Відрядження: зміни з 1 квітня 2011 року

При оформленні службових відряджень господарюючим суб'єктам як і раніше треба керуватися Інструкцією N 59, але вже в новій редакції, яка діє з 11.04.2011 р. згідно з Наказом N 362. Змінений з 01.04.2011 р. і порядок відшкодування витрат на відрядження згідно з Постановою N 98. З набуттям чинності цих нормативних актів уточпені і дозволені деякі моменти, але у більшій частині ці зміни привнесли неразбериху.

Викласти Інструкцію N 59 в новій редакції необхідно було у зв'язку з набуттям чинності розд. III ПК України, в якому витрати на відрядження віднесені до витрат подвійного призначення (пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 розд. III ПК України).

До того ж суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансованими) за рахунок бюджетних коштів, визначаються КМУ (абзац бпп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 розд. III ПК України).

У виконання цієї норми КМУ прийняв Постанову N 98, в якій затверджені суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

Таким чином, з 11.04.2011 р. керуватися Інструкцією N 59 треба в редакції Наказу N 362.

З цієї дати коло користувачів визначене трохи інакше. Тобто сфера дії цього документу обмежена і регулює службові поїздкі працівників:

- органів державної влади;

- установ та організацій, що пов ністю утримуються за рахуної бюджетних коштів;

- підприємств, установ та організацій, що частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємства).

Виходячи з нового визначення сфери дії Інструкції N 59, однозначно не скажеш, що вона застосовується і госпрозрахунковими підприємствами. Тобто, таким підприємствам самим доведеться вирішувати усі не врегульовані в ПК України питання, у тому числі про конкретний розмір добових, на рівні внутрішніх документів підприємства. Але і без звернення до Інструкції N 59 звичайним підприємствам не обійтися. За неофіційними роз'ясненнями Мінфіну, Інструкція N 59 може використовуватися госпрозрахунковими підприємствами у своїй діяльності.

Оскільки до 11.04.2011 р. Інструкція N 59 була передбачена для застосування підприємствами усіх форм власності і мала окремі додаткові обмеження для державних службовців та інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, які повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних коштів, то в умовах відсутності будь-яких інших нормативних актів в питаннях про службові відрядження нічого не залишається, як як і раніше керуватися саме цим документом, але в зміненому варіанті. Для більшої ж упевненості можна в наказ про направлення співробітника у відрядження включити посилання на Інструкцію N 59 в редакції Наказу N 362.

Визначення «службове відрядження» доповнено, і тепер відрядження вважатиметься службовим, якщо є в наявності документи, що підтверджують її зв'язок з основною діяльністю підприємства.

Відшкодування витрат

Питання відшкодування витрат на відрядження до 01.04.2011 р. регулювалися Постановою N 663, яка з 01.04.2011 р. втратила чинність згідно з Постановою N 98.

Можна сказати, що в Постанові N 98 збережені положення Постанови N 663, за винятком того, що, як і в Інструкції N 59, зникли норми для працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, окрім держслужбовців.

У Постанові N 98 не встановлені граничні норми добових витрат для працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

А суми витрат державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, залишилися не зміненими і наведені в додатку 1 до Постанови N 98.

У новій редакції Інструкції N 59 уточнено, що особі, яка відряджається, відшкодовують витрати на переміщення за місцем відрядження не лише на громадському, але і на орендованому транспорті.

Як і раніше, працівнику, що відряджається, відшкодовують витрати на проїзд, але п. 6 розд. II Інструкції N 59, також уточнено, що до цих витрат включаються перевезення багажу і бронювання транспортних квитків.

При цьому якщо вага багажу перевищує вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка, тобто додатково стягується певна сума, то ця сума відшкодовується з дозволу керівника згідно з оригіналами підтверджувальних документів. У старій редакції Інструкції N 59 вага багажу не повинна була перевищувати 30 кг (п. 2.2).

Відрядне посвідчення

У Податковому кодексі України не говориться про необхідність наявності відрядного посвідчення. У цьому плані підкоригована і Інструкція N 59.

