ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
30.04.2010 N 2а-12860/09/2670

(Постанову скасовано на підставі Постнови
Окружного адміністративного суду міста Києва
N 2а-12860/09/2670 від 14.02.2013)

Про визнання нечинним п. 1 розпорядження
Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009,
п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України
N 1120-р від 09.09.2009

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Пащенка К.С., суддів: Григоровича П.О., Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Пасічнику О.П., розглянувши адміністративну справу за позовом: 1. адвокатської фірми "Головань і партнери", 2. ОСОБА_1, 3. заступника Генерального прокурора України до Кабінету Міністрів України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна податкова адміністрація України, про визнання нечинним п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009, п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009, ВСТАНОВИВ:

Адвокатська фірма "Головань і партнери" звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить визнати незаконним та скасувати п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)", п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість", на підставі якої ухвалою суду від 23.10.2009 було відкрито провадження у справі N 2а-12860/09/2670.

Крім того, заступник Генерального прокурора України звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)", на підставі якої ухвалою суду від 21.12.2010 було відкрито провадження у справі N 2а-16207/09/2670.

Заступник Генерального прокурора України звернуся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість", на підставі якої ухвалою суду від 21.12.2010 було відкрито провадження у справі N 2а-16203/09/2670.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати незаконним та скасувати п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)", на підставі якої ухвалою суду від 24.02.2010 було відкрито провадження у справі N 2а-2612/10/2670.

Ухвалою від 26.02.2010 справи N 2а-2612/10/2670 та N 2а-12860/09/2670 були об'єднані для спільного розгляду і вирішення, об'єднаним справам було присвоєно загальний N 2а-12860/09/2670.

Ухвалою від 08.04.2010 справи N 2а-16207/09/2670, N 2а-16203/09/2670 та N 2а-12860/09/2670 були об'єднані для спільного розгляду і вирішення, об'єднаним справам було присвоєно загальний N 2а-12860/09/2670.

Представники позивачів у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов у повному обсязі, натомість представник відповідача позовні вимоги не визнав та подав письмові заперечення проти позову, у яких просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України ( 2747-15 ) в судовому засіданні 30.04.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 05.05.2010, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України ( 2747-15 ).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.07.2009 Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження N 757-р "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)", п. 1 якого установлено, що з метою упорядкування адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів) та податкового обліку платників податків ДПА: створити електронний реєстр осіб, пов'язаних з платниками податків (засновників, керівників, головних бухгалтерів), на підставі даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, баз даних органів державної податкової служби, контролюючих та правоохоронних органів із зазначенням ідентифікаційних, реєстраційних та іншіх даних про таких осіб, а також інформації щодо виконання ними податкових зобов'язань; забезпечити ведення зазначеного реєстру шляхом внесення до нього перевірених органами державної податкової служби даних.

09.09.2009 Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження N 1120-р "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість", п. п. 2, 3 якого встановлено, що у разі виникнення у платника податку права на податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих у попередніх звітних періодах, платник самостійно в установлений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) строк вносить у декларацію з податку на додану вартість відомості, зазначені у такій податковій накладній та реєстрі отриманих і виданих податкових накладних, відповідно до підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). Нарахування податкового кредиту з використанням податкової накладної, отриманої у попередніх звітних періодах, з порушенням вимог підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого платника податку органами державної податкової служби. Органи державної податкової служби в разі встановлення факту виписування податкових накладних, згідно з якими платник податку на додану вартість - постачальник товарів (робіт, послуг) не задекларував податкові зобов'язання, мають право вжити заходів для анулювання реєстрації такого платника відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).

Частиною 2 ст. 32 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з ч. 4 ст. 23 та ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Рішенням Конституційного Суду України від 30.10.97 у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа ОСОБА_3) встановлено, що ч. 4 ст. 23 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

З аналізу ч. 2 ст. 32 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ч. 4 ст. 23 та ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) в контексті Рішення Конституційного Суду України від 30.10.97 у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа ОСОБА_3) видно, що ідентифікаційні, реєстраційні та інші дані про фізичних осіб - засновників, керівників, головних бухгалтерів юридичних осіб - платників податків є конфіденційною інформацією, яка може збиратись, зберігатись, використовуватись та поширюватись без попередньої згоди таких осіб лише у випадках, визначених законом.

Водночас, чинними законами України не передбачено можливості збирання органами державної податкової служби конфіденційної інформації про осіб, пов'язаних з платниками податків (засновників, керівників, головних бухгалтерів), а відтак суд приходить до висновку про невідповідність п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)" положенням ч. 2 ст. 32 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ч. 4 ст. 23 та ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ).

До аналогічної правової позиції стосовно законності п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)" прийшло Міністерство юстиції України у своєму висновку від 09.07.2009, складеному за результатами правової експертизи проекту розпорядження Кабінету Міністрів України "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)", проте Кабінет Міністрів України не взяв його до уваги під час прийняття відповідного рішення.

