ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
14 вересня 2011 року
м. Київ

Справа N 38/443

Про стягнення грошових коштів

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кривда Д.С. - головуючий

Грек Б.М.

Малетич М.М.

за участю представників:

позивача - не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

відповідача - не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в місті Києві на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2011 року у справі N 38/443 господарського суду міста Києва за позовом Державної екологічної інспекції в місті Києві до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 102964,35 грн.,

встановив:

Державна екологічна інспекція в місті Києві звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення збитків в сумі 102964,35 грн., завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року у справі N 38/443 (суддя Власов Ю.Л.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2011 року (судді: Тарасенко К.В. - головуючий, Жук Г.А., Яковлєв М.Л.) у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державна екологічна інспекція в місті Києві звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Земельного кодексу України, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Заявник зазначає, що судами залишено поза увагою відсутність у відповідача документів, які б підтверджували право власності чи користування спірною земельною ділянкою.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 10.08.10 року Державна екологічна інспекція в місті Києві, за запитом прокуратури Деснянського району м. Києва, здійснила позапланову перевірку законності надання земельних ділянок КП "Деснянськпарксервіс" суб’єктам підприємницької діяльності для влаштування автостоянок.

За результатами перевірки позивачем складено акт, яким встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 господарську діяльність по облаштуванню та розміщенню автостоянки здійснює Фізична особа-підприємець ОСОБА_4. Земельна ділянка приблизною площею 0,23 га на якій розміщено автостоянку огороджена частково металевим, частково плоским шифером, на в’їзді встановлено шлагбаум, також розташована тимчасова будівля охорони. Територія автостоянки заасфальтована. Документи, що посвідчують право власності або право оренди на земельну ділянку під автостоянку по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва згідно статті 126 Земельного кодексу України відсутні.

На підставі вказаного акта перевірки, позивачем розраховано збитки, завдані державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, згідно з Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.07. N 963, що і стало предметом позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарськими судами першої та апеляційної інстанції враховано, що 26.06.2007 року Деснянською районною у місті Києві радою прийнято рішення N 9 про надання КП "Деснянськпарксервіс" дозволу тимчасового облаштування паркувальних дільниць та можливості залучення інвесторів, яким було вирішено доручити КП "Деснянськпарксервіс" Деснянської районної у м. Києві ради, як єдиному оператору в районі, що здійснює стягнення паркувального збору в Деснянському районі м. Києва, організувати паркування автотранспорту за адресами, зазначеними в додатку 1, у порядку, визначеному, чинним законодавством. Відповідно до додатку N 1 до вказаного рішення до переліку адрес майданчиків для паркування автотранспорту КП "Деснянськпарксервіс" Деснянської районної у м. Києві ради включена АДРЕСА_1.

11.10.2007 року Деснянською районною у місті Києві радою прийнято рішення N 3 про розгляд протесту прокурора Деснянського району міста Києва, яким було вирішено внести зміни до рішення N 9 від 26.06.2007 року "Про надання КП "Деснянськпарксервіс" дозволу тимчасового облаштування паркувальних дільниць та можливості залучення інвесторів", в тому числі: назву рішення викласти в наступній редакції: "Про організацію місць тимчасового відстою транспорту на території району"; пункт 1 рішення викласти в наступній редакції: "Доручити КП "Деснянськпарксервіс" Деснянської районної у м. Києві ради вжити заходів щодо організації місць тимчасового відведення відстою автотранспорту за адресами зазначеними в додатку N 1".

На виконання вказаних рішень, 08.01.2009 року між КП "Деснянськпарксервіс" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір N 2, з урахуванням додаткової угоди N 1 від 01.07.2010 року, за умовами якого КП "Деснянськпарксервіс" співпрацює з відповідачем з питань організації місця тимчасового відстою транспортних засобів АДРЕСА_1 у м. Києві.

З урахуванням викладеного, судами зазначено, що договори, які укладені КП "Деснянськпарксервіс" з підприємцями є правочинами, які надають підприємцям право здійснення господарської діяльності щодо предмета договірну на земельній ділянці, межі якої встановлені схемою. Предмет укладених договорів повністю відповідає вимогам п. 17.3.2. рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року. З огляду на вищевикладене підприємці здійснюють господарську діяльність в межах вимог вказаного рішення Київської міської ради та укладених договорів. Отже підприємці здійснюють спільну діяльність по експлуатації фіксованих місць для паркування транспортних засобів з КП "Деснянськпарксервіс".

Також судами ураховано, що при проведенні перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства за іншою адресою, Державною екологічною інспекцією в місті Києві, з аналогічних підстав порушень не виявлено, про що зазначено в акті перевірки від 01.02.2011 року. Зокрема, у складеному самим же позивачем акті зазначено, що предмет укладених договорів повністю відповідає вимогам п. 17.3.2. рішення Київської міської ради "Про правила благоустрою м. Києва" від 25.12.2008 року, згідно з яким особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають у розробці та погоджені в установлено цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.

Серед іншого, судами звернуто увагу, що при проведенні перевірки 10.08.2010 року позивачем не було точно визначено розміру ділянки, яка, за висновками перевірки, самовільно занята відповідачем, що виключає можливість ґрунтовного та підставного визначення розмір збитків згідно з формулою, визначеною Методикою.

Відносини у галузі навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до частини 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Згідно пункту 2.1. розділу 2 Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, затвердженої наказом Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12 вересня 2007 р. N 110, шкода, що заподіяна на земельних ділянках державної та комунальної власності, які не надані у користування та не передані у власність, внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, повинна бути відшкодована державі та територіальній громаді.

Шкода (збитки), що заподіяні на земельних ділянках, які надані у користування чи передані у власність юридичних та фізичних осіб, внаслідок їх самовільного зайняття повинні бути відшкодовані власнику чи користувачу земельної ділянки (пункт 2.2 Рекомендацій).

Шкода (збитки), що заподіяні на земельних ділянках, які надані у користування чи передані у власність юридичних та фізичних осіб, внаслідок їх використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, якщо порушення вчинено власником чи користувачем земельної ділянки, повинні бути відшкодовані державі та територіальній громаді.

У разі вчинення зазначених порушень іншими юридичними та фізичними особами, які самовільно зайняли надані у користування чи передані у власність земельні ділянки та здійснили вищезазначені правопорушення, шкода повинна бути відшкодована власнику чи користувачу земельної ділянки (пункт 2.3 Рекомендацій).

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні підстави відповідальності за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також за шкоду, завдану майну фізичної або юридичної особи, визначено в ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно якої така майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Кодексу необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з відсутності підстав для притягнення відповідача до еколого-правової відповідальності у вигляді сплати спричиненої державі шкоди.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

постановив:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2011 року у справі N 38/443 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий

Судді