З Інструкції N 59 виключений п. 1.3:

«Фактичний час перебування у відрядженні визначається по відмітках в посвідченні про відрядженні відносно вибуття з місця постійної роботи і прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівник відряджається в різні населені пункти, то відмітки про день прибути і день вибуття проставляються в кожному пункті.

Відмітки в посвідченні про відрядження відносно прибуття і вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується в своїй господарській діяльності шдприсметво для засвідчення підпису відповідного посадовця, на яке наказом (розпорядженням) обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, що вибувають у відрядженню і прибувають з нього».

З цього виходить, що право на відшкодування витрачених сум співробітнику, що відряджається, не залежить від того, чи надав він відрядне посвідчення і чи є в ньому відмітки відправляючою і приймаючої сторін.

Проте для включення цих витрат на відрядження платникам податку на прибуток необхідно пам'ятати про те, що сума добових визначається у разі відрядження:

- в межах України і країн, в'їзд громадян України на територію яких не вимагає наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження і відповідними первинними документами*;

- у країни, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження і відмітками у повноваженої службової особи Державної пограничної служби України в закордонному паспорті або замінюючому його документі.

Належним чином оформлений наказ на відрядження працівника за кордон - це документ, який може захистити підприємство в майбутньому від контролюючих органів. Пояснимо, шо ми маємо на увазі.

Підприємство може оформити наказ формально, тобто просто констатувати факт направлення співробітника в деяку країну для вирішення якихось питань в строк з такого-то числа п отаке-то число.

Наприклад, відміткам у відрядному посвідченні.

Безумовно, що ніякої «користі» такий документ в майбутньому підприємству не принесе, тому що, як правило, з часом забудуться деякі деталі і специфіка відрядження, можливо, поміняються співробітники і дуже складно буде, у разі перевірок, відновити усі нюанси.

Щоб уникнути цього ми рекомендували б оформляти наказ на закордонне відрядження, який містив би наступну інформацію:

- Ф. І. Б., посада співробітника, що відряджається;

- країна і фірма, куди відряджається працівник;

- мета відрядження;

- запрошення приймаючої сторони;

- термін відрядження;

- кошторис витрат на відрядження;

- обмеження по деяких видах витрат на відрядження;

- завдання по відрядженню;

- термін видачі авансу і вид валюти.

За відсутності відповідних підтверджувальних документів, наказу або відміток уповноваженої службової особи Державної пограничної служби України в паспорті або замінюючому його документі сума добових не включається до складу витрат платника податку.

Таким чином, підприємство може як і раніше використовувати відрядні посвідчення, проставляти в них штампи (відмітки) про прибуття і вибуття. Наявність такого посвідчення у ряді випадків може спростити обґрунтування зв'язку відрядження з господарською діяльністю підприємства.

Журнал реєстрації відряджень

Форма Журналу реєстрації відряджень не змінилася (наведена вона в додатку до Інструкції N 59). Раніше відрядне посвідчення треба було реєструвати в Журналі реєстрації відрядних посвідчень. Тепер він називається «Журнал реєстрації відряджень». Відмінність його в тому, що в нім відсутня графа «Дата та номер відрядного посвідчення».

Граничні терміни відряджень

Залишився незмінним термін відрядження:

- не більше 30 календарних дніб в межах України;

- 60 календарних днів - за кордон.

Але, разом з цим, збільшений перелік виключень, коли граничний термін відрядження може бути більше наведених вище термінів.

Для відряджень в межах України вказане обмеження не поширюється тепер на відрядження наукових і науково-педагогічних працівників, що направляються на стажування в провідні вищі учбові заклади та наукові установи в Україні. Тривалість відрядження в цих випадках не повинна перевищувати 6 місяців, а для аспірантів та докторантів - 2 місяців.

Встановлений термін перебування у відрядженні працівників, що направляються за кордон для проведення гастрольних та інших культурно-мистецьких заходів. Він не повинен перевищувати одного року.

