Конвенція
про фізичний захист ядерного матеріалу та
ядерних установок
(укр/рос)
( Про участь України у Конвенції див. Постанову ВР
N 3182-XII від 05.05.93 )
( Додатково див. Поправку до Конвенції
від 08.07.2005 )
Набуття чинності для України: 05.08.1993
Держави-учасниці цієї Конвенції,
визнаючи право всіх держав на розвиток і застосування атомної енергії в мирних цілях та їхню законну заінтересованість в отриманні можливої користі внаслідок застосування атомної енергії в мирних цілях,
будучи переконаними в необхідності сприяння міжнародному співробітництву в галузі застосування атомної енергії в мирних цілях,
бажаючи запобігти потенційній небезпеці в результаті незаконного захоплення і використання ядерного матеріалу,
будучи переконаними в тому, що правопорушення щодо ядерного матеріалу є предметом серйозного занепокоєння і що існує гостра необхідність у вжитті відповідних та ефективних заходів, що передбачають відвернення і виявлення таких правопорушень і покарання за них,
визнаючи необхідність міжнародного співробітництва в цілях розробки, згідно із національним законодавством кожної держави-учасниці та з цією Конвенцією, ефективних заходів щодо фізичного захисту ядерного матеріалу,
будучи переконаними в тому, що ця Конвенція має сприяти безпечному переміщенню ядерного матеріалу,
підкреслюючи також важливість фізичного захисту ядерного матеріалу під час його використання, зберігання і перевезення всередині країни,
визнаючи важливість ефективного фізичного захисту ядерного матеріалу, що використовується для воєнних цілей, та розуміючи, що такий матеріал знаходиться і надалі знаходитиметься під суворим фізичним захистом,
домовились про таке:
Стаття 1
Для цілей цієї Конвенції:
a) "ядерний матеріал" означає плутоній, за винятком плутонію з концентрацією ізотопів, що перевищує 80% по плутонію-238, уран-233, уран, збагачений ізотопами уран-235 чи уран-233, уран, що містить суміш ізотопів, які зустрічаються в природі у формі, відмінній від руди або рудних залишків, і будь-який матеріал, що містить один або понад вищеназваних елементів;
b) "уран, збагачений ізотопами уран-235 або уран-233" означає уран, який містить ізотопи уран-235 чи уран-233 або обидва ізотопи в такій кількості, що надлишковий відсоток суми цих ізотопів порівняно з ізотопом уран-238 вище, ніж відсоток ізотопу уран-235 порівняно з ізотопом уран-238, що зустрічається в природі;
c) "міжнародне перевезення ядерного матеріалу" означає перевезення партії ядерного матеріалу будь-якими транспортними засобами, які направляються за межі території держави, звідки походить вантаж, починаючи з його відправлення з установки відправника в цій державі і закінчуючи прибуттям на установку отримувача у державі кінцевого призначення.
Стаття 2
1. Ця Конвенція застосовується до ядерного матеріалу, що використовується в мирних цілях і знаходиться в процесі міжнародного перевезення.
2. За винятком статей 3 і 4 та пункту 3 статті 5, ця Конвенція застосовується також до ядерного матеріалу, що використовується в мирних цілях при використанні, зберіганні і перевезенні всередині держави.
3. Окрім зобов'язань, які спеціально беруть на себе держави-учасниці в статтях, охоплюваних пунктом 2, щодо ядерного матеріалу, що використовується в мирних цілях при використанні, зберіганні і перевезенні всередині держави, ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що зачіпає суверенні права держави щодо використання, зберігання і перевезення такого ядерного матеріалу всередині держави.
Стаття 3
Кожна держава-учасниця в рамках свого національного законодавства і згідно з міжнародним правом вживає належних заходів для забезпечення, в міру можливості, того, щоб під час міжнародного перевезення ядерний матеріал, який знаходиться в межах її території або на борту корабля, або літака, що діють під її юрисдикцією, якщо такий корабель або літак беруть участь у перевезенні до цієї держави або з неї, захищався на рівнях, описаних у Додатку 1.
Стаття 4
1. Кожна держава-учасниця не експортує або не дозволяє експортувати ядерний матеріал, якщо ця держава-учасниця не отримала гарантії в тому, що такий матеріал під час міжнародного перевезення буде захищений на рівнях, описаних у Додатку 1.
2. Кожна держава-учасниця не імпортує або не дозволяє імпортувати ядерний матеріал з будь-якої держави, яка не є учасницею цієї Конвенції, якщо держава-учасниця не отримала гарантії в тому, що такий матеріал під час міжнародного перевезення буде захищений на рівнях, описаних у Додатку 1.
