійних спілок), підприємств, установ, інших організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень. На основі аналізу звернень цей суб’єкт владних повноважень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв’язання порушених у них проблем.
Із наданих позивачами копій відповідей на їх звернення слідує, що вони розглядались структурними підрозділами Адміністрації Президента України. Позивачі, оскарживши до суду бездіяльність Президента України щодо не надання їм змістовних відповідей на їх звернення, не навели обставин, які б свідчили про неправомірність дій або бездіяльності Президента України та порушення ним їх прав, свобод чи інтересів при розгляді їх звернень.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За змістом статей 3, 6, частини третьої статті 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, який на думку позивача порушив його права, свободу чи інтерес. Саме позивач зазначає особу, яка повинна відповідати за позовом в частині визнання протиправними дій та бездіяльності.
Відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог.
З огляду на те, що позивачі не довели обставин, які б свідчили про неправомірність дій або бездіяльності Президента України та порушення прав, свобод чи інтересів при розгляді колективного звернення ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та інших осіб, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Керуючись статтями 158 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, -
постановив:
У задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.