Виключення також зроблені для військовослужбців, що направляються для навчання в системі перепідготовки, вдосконалення, підвищення кваліфікації кадрів (не більше 90 днів, а у разі відшкодування витрат приймаючою стороною - до 18 місяців) і ряду інших категорій співробітників.

Термін повернення перевитрати та авансу

У Інструкції N 59 нарешті вирішено питання про терміни відшкодування підприємством виниклої перед співробітником заборгованості. Якщо у відрядженні він вимушений був витрачати свої грошові кошти, то таку заборгованість необхідно виплатити до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання наданих на відрядження коштів (останній абзац п. 11 розділу II Інструкції N 59). Правда, залишилося відкритим питання, впродовж якого часу керівник повинен затвердити звіт про використання грошових коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі - авансовий звіт).

Для цілей оподаткування під операційним (банківським) днем, згідно з пп. 14.1.133 п. 14.1 ст. 14 розд. І ПК України, слід розуміти частину робочого дня, впродовж якої приймаються документи на переведення і на їх відкликання і, за наявності технічної можливості, здійснюються їх обробка, передача і виконання;

У пункт 11 розд. II Інструкції N 59 додана норма, що зобов'язує працівника, що отримав аванс на відрядження і не поїхав, повернути виданий аванс до каси підприємства впродовж 3 банківських днів з дня ухвалення рішення про відміну поїздки.

З видачею авансу в національній валюті обліковим працівникам простіше, оскільки ці кошти легко отримати в банку з поточного рахунку готівкою.

А от при направленні співробітника у відрядження за кордон підприємство повинне забезпечити його коштами в національній валюті країни, в яку відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті у вигляді авансу на поточні витрати в розмірах, обумовлених реальними потребами в країні перебування (п. 5 розд. III Інструкції N 59).

У бухгалтерів неодмінно виникне питання: з якого рахунку в банку можна отримати інвалюту підприємству?

Іноземна валюта для видачі авансу працівнику, що відряджається, має оути отримана в установі банку з власного валютного рахунку або рахунків, які відкриваються по кожній валюті окремо. Право на отримання готівкової інвалюти для відряджень (оплата добових, витрат по найму житла, транспортних та інших послуг) з поточного валютного рахунку передбачено п. 2.1 п. 2 Постанови N 200.

Обмін закордонного лікарняного

У разі хвороби у відрядженні під час перебування за кордоном після повернення працівника з відрядження документ про тимчасову непрацездатність підлягає обміну в лікувальному закладі за місцем проживання або за місцем роботи на лікарняний лист зразка, встановленого в Україні (абзац 2 п. 4 розд. III Інструкції N 59).

Вихід працівника на роботу в день вибуття і прибуття

У новій редакції Інструкції N 59 з'явився новий пункт 13, яким врегульовано питання відносно часу знаходження відрядженого на робочому місці в день вибуття у відрядження і появі на робочому місці після прибуття з відрядження.

Такі випадки повинні регулюватися правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Тобто керівництво підприємства самостійно вирішує чи вважати такий день днем відрядження або ні.

Стажування за рахунок державних коштів

Наукові та науково-педагогічні працівники, що вже відбулися, а також мають наміри, ними стати (аспіранти та докторанти), отримали можливість стажуватися як в Україні, так і за кордоном за рахунок державних коштів.

Відмітка в паспорті

У пункті 16.1 розд. III Інструкції N 59 передбачений порядок проставляння відмітки уповноваженого посадовця Державної пограничної служби України в закордонному паспорті або документі, його замінюючому, у разі відрядження за кордон.

Фактичний час перебування у відрядженні визначається:

а) у разі відрядження з України в країни, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження і відмітками про перетин державного кордону України в паспортному документі (закордонному паспорті або документі, його замінюючому) за особистим зверненням особи, що відряджається, відносно проставляння такої відмітки;

б) у разі відрядження з України в країни, в'їзд громадян України на територію яких не вимагає наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження і відповідними первинними документами.

Це відповідає п. 1 ч. 3 ст. 12 Закону N 1710:

«Відмітки про перетин державного кордону не проставляються в паспортних документах громадян України, за винятком випадків їх особистого звернення з метою проставляння такої відмітки...».

