ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
29 березня 2011 року
м. Київ

Справа N 22/110

Про розірвання кредитного договору

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого – судді Плюшка І.А.

суддів: Самусенко С.С.

Саранюка В.І. – доповідача у справі

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову від 02.02.2011 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі N 22/110 господарського суду Івано-Франківської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Івано-Франківської філії

2. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

про розірвання кредитного договору N 187/КВ-08 від 06.08.08

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_2

від відповідача 1 не з'явився

від відповідача 2 ОСОБА_3

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Івано-Франківскьої області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про розірвання кредитного договору від 06.08.2008 р. N 187/КВ-08.

Рішенням господарського суду Івано-Франківскьої області від 23.11.2010 р. (суддя Малєєва О.В.) позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючого - судді Желік М.Б., суддів Кузь В.Л., Юркевич М.В.), за наслідками розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.11.2010 р. скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 р. у даній справі скасувати, та прийняти нове рішення про розірвання кредитного договору від 06.08.2008 р. N 187/кв-08.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Судами встановлено, що 06.08.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Івано-Франківської філії (позикодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір N 187/КВ-08, за умовами якого банк зобов'язався відкрити позичальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надати позичальнику кредитні кошти в межах ліміту кредитування, еквівалентному 520000,00 дол. США, у валютах кредитування – українській гривні або у євро або у доларах США, зі сплатою процентів з розрахунку 16,0% річних за користування кредитними коштами у доларах США, 24,0% річних в українській гривні та 15,0% за користування кредитними коштами у валюті – євро, зі строком кредитної лінії з 06.08.2008 р. по 03.08.2018 р. включно, з метою використання кредитних коштів – на поповнення обігових коштів та купівлю будматеріалів.

Як передбачено п. 2.1. зазначеного договору, видача кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснюється окремими частинами (траншами); підставою для видачі кожного окремого траншу є заява позичальника. Строк розгляду банком заяви не може перевищувати 2 робочих днів. Додатком N 1 до договору є графік зменшення ліміту кредитування.

Відповідно до умов договору 07.10.2008 р. позивач звернувся до відповідача-1 з заявою від про видачу чергового траншу кредиту в сумі 80000,00 дол. США на поповнення обігових коштів та закупівлю будматеріалів.

Дана заява одержана банком 07.10.2008 р., що підтверджується штемпелем з вх. N 936/03. На даній заяві міститься віза про видачу коштів в межах ліміту.

При цьому, сторонами не заперечується той факт, що станом на 07.10.2008 р. позивач одержав кредитні кошти в сумі 396300,00 дол. США та 50000,00 грн., а тому вказана заявка була в межах невикористаного ліміту кредитування.

Відповідач-1 кредитні кошти в сумі 80000,00 дол. США по заявці від 07.10.2008 р. позивачці не видав. В листі N 03/687 від 20.10.2008 р. банк просив ОСОБА_1, враховуючи ситуацію, яка склалася на фінансовому ринку України, суттєвий відтік вкладів населення, що є ресурсом для кредитування як фізичних, так і юридичних осіб, віднестись з розумінням до ситуації і знайти можливість зменшити позичкову заборгованість на 30%.

При вирішенні даного спору господарський суд Івано-Франківскьої області виходив з того, що обставинами справи підтверджується факт порушення банком (відповідачем-1) зобов'язань за кредитним договором, яке виразилось у ненаданні позивальнику кредитних коштів в межах встановленого договором ліміту кредитування, що визнано судом істотним. Зазначене стало підставою для розірвання договору відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду і визнав встановленим факт істотного порушення кредитного договору з боку банку, що могло б бути підставою для розірвання договору.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що господарським судом не було досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 151 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того,на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України, якою визначено порядок зміни та розірвання господарських договорів, передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Виходячи з вищенаведених норм, апеляційний господарський суд зазначив, що необхідною передумовою звернення зацікавленої сторони до господарського суду з позовом про розірвання договору, є надіслання пропозиції про розірвання такого договору другій стороні та сплив 20-денного строку з моменту одержання вимоги контрагентом, якщо остання позитивно не вирішена або залишена без відповіді.

Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції не можна визнати правильним з огляду на наступне.

Так, рішенням Конституційного Суду України N 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Верховним Судом України з посиланням на зазначене рішення Конституційного Суду України також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова Верховного Суду України від 17.06.2008 N 8/32пд).

Правову позицію із зазначеного питання викладено Вищим господарським судом України у інформаційному листі N 01-8/482 від 13.08.2008 р., у п. 2 якого зазначено, що недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку внесення змін до господарського договору чи його розірвання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що суд апеляційної невірно витлумачив і застосував до спірних правовідносин статтю 188 Господарського кодексу України, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Разом з тим, місцевим господарським судом повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

За таких обставин, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 р. у даній справі підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Івано-Франківської області – залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5 – 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

постановив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 р. у справі N 22/110 скасувати.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.11.2010 р. у справі N 22/110 залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв'язку з поданням касаційної скарги, покласти на Публічне акціонерне товариство "Дельта-Банк".

Доручити господарському суду Івано-Франківської області видати відповідний наказ.

Головуючий

Судді