3. Держава-учасниця не дозволяє транзитне перевезення по своїй території ядерного матеріалу по суші або внутрішніми водними шляхами, або через свої аеропорти чи морські порти між державами, що не є учасницями цієї Конвенції, якщо ця держава-учасниця не отримала гарантії в межах можливого, що такий матеріал буде захищений під час міжнародного перевезення на рівнях, описаних у Додатку 1.
4. Кожна держава-учасниця застосовує в рамках свого національного законодавства рівні фізичного захисту, описані в Додатку 1, до ядерного матеріалу, перевезення якого здійснюються з однієї частини цієї держави до іншої частини цієї ж держави міжнародними водами або повітряним простором.
5. Держава-учасниця, відповідальна за отримання гарантій в тому, що ядерний матеріал буде захищений на рівнях, описаних у Додатку 1, згідно з вищевикладеними пунктами 1-3 визначає і заздалегідь повідомляє держави, через території яких передбачається транзитне провезення ядерного матеріалу по суші або внутрішніми водними шляхами або до чиїх аеропортів або морських портів передбачається захід з ядерним матеріалом.
6. Відповідальність за отримання гарантій, про які йдеться в пункті 1, може за взаємною згодою бути передана державі-учасниці, яка у перевезенні є імпортуючою державою.
7. Ніщо в цій статті не тлумачиться як таке, що яким-небудь чином зачіпає територіальний суверенітет і юрисдикцію держави, включаючи суверенітет і юрисдикцію над її повітряним простором і територіальним морем.
Стаття 5
1. Держави-учасниці визначають свій центральний орган і пункт зв'язку, що відповідають за фізичний захист ядерного матеріалу і за погоджені заходи щодо повернення і за дії у відповідь у разі будь-якого незаконного переміщення, використання або зміни ядерного матеріалу або в разі реальної загрози такої дії, та інформують про це одна одну безпосередньо або за допомогою Міжнародного агентства з атомної енергії.
2. У разі крадіжки, захоплення шляхом пограбування або якого-небудь іншого незаконного захоплення ядерного матеріалу чи реальної загрози таких дій, держави-учасниці згідно зі своїм національним законодавством забезпечують максимальне співробітництво і надають допомогу у поверненні і захисті такого матеріалу будь-якій державі, яка звертається з подібним проханням. Зокрема:
a) держава-учасниця вживає відповідних заходів для того, щоб по можливості швидше інформувати інші держави, яких, на її думку, це стосується щодо будь-якої крадіжки, захоплення шляхом грабежу або іншого незаконного захоплення ядерного матеріалу чи реальної загрози таких дій, а також інформувати, коли це необхідно, міжнародні організації;
b) коли це необхідно, заінтересовані держави-учасниці обмінюються інформацією одна з одною або з міжнародними організаціями з метою забезпечення захисту ядерного матеріалу, що знаходиться під загрозою, перевірки цілісності транспортного контейнера або повернення незаконно захопленого ядерного матеріалу та:
i) координують свої зусилля дипломатичними та іншими погодженими каналами;
ii) надають допомогу, якщо вона запитується;
iii) забезпечують повернення викраденого або зниклого ядерного матеріалу внаслідок вищезгаданих подій.
Способи здійснення такого співробітництва визначаються заінтересованими державами-учасницями.
3. Держави-учасниці належним чином співпрацюють і проводять консультації одна з одною, безпосередньо або за допомогою міжнародної організації, з метою отримання рекомендацій щодо організації, експлуатації і поліпшення систем фізичного захисту ядерного матеріалу в процесі міжнародного перевезення.
Стаття 6
1. Держави-учасниці вживають відповідних заходів, сумісних зі своїм національним законодавством, для охорони таємності будь-якої інформації, яку вони отримують від іншої держави-учасниці конфіденційно з огляду на положення цієї Конвенції або в результаті участі у діяльності, яка проводиться з метою здійснення цієї Конвенції. Якщо держави-учасниці надають інформацію міжнародним організаціям конфіденційно, то вживаються заходи для забезпечення охорони таємності даної інформації.
2. За умовами цієї Конвенції від держав-учасниць не вимагається надавати інформацію, яку вони не мають права поширювати згідно з національним законодавством або яка може поставити під загрозу безпеку заінтересованої держави, або фізичний захист ядерного матеріалу.