У разі відсутності наказу і відміток в паспортному документі, як передбачено вище в пункті «а», добові витрати працівнику, що відряджається, не відшкодовуються. Виходячи з цього, треба особливу увагу приділити інструктажу того, що відбуває до закордонного відрядження.

До того ж нова редакція Інструкції N 59 передбачає також необхідність ознайомлення співробітника з кошторисом витрат (або з довідкою-розрахунком на виданий аванс, складеною у довільній формі), а також з вимогами нормативно-правових актів в частині подання звіту про використання коштів, виданих на відрядження.

Електронний квиток

Порядок відшкодування працівнику витрат на придбання транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій) у тому числі електронних квитків, описаний в п. 12 розд. II Інструкції N 59.

Основою для відшкодування витрат на придбання електронного квитка являється наступний пакет документів:

- оригінал розрахункового або платіжного документу, що підтверджує здійснення розрахункової операції в готівковій або безготівковій формі (платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера);

- роздрук на папері частини електронного авіаквитка з вказівкою маршруту (маршрут/квитанція);

- оригінали відривної частини посадочних талонів пасажира.

Окремими нормами виписані випадки, коли:

- електронний авіаквиток частково використаний;

- авіаквиток (оформлений на паперовому бланку) нероздільний і частково використаний.

Якщо електронний авіаквиток частково використаний, то квиток повертається авіакомпанії, а до звіту додається лист (акт, довідка) про повернення авіаквитка, складений компанією-продавцем, в якому вказуються:

- прізвище та ініціали працівника, що відряджається;

- вартість виконаного перельоту;

- сума повернених коштів;

- комісійні та/або інші збори, пов'язані з поверненням частково використаного квитка.

Витрати, понесені у зв'язку з поверненням квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб, можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства, тільки якщо на те були поважні причини (рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження і тому подібне).

Основні постулати відрядного процесу

Коротко нагадаємо основні правила, які необхідно виконувати працедавцю, у тому числі і як вимоги трудового законодавства:

- службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний термін в інший населений пункт для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи;

- підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, що відбуває у відрядження, в спеціальному Журналі;

- працівникам, що направляються у відрядження, виплачуються: добові, вартість проїзду до місця призначення і назад, витрати по найму житла (п. 6 розд. II Інструкції N 59 уточнено, що до цих витрат включається перевезення багажу, а також бронювання транспортних квитків);

- за відрядженими працівниками зберігаються протягом всього часу відрядження місце роботи та середній заробіток;

- підприємство, що відряджає працівника, зобов'язане забезпечити його грошовими коштами (авансом) в розмірах, встановлених чинним законодавством;

- сума понад витрачені грошові кошти (залишок понад суму, витрачену згідно з авансовим звітом) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх , що надало;

- днем від'їзду у відрядження вважається день відправлення транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника;

- на працівника, що знаходиться у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, куди він відряджений;

- тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров'я повернутися до місця постійного проживання мають бути підтверджені у встановленому порядку. Дні тимчасової непрацездатності не включаються до строку відрядження.

Окрім таких вже звичних вимог, в Інструкції N 59 з'явилася нова вимога (п. 7 розд. І), згідно з якою працівника зобов'язані ознайомити з кошторисом витрат або з довідкою-розрахунком на виданий аванс, складеною в довільній формі. Одночасно працівника знайомлять з вимогами нормативно-правових актів відносно звітності про використання коштів, виданих на відрядження.

Також можна обумовити в наказі про відрядження заборону на придбання товарів, робіт і послуг у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок (п. 6 Інструкції N 59).

Це може попередити невиправдані витрати, оскільки навіть за умови надання необхідних підтверджувальних документів віднести такі суми на витрати підприємство не зможе (за винятком послуг з інформатизації).

Терміни подання авансового звіту

Нова форма Звіту про використання грошових коштів, виданих на відрядження або під звіт (авансовий звіт), затверджена Наказом N 996 і застосовується з 31.01.2011 р. Ця форма авансового звіту застосовується на підприємствах усіх організаційно-правових форм та самозайнятими особами.