Щодо законності п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Відповідно до ст. 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України.

До повноважень Кабінету Міністрів України, визначених ст. 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( 279-17 ), зокрема, належить забезпечення проведення фінансової та податкової політики.

Згідно з ст. 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Водночас, дата виникнення права платника податку на податковий кредит регулюється п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), підстави та порядок проведення органами державної податкової служби України позапланових виїзних перевірок встановлюється ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), а випадки, при яких відбувається анулювання реєстрації платників податку на додану вартість, визначені у п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). Крім того, відповідно до змісту п. 11.4 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону ( 168/97-ВР ) окремим законом з питань оподаткування цим податком.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що чинними законами України з питань оподаткування не надано Кабінету Міністрів України повноваження врегульовувати питання механізму справляння податку на додану вартість, встановлювати додаткові, непередбачені чинним законодавством, підстави для проведення виїзних позапланових перевірок та анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень для прийняття спірних п. п. 2, 3 розпорядження N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" та про невідповідність вказаних положень вимогам ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), п. 7.5 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).

До аналогічної правової позиції стосовно законності п. п. 2, 3 розпорядження N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" прийшло Міністерство юстиції України у своєму висновку від 22.09.2009, складеному за результатами правової експертизи проекту розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання адміністрування податку на додану вартість", проте Кабінет Міністрів України не взяв його до уваги під час прийняття відповідного рішення.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про відсутність у позивачів права на оскарження п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)" та п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є керівником адвокатської фірми "Головань і Партнери", що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, копія якої залучена до матеріалів справи, а відтак він є суб'єктом правовідносин, у яких має бути застосовано п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)".

Адвокатська фірма "Головань і Партнери" є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом N 100218517 про реєстрацію платника на додану вартість від 30.03.2009, копія якого залучена до матеріалів справи, а відтак вона є суб'єктом правовідносин, у яких має бути застосовано п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість".

Крім того, судом встановлено, що Генеральним прокурором України було принесено протести на п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)" N 07/2/1-258вих-09 від 20.11.2009 та на п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" N 07/2/1-257вих-09 від 20.11.2009, у яких були поставлені питання про скасування п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)" та п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість".

Листом N 15307/0/2-09 від 08.12.2009 Кабінет Міністрів України повідомив Генеральному прокурору України про відхилення вказаних протестів на п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)" та п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість".

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

За таких умов, на виконання ч. 4 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) заступник Генерального прокурора України мав право звернутись до суду з позовними вимогами про визнання незаконними п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)" та п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість".

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України ( 2747-15 ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що положення п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)", суперечить положенням ч. 2 ст. 32 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ч. 4 ст. 23 та ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ), суд приходить до висновку про наявність належних правових підстав для визнання незаконними та нечинними вказаних положень.

З огляду на те, що п. п. 2, 3 розпорядження N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" були прийняті Кабінетом Міністрів України за межами його повноважень, а також враховуючи невідповідність вказаних положень розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість" вимогам ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), п. 7.5 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), суд приходить до висновку про наявність належних правових підстав для визнання незаконними та нечинними п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість".

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України ( 2747-15 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу ( 2747-15 ). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, з аналізу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України ( 2747-15 ) видно, що вимоги про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) або скасування рішення можуть стосуватись індивідуального акта (рішення), натомість нормативно-правовий акт може бути визнаний нечинним. Крім того, згідно з ч. 8 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ) суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України ( 2747-15 ), зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

За таких умов суд вважає за необхідне захистити порушені права позивачів шляхом визнання незаконним та нечинним п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)" та визнання незаконними та нечинними п. п. 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість".

З огляду на викладене, судові витрати, здійснені адвокатською фірмою "Головань і партнери" та ОСОБА_1, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України ( 2747-15 ) на їх користь з Державного бюджету України ( 2154-17 ).

Керуючись ст. ст. 9, 69 - 71, 94, 99, 100, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ:

1. Позови адвокатської фірми "Головань і партнери", ОСОБА_1, заступника Генерального прокурора України задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та нечинним пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України N 757-р від 01.07.2009 "Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)".

3. Визнати незаконними та нечинними пункти 2, 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1120-р від 09.09.2009 "Деякі питання адміністрування податку на додану вартість".

4. Стягнути з Державного бюджету України ( 2154-17 ) на користь адвокатської фірми "Головань і партнери" (83003, м. Донецьк, просп. Ілліча, 21-а; ідентифікаційний код 24639623) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

5. Стягнути з Державного бюджету України ( 2154-17 ) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України ( 2747-15 ) набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом ( 2747-15 ), якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України ( 2747-15 ), шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий, суддя К.С.Пащенко

Судді: П.О.Григорович, А.Б.Федорчук