Стаття 7
1. Навмисне вчинення:
a) без дозволу компетентних органів такі дії, як отримання, володіння, використання, передавання, видозмінення, знищення чи розпилювання ядерного матеріалу, що спричиняє або може спричинити смерть будь-якої особи або заподіяти їй серйозне каліцтво, або завдати суттєвої шкоди власності;
b) крадіжки ядерного матеріалу або його захоплення шляхом грабежу;
c) привласнення або отримання шляхом обману ядерного матеріалу;
d) дії, які являють собою вимогу шляхом загрози силою або застосування сили, або за допомогою будь-якої іншої форми залякування про видачу ядерного матеріалу;
e) загрози:
i) використати ядерний матеріал з метою спричинити смерть будь-якої особи або заподіяти їй серйозне каліцтво, або завдати значної шкоди власності, або
ii) вчинити правопорушення, зазначене в підпункті "b", з метою змусити фізичну або юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію або утриматися від неї;
f) спроби вчинити будь-яке правопорушення, зазначене в пунктах "a", "b" або "c";
g) такі дії, як участь у будь-якому правопорушенні, зазначеному в пунктах "a"-"f",
є правопорушенням, яке карається кожною державою-учасницею в рамках свого національного законодавства.
2. Кожна держава-учасниця вживає відповідних заходів покарання за вчинені правопорушення, зазначені в цій статті, з урахуванням серйозності цих правопорушень.
Стаття 8
1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення своєї юрисдикції щодо правопорушень, зазначених у статті 7, у таких випадках:
a) коли правопорушення вчинено на території цієї держави або на борту корабля чи літака, зареєстрованих у цій державі;
b) коли передбачуваний правопорушник є громадянином цієї держави.
2. Кожна держава-учасниця вживає також таких заходів, які можуть бути необхідними для поширення її юрисдикції на ці правопорушення в тих випадках, коли передбачуваний правопорушник знаходиться на її території і вона не видає його згідно зі статтею 11 жодній з держав, згаданих у пункті 1.
3. Ця Конвенція не виключає будь-якої кримінальної юрисдикції, що здійснюється згідно з національним законодавством.
4. Крім держав-учасниць, згаданих у пунктах 1 і 2, кожна держава-учасниця може, згідно з міжнародним правом, установлювати свою юрисдикцію щодо правопорушень, викладених у статті 7, коли вона у перевезенні ядерного матеріалу є експортуючою або імпортуючою державою.
Стаття 9
Переконавшись у наявності достатніх на те підстав, держава-учасниця, на території якої знаходиться передбачуваний правопорушник, вживає належних заходів, включаючи взяття під варту, згідно зі своїм національним законодавством, для забезпечення його явки в суд або для забезпечення його видачі. Держави, від яких вимагається встановлення юрисдикції згідно зі статтею 8, і, коли це необхідно, всі інші заінтересовані держави негайно інформуються про заходи, вжиті згідно з цією статтею.
Стаття 10
Держава-учасниця, на території якої знаходиться передбачуваний правопорушник, якщо вона не видає його, без будь-яких винятків і невиправданих затримок передає справу своїм компетентним органам в цілях кримінального переслідування шляхом судового розгляду згідно з законодавством цієї держави.
Стаття 11
1. Правопорушення, зазначені у статті 7, розглядаються як правопорушення, пов'язані з видачею правопорушників, включені до будь-якої угоди про видачу, що існує між державами-учасницями. Держави-учасниці зобов'язуються включати ці правопорушення як правопорушення, пов'язані з видачею, до всіх наступних угод про видачу, які укладатимуться між ними.
2. Якщо держава-учасниця, яка обумовлює видачу правопорушників існуванням такої угоди, отримує вимогу про видачу від іншої держави-учасниці, з якою вона не пов'язана угодою про видачу, вона може при бажанні розглядати цю Конвенцію як юридичну основу для видачі у зв'язку з такими порушеннями. На видачу поширюються інші положення, передбачені законодавством держави, яка отримала вимогу.
3. Держави-учасниці, які не обумовили видачу правопорушників існуванням угоди, визнають між собою згадані правопорушення як правопорушення, пов'язані з видачею, що підпадають під положення, передбачувані законодавством держави, яка отримала вимогу.
4. Кожне з правопорушень розглядається, з метою видачі, здійснюваної між державами-учасницями, як правопорушення, вчинене не тільки в тому місці, де воно сталося, але також і на території держав-учасниць, від яких вимагається застосувати свою юрисдикцію згідно з пунктом 1 статті 8.
Стаття 12
Будь-якій особі, щодо якої проводиться судовий розгляд у зв'язку з будь-яким з правопорушень, згаданих у статті 7, гарантується справедливе ставлення на всіх етапах судового розгляду.
Стаття 13
1. Держави-учасниці надають одна одній максимальне сприяння у зв'язку з кримінальним судовим розглядом, розпочатим щодо правопорушень, згаданих у статті 7, включаючи надання наявних доказів, необхідних для такого судового розгляду. У всіх випадках застосовується законодавство держави, яка отримала прохання про сприяння.
2. Положення пункту 1 цієї статті не зачіпають зобов'язань за будь-яким іншим договором, двостороннім або багатостороннім, який регулює або регулюватиме, повністю або частково, взаємну допомогу щодо кримінальних справ.
Стаття 14
1. Кожна держава-учасниця інформує депозитарій про свої закони і постанови, що стосуються реалізації цієї Конвенції. Депозитарій періодично направляє таку інформацію всім державам-учасницям цієї Конвенції.
2. Держава-учасниця, в якій проти передбачуваного правопорушника розпочато кримінальне переслідування, в міру можливості в першу чергу повідомляє про остаточний результат судового розгляду безпосередньо заінтересовані держави. Держава-учасниця повідомляє також про остаточне рішення депозитарія, який інформує всі держави-учасниці.
3. Якщо правопорушення стосується ядерного матеріалу, що використовується в мирних цілях під час його використання, зберігання або перевезення всередині держави, а передбачуваний правопорушник і ядерний матеріал залишаються на території держави-учасниці, на якій було вчинено правопорушення, ніщо в цій Конвенції не буде тлумачитися як вимога до держави-учасниці надавати інформацію стосовно кримінального судового розгляду, що випливає з такого правопорушення.
Стаття 15
Додатки становлять невід'ємну частину цієї Конвенції.
Стаття 16
1. Після закінчення п'яти років з дня набуття чинності цією Конвенцією депозитарій скликає конференцію держав-учасниць щодо розгляду питання про виконання цієї Конвенції і про відповідність її преамбули, всієї оперативної частини і Додатків вимогам існуючої на даний момент ситуації.
2. В подальшому не частіше одного разу на п'ять років більшість держав-учасниць Конвенції може скликати наступні конференції з тією ж метою, звернувшись з відповідною пропозицією до депозитарію.
Стаття 17
1. У разі виникнення спору між двома або кількома державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, такі держави-учасниці проводять спільні консультації з метою врегулювання спору шляхом переговорів або будь-якими іншими мирними способами врегулювання спорів, прийнятними для всіх сторін у спорі.
2. Будь-який спір подібного характеру, який не може бути врегульований способами, зазначеними в пункті 1, на прохання будь-якої сторони, яка бере участь у такому спорі, передається до арбітражу або направляється до Міжнародного Суду для прийняття рішення. У разі передачі спору до арбітражу, якщо протягом шести місяців з моменту надходження прохання сторони в спорі не можуть дійти згоди щодо організації арбітражного розгляду, одна із сторін може просити Голову Міжнародного Суду або Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй призначити одного арбітра або більше. У разі суперечливості прохань сторін, які беруть участь у спорі, звернення до Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй має пріоритет.
3. Будь-яка держава-учасниця може під час підписання, ратифікації, прийняття або схвалення цієї Конвенції або приєднання до неї заявити про те, що вона не вважає себе пов'язаною однією або обома процедурами врегулювання спору, передбаченими в пункті 2. Інші держави-учасниці не є пов'язаними будь-якою процедурою врегулювання спору, передбаченою в пункті 2, в тому, що стосується держави-учасниці, яка зробила застереження щодо цієї процедури.
4. Будь-яка держава-учасниця, яка зробила застереження згідно з пунктом 3, може в будь-який час зняти це застереження шляхом повідомлення про це депозитарія.
Стаття 18
1. Ця Конвенція буде відкрита для підписання всіма державами у Центральних закладах Міжнародного агентства з атомної енергії у Відні і в Центральних закладах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку з 3 березня 1980 року до набуття нею чинності.
2. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю чи схваленню державами, що її підписали.
3. Після набуття чинності ця Конвенція буде відкрита для приєднання до неї всіх держав.
4. a) Ця Конвенція відкривається для підписання міжнародними організаціями і регіональними організаціями інтеграційного або іншого характеру або приєднання до неї цих організацій за умови, що будь-яка така організація складається з суверенних держав і має компетенцію в галузі ведення переговорів, укладення та застосування міжнародних угод з питань, охоплюваних цією Конвенцією.
b) У питаннях, що належать до їх компетенції, такі організації від свого власного імені здійснюють права і виконують зобов'язання, якими ця Конвенція наділяє держави-учасниці.
c) Стаючи учасником цієї Конвенції, така організація направляє депозитарію заяву, в якій зазначається, які держави є її членами і які статті цієї Конвенції до неї не застосовуються.
d) Така організація не має будь-якого голосу на доповнення до голосів її держав-членів.
5. Документи про ратифікацію, прийняття, схвалення чи приєднання здаються на зберігання депозитарію.
Стаття 19
1. Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після дати передачі на зберігання депозитарію двадцять першого документа про ратифікацію, прийняття або схвалення.
2. Для кожної держави, яка ратифікує, приймає, схвалює цю Конвенцію або яка приєднується до неї після дати передачі двадцять першого документа про ратифікацію, прийняття або схвалення, Конвенція набуває чинності на тридцятий день після передачі такою державою свого документа про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання.
Стаття 20
1. Без шкоди для статті 16 держава-учасниця може запропонувати поправки до цієї Конвенції. Запропонована поправка направляється депозитарію, який негайно розсилає її всім державам-учасницям. Якщо більшість держав-учасниць вимагає від депозитарія скликання конференції для розгляду запропонованих поправок, то депозитарій запрошує усі держави-учасниці на таку конференцію, яка відкривається не раніше ніж через тридцять днів після направлення запрошень. Будь-яка поправка, прийнята на конференції більшістю у дві третини голосів держав-учасниць, негайно розсилається депозитарієм усім державам-учасницям.
2. Поправка набуває чинності для кожної держави-учасниці, яка передає на зберігання документ про ратифікацію, прийняття чи схвалення поправки, на тридцятий день після дати передачі двома третинами держав-учасниць всіх своїх документів про ратифікацію, прийняття чи схвалення на зберігання депозитарію. Після цього поправка набуває чинності для будь-якої іншої держави-учасниці в день передачі цією державою на зберігання свого документа про ратифікацію, прийняття чи схвалення поправки.
Стаття 21
1. Будь-яка держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом письмового повідомлення депозитарію.
2. Денонсація набуває чинності через сто вісімдесят днів після дати отримання депозитарієм повідомлення.
Стаття 22
Депозитарій негайно повідомляє всі держави:
a) про кожне підписання цієї Конвенції;
b) про кожне здавання на зберігання документа про ратифікацію, прийняття, схвалення чи приєднання;
c) про будь-яке застереження або скасування такого застереження згідно зі статтею 17;
d) про будь-яку заяву, направлену будь-якою організацією згідно з пунктом 4 "c" статті 18;
e) про набуття чинності цією Конвенцією;
f) про набуття чинності будь-якої поправки до цієї Конвенції;
g) про будь-яку денонсацію, оголошену згідно зі статтею 21.
Стаття 23
Оригінал цієї Конвенції, тексти якої англійською, арабською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами є однаково автентичними, здається на зберігання Генеральному директору Міжнародного агентства з атомної енергії, який направляє завірені копії його всім державам.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені, підписали цю Конвенцію, відкриту для підписання у Відні і Нью-Йорку 3 березня 1980 року.
Додаток I
Рівні фізичного захисту, що застосовується при
міжнародному перевезенні ядерного матеріалу,
класифікованого у додатку II
1. Рівні фізичного захисту ядерного матеріалу в процесі зберігання, пов'язаного з міжнародним перевезенням ядерного матеріалу, включають:
a) для матеріалів категорії III - зберігання в межах зони, доступ до якої контролюється;
b) для матеріалів категорії II - зберігання в межах зони, яка знаходиться під постійним наглядом охорони або електронних приладів і оточена фізичним бар'єром з обмеженою кількістю точок входу при відповідному контролі, або в межах будь-якої зони з аналогічним рівнем фізичного захисту;
c) для матеріалів категорії I - зберігання в межах захищеної зони, яку визначено вище для матеріалів категорії II, доступ до якої, крім того, дозволено тільки особам, чия благонадійність встановлена, і яка знаходиться під наглядом охорони, що підтримує постійний тісний зв'язок з відповідними силами дій у відповідь. Метою конкретних заходів, що вживаються у таких випадках, є виявлення і запобігання будь-якого нападу, недозволеного доступу або недозволеного вилучення матеріалу.
2. Рівні фізичного захисту ядерного матеріалу під час міжнародного перевезення включають:
a) для матеріалів категорій II і III - перевезення здійснюється з дотриманням спеціальних застережних заходів, включаючи попередню домовленість між відправником, отримувачем і перевізником і попередню угоду між фізичними особами, які знаходяться під юрисдикцією і керуються правовими актами експортуючих та імпортуючих держав, які визначають час, місце і процедури для передачі відповідальності при перевезенні;
b) для матеріалів категорії I - перевезення здійснюється з дотриманням спеціальних застережних заходів, як це визначено вище для перевезення матеріалів категорій II і III, і, крім того, під постійним наглядом охорони і в умовах, які забезпечують тісний зв'язок з відповідними силами дій у відповідь;
c) для природного урану у формі, відмінній від форми руди або рудних залишків, захист перевезення кількостей понад 500 кілограмів включає попереднє повідомлення про перевезення, в якому зазначаються вид транспорту, передбачуваний час прибуття і підтвердження про отримання вантажу.
Додаток II
ТАБЛИЦЯ:
КЛАСИФІКАЦІЯ ЯДЕРНОГО МАТЕРІАЛУ
------------------------------------------------------------------
| | | Категорії |
| Матеріал | Форма |---------------------------------|
| | | I | II | III_c |
|-------------+----------------+---------------------------------|
|1. Плутоній_a|Неопромінений_b |2 кг або|Менше 2 кг, |500 г або |
| | |понад |але більше |менше, але |
| | | |500 г |більше 15 г|
|-------------+----------------+--------+------------+-----------|
|2. Уран-235 |Неопромінений_b | | | |
| |- уран, |5 кг або|Менше 5 кг, |1 кг або |
| |збагачений |понад |але більше |менше, але |
| |ізотопом | |1 кг |більше 15 г|
| |уран-235 від | | | |
| |20% або більше | | | |
| |- уран, | |10 кг |Менше 10 |
| |збагачений | |або понад |кг, але |
| |ізотопом | | |більше 1 кг|
| |уран-235 від 10 | | | |
| |до 20% | | | |
| |- уран із | | |10 кг або |
| |збагаченням вище| | |понад |
| |природного, але | | | |
| |з вмістом | | | |
| |ізотопу уран-235| | | |
| |менше 10% | | | |
|-------------+----------------+--------+------------+-----------|
|З. Уран-233 |Неопромінений_b |2 кг або|Менше 2 кг, |500 г або |
| | |понад |але більше |менше, але |
| | | |500 г |більше 15 г|
|-------------+----------------+--------+------------+-----------|
|4. Опромінене| | |Збіднений | |
| паливо | | |або | |
| | | |природний | |
| | | |уран, торій | |
| | | |або слабо- | |
| | | |збагачене | |
| | | |паливо (з | |
| | | |вмістом | |
| | | |ізотопів, що| |
| | | |діляться, | |
| | | |менше 10%)_d| |
| | | |_e | |
------------------------------------------------------------------
_______________
_a - Весь плутоній, за винятком плутонію, ізотопна
концентрація якого перевищує 80% по плутонію-238.
_b - Матеріал, не опромінений в реакторі, або матеріал,
опромінений в реакторі, але з рівнем опромінення, який дорівнює
або менше 100 рад/год на відстані одного метра без захисту.
_c - Кількість, яка не підпадає під категорію III, і
природний уран належить захищати, виходячи з міркувань практичної
доцільності.
_d - Хоча рекомендується даний рівень захисту, держави
можуть, виходячи з оцінки конкретних обставин, визначити іншу
категорію фізичного захисту.
_e - Інше паливо, яке до опромінення входило, залежно від
первісного стану матеріалу, що ділиться на категорії I або II,
може бути знижено за рівнем не більше ніж на одну категорію, якщо
рівень випромінення палива перевищує 100 рад/год на відстані
одного метра без захисту.