Терміни надання авансового звіту встановлені пп. 170.9.2 і пп. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170 розд. IV ПК України і залежать від того, на які цілі були видані підзвітні суми (на відрядження або під звіт), а також форми надання грошових коштів (готівка або в безготівковій формі).

Згідно з абзацом 1 пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 розд. IV ПК України після завершення відрядження або вирішення виробничих (господарських) питань за дорученням і за рахунок працедавця, що видав грошові кошти під звіт, працівник зобов'язаний заповнити і надати авансовий звіт.

Авансовий звіт має бути зданий в бухгалтерію до закінчення п'ятого банківського дня, що йде за днем, в якому працівник:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням і за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

Особливості подання авансових звітів при використанні корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних документів залишилися без змін і викладені в пп. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170 розд. IV ПК України.

Полягають такі особливості в тому, що за витрати, пов'язані з відрядженням або виконанням деяких цивільно-правових дій, сплачені з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних документів, працівник повинен відзвітувати:

- до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження при отриманні грошової готівки із застосуванням платіжних карток;

- в строк, що не перевищує 10 банківських днів [за наявності поважних причин працедавець (самозайнята особа) може його подовжити до 20 банківських днів (до з'ясування питання при виявленні розбіжностей між відповідними звітними документами)].

Надамо встановлені терміни подання авансового звіту в табл. 1.

Таблиця І

Як бачимо, термін подання авансового звіту відсунувся на 2 дні. Нагадаємо, що до 01.01.2011 p., згідно з вимогами пп. 9.10.2 п. 9.10 ст. 9 Закону про податок з доходів фізичних осіб, авансовий звіт необхідно було здати в бухгалтерію до закінчення третього банківського дня, що йде за днем, в якому працівник завершив відрядження або виконав доручення.

За наявності надлишку витрачених грошових коштів їх сума повертається працівником до каси або зараховується на банківський рахунок особи, що видала їх, до або при поданні авансового звіту.

Найзначиміша зміна пов'язана з тим, що ПК України не передбачено стягнення штрафу за несвоєчасне повернення отриманих в підзвітну суму грошових коштів. Тоді як раніше норми пп. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 Закону про податок з доходів фізичних осіб передбачали два види покарання працівника:

1) за повернення суми надмірно витрачених грошових коштів пізніше за граничний термін, але не пізніше за звітний місяць передбачався штраф у розмірі 15% суми надмірно витрачених грошових коштів;

2) за неповернення суми надмірно витрачених грошових коштів впродовж звітного місяця, на який доводиться такий граничний термін, окрім штрафу у розмірі 15% суми надмірно витрачених грошових коштів передбачалося ще і утримання ПДФО з надмірно витраченої суми.

Тепер 3 01.01.2011 р. покарання передбачено тільки у вигляді додаткового утримання ПДФО, якщо платник податків не повертає суму надмірно витрачених грошових коштів впродовж звітного місяця, на який доводиться граничний термін (до закінчення третього або п'ятого, а в окремих випадках - десятого або двадцятого банківського дня, що йде за днем, в якому працівник завершує відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії), то така сума підлягає оподаткуванню на доходи фізичних осіб відповідно до п. 167.1 ст. 167 розд. IV ПК України за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць. При недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів подальших звітних місяців до повної сплати суми ПДФО.

Добові витрати

Пункт 1.5 старої редакції Інструкції N 59 свідчив:

«Якщо відсутні відмітки у відрядному посвідченні, то добові не виплачуються».

Тепер: «Сума добових визначається згідно з наказом про відрядження і відповідними первинними документами.

За відсутності наказу добові витрати не виплачуються» (п. 4 розд. II Інструкції N 59).

Звідси, з 01.04.2011 р. суми добових визначаються згідно з наказом про відрядження і відповідними первинними документами.

Це той вид витрат, який не вимагає спеціального документального підтвердження. До нього входять витрати на харчування і фінансування інших особистих потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням.

Первинними доку ментами для визначення суми добових у разі відрядження в межах України і в держави, в'їзд громадян України на територію яких не вимагає наявності візи (дозволи на в'їзд), вважатимуться документи, які підтверджують (засвідчують) вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.

Поки питання про мінімальний розмір добових залишається відкритим, оскільки за допомогою Інструкції N59 його не вирішити.

Як ми вже помітили, Інструкція N 59, як і Постанова N 663, довгий час виконувала роль тих нормативно-правових актів, про які говориться в ст. 121 КЗпроП України і які повинні встановлювати порядок і розмір добових та інших виплат працівнику, що відряджається, що гарантуються трудовим законодавством.

Постанова N 663, яка була прийнята з метою реалізації норм Закону про оподаткування прибутку, встановлювала граничний розмір добових, вживаний для цілей оподаткування. Цей розмір був визнаний тим гарантованим державою мінімумом, нижче якого добові виплачуватися не могли.

Тепер Інструкція N 59 на госпрозрахункові підприємства не поширюється і норми про розмір добових для співробітників таких підприємств, аналогічної тій, яка була в Інструкції N 59, не закріплює.

Виходячи з цього, добові державним службовцям, а також особам, що направляються у відрядження підприємствами, установами і організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, виплачують в розмірі, передбаченому Постановою N 98.

Усі інші суб'єкти господарювання при встановленні розміру добових, які можуть бути віднесені до витрат на відрядження, з 01.04.2011 р. керуються абзацом 4 пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 розд. III ПК України (табл. 2).

Податковий кодекс України обумовлює верхню межу розміру добових («не більше ніж...») і тільки для цілей включення у витрати і для цілей оподаткування на доходи фізичних осіб.

Таблиця 2

Граничні норми добових витрат з 01.04.2011 р.

Як бачимо, попри те, що нові розміри добових витрат застосовуються з 1 квітня 2011 року, їх розмір визначається виходячи з мінімальної заробітної плати, що діяла для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року.

Для відрядження членів екіпажів судів/інших транспортних засобів Кабміном окремо визначені граничні норми добових або суми, що спрямовують на харчування таких членів екіпажів замість добових, якщо такі судна (інші транспортні засоби):

- здійснюють комерційну, промислову, науково-пошукову або риболовецьку діяльність за межами територіальних вод України;

- виконують міжнародні рейси для здійснення навігаційної діяльності або перевезення пасажирів або вантажів за плату за межами повітряного або митного кордону України;

- використовуються для проведення аварійно-рятувальних та пошуково-рятувальних робіт за межами митного кордону або територіальних вод України.

Список використаних документів

КЗпроП України - Кодекс законів про працю України

ПК України - Податковий кодекс України

Закон N 1710 - Закон України від 05.11.2009 р. N 1710-VI «Про пограничний контроль»

Закон про податок з доходів фізичних осіб - Закон України від 22.05.2003 р. N 889-1V «Про податок з доходів фізичних осіб» (втратив чинність)

Закон про оподаткування прибутку - Закон України від 28.12.1994 р. N 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 р. N 283/97-ВР (втратив чинність частково)

Інструкція N 59 - Інструкція про службові відрядження в межах України і за кордон, затверджена наказом Мінфіну України від 13.03.1998 р. N59

Постанова N 98 - Постанова КМУ від 02.02.2011 р. N 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансованими) за рахунок бюджетних коштів»

Постанова N 663 - Постановою КМУ від 23.04.1999 р. N 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» (втратило чинність)

Постанова N 200 - Постанова Правління НБУ від 30.05.2007 р. N 200 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України»

Наказ N 362 - Наказ Мінфіну України від 17.03.2011 р. N 362 «Про внесення змін до Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон»

Наказ N 996 - Наказ ДП АУ від 23.12.2010 р. N 996 «Про затвердження форми Звіту про використання грошових коштів, виданих на відрядження або під звіт, і Порядку його складання»

Лист N 12932/5/17-0716 - Лист ДПАУ від 12.10.2010 р. N 12932/5/17-0716 «Про застосування пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»»

“Консультант бухгалтера” N 20 (612) 16 травня 2011 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)