Конвенция
о физической защите ядерного материала
Государства - участники настоящей Конвенции,
признавая право всех государств на развитие и применение атомной энергии в мирных целях и их законную заинтересованность в получении возможной пользы в результате применения атомной энергии в мирных целях,
будучи убеждены в необходимости способствовать международному сотрудничеству в области применения атомной энергии в мирных целях,
желая предотвратить потенциальную опасность в результате незаконного захвата и использования ядерного материала,
будучи убеждены в том, что правонарушения в отношении ядерного материала являются предметом серьезного беспокойства и что существует острая необходимость в принятии соответствующих и эффективных мер, предусматривающих предотвращение и выявление таких правонарушений и наказание за них,
сознавая необходимость международного сотрудничества в целях разработки, в соответствии с национальным законодательством каждого государства-участника и с настоящей Конвенцией, эффективных мер по физической защите ядерного материала,
будучи убеждены в том, что настоящая Конвенция должна способствовать безопасному перемещению ядерного материала,
подчеркивая также важность физической защиты ядерного материала при его использовании, хранении и перевозке внутри страны,
признавая важность эффективной физической защиты ядерного материала, используемого для военных целей, и понимая, что такой материал находится и будет по-прежнему находиться под строгой физической защитой,
согласились о нижеследующем:
Статья 1
Для целей настоящей Конвенции:
а) "ядерный материал" означает плутоний, за исключением плутония с концентрацией изотопов, превышающей 80% по плутонию 238, уран-233, уран, обогащенный изотопами уран-235 или уран-233, уран, содержащий смесь изотопов, встречающихся в природе в форме, отличной от руды или рудных остатков, и любой материал, содержащий один из вышеназванных элементов или более;
b) "уран, обогащенный изотопами уран-235 или уран-233" означает уран, содержащий изотопы уран-235 или уран-233 или оба изотопа в таком количестве, что избыточный процент суммы этих изотопов по сравнению с изотопом уран-238 выше, чем процент изотопа уран-235 по сравнению с изотопом уран-238, встречающимся в природе;
с) "международная перевозка ядерного материала" означает перевозку партии ядерного материала любыми транспортными средствами, которые направляются за пределы территории государства, откуда происходит груз, начиная с его отправления с установки отправителя в этом государстве и кончая прибытием на установку получателя в государстве конечного назначения.
Статья 2
1. Настоящая Конвенция применяется к ядерному материалу, используемому в мирных целях и находящемуся в процессе международной перевозки.
2. За исключением статей 3 и 4 и пункта 3 статьи 5, настоящая Конвенция применяется также к ядерному материалу, используемому в мирных целях при использовании, хранении и перевозке внутри государства.
3. Помимо обязательств, специально принимаемых на себя государствами-участниками в статьях, охватываемых пунктом 2, в отношении ядерного материала, используемого в мирных целях при использовании, хранении и перевозке внутри государства, ничто в настоящей Конвенции не истолковывается как затрагивающее суверенные права государства в отношении использования, хранения и перевозки такого ядерного материала внутри государства.
Статья 3
Каждое государство-участник в рамках своего национального законодательства и в соответствии с международным правом принимает надлежащие меры для обеспечения, по мере возможности, того, чтобы во время международной перевозки ядерный материал, находящийся в пределах его территории или на борту корабля или самолета, действующих под его юрисдикцией, если такой корабль или самолет участвует в перевозке в это государство или из него, защищался на уровнях, описанных в Приложении I.
Статья 4
1. Каждое государство-участник не экспортирует или не разрешает экспортировать ядерный материал, если это государство-участник не получило гарантии в том, что такой материал во время международной перевозки будет защищен на уровнях, описанных в Приложении I.
2. Каждое государство-участник не импортирует или не разрешает импортировать ядерный материал из какого-либо государства, не являющегося участником настоящей Конвенции, если государство-участник не получило гарантии в том, что такой материал во время международной перевозки ядерного материала будет защищен на уровнях, описанных в Приложении I.
3. Государство-участник не разрешает транзитный провоз по своей территории ядерного материала по суше или по внутренним водным путям или через свои аэропорты или морские порты между государствами, не являющимися участниками настоящей Конвенции, если это государство-участник не получило гарантии в пределах возможного, что такой материал будет защищен во время международной перевозки на уровнях, описанных в Приложении I.
4. Каждое государство-участник применяет в рамках своего национального законодательства уровни физической защиты, описанные в Приложении I, к ядерному материалу, перевозка которого осуществляется из одной части этого государства в другую часть того же государства по международным водам или по воздушному пространству.
5. Государство-участник, ответственное за получение гарантий в том, что ядерный материал будет защищен на уровнях, описанных в Приложении I, в соответствии с вышеизложенными пунктами 1-3, определяет и заблаговременно уведомляет государства, через территории которых предполагается транзитный провоз ядерного материала по суше или по внутренним водным путям или в чьи аэропорты или морские порты предполагается заход с ядерным материалом.
6. Ответственность за получение гарантий, о которых говорится в пункте 1, может по взаимному согласию быть передана государству-участнику, выступающему в перевозке в качестве импортирующего государства.
7. Ничто в настоящей статье не истолковывается как каким-либо образом затрагивающее территориальный суверенитет и юрисдикцию государства, включая суверенитет и юрисдикцию над его воздушным пространством и территориальным морем.
Статья 5
1. Государства-участники определяют свой центральный орган и пункт связи, ответственные за физическую защиту ядерного материала и за согласованные меры по возвращению и за ответные действия в случае любого незаконного перемещения, использования или изменения ядерного материала или в случае реальной угрозы такого действия, и информируют об этом друг друга непосредственно или с помощью Международного агентства по атомной энергии.
2. В случае кражи, захвата путем грабежа или какого-либо другого незаконного захвата ядерного материала или реальной угрозы таких действий государства-участники в соответствии со своим национальным законодательством обеспечивают максимальное сотрудничество и оказывают помощь в возвращении и защите такого материала любому государству, которое обращается с подобной просьбой.
В частности:
а) государство-участник принимает соответствующие меры к тому, чтобы по возможности быстрее информировать другие государства, которых, по его мнению, это касается, относительно любой кражи, захвата путем грабежа или другого незаконного захвата ядерного материала или реальной угрозы таких действий, а также информировать, когда это необходимо, международные организации;
b) когда это необходимо, заинтересованные государства-участники обмениваются информацией друг с другом или с международными организациями в целях обеспечения защиты находящегося под угрозой ядерного материала, проверки целостности транспортного контейнера или возвращения незаконно захваченного ядерного материала и:
i) координируют свои усилия по дипломатическим и другим согласованным каналам;
ii) оказывают помощь, если она запрашивается;
iii) обеспечивают возврат похищенного или пропавшего ядерного материала в результате вышеупомянутых событий.
Способы осуществления такого сотрудничества определяются заинтересованными государствами-участниками.
3. Государства-участники надлежащим образом сотрудничают и проводят консультации друг с другом, непосредственно или с помощью международной организации, в целях получения рекомендаций относительно организации, эксплуатации и улучшения систем физической защиты ядерного материала в процессе международной перевозки.
Статья 6
1. Государства-участники принимают соответствующие меры, совместимые со своим национальным законодательством, для охраны секретности любой информации, которую они получают от другого государства-участника конфиденциально в силу положений настоящей Конвенции или в результате участия в деятельности, проводимой в целях осуществления настоящей Конвенции. Если государства-участники предоставляют информацию международным организациям конфиденциально, то принимаются меры для обеспечения охраны секретности такой информации.
2. По условиям настоящей Конвенции от государств-участников не требуется предоставлять какую-либо информацию, которую они не имеют права распространять согласно национальному законодательству или которая может поставить под угрозу безопасность заинтересованного государства или физическую защиту ядерного материала.
Статья 7
1. Преднамеренное совершение:
а) без разрешения компетентных органов действия, такого, как получение, владение, использование, передача, видоизменение, уничтожение или распыление ядерного материала, которое влечет за собой или может повлечь смерть любого лица или причинить ему серьезное увечье, или причинить существенный ущерб собственности;
b) кражи ядерного материала или его захвата путем грабежа;
c) присвоения или получения обманным путем ядерного материала;
d) действия, которое представляет собой требование путем угрозы силой или применения силы или с помощью какой-либо другой формы запугивания о выдаче ядерного материала;
e) угрозы:
i) использовать ядерный материал с целью повлечь смерть любого лица или причинить ему серьезное увечье, или причинить значительный ущерб собственности, или
ii) совершить правонарушение, указанное в подпункте "b", с целью вынудить физическое или юридическое лицо, международную организацию или государство совершить какое-либо действие или воздержаться от него;
f) попытки совершить какое-либо правонарушение, указанное в подпунктах "a", "b" или "c";
g) действия, такого, как участие в каком-либо правонарушении, указанном в подпунктах "a" - "f", является правонарушением, наказуемым каждым государством-участником в рамках своего национального законодательства.
2. Каждое государство-участник принимает соответствующие меры наказания за совершенные правонарушения, перечисленные в настоящей статье, с учетом серьезности этих правонарушений.
Статья 8
1. Каждое государство-участник принимает такие меры, какие могут оказаться необходимыми для установления своей юрисдикции в отношении правонарушений, указанных в статье 7, в следующих случаях:
a) когда правонарушение совершено на территории этого государства или на борту корабля или самолета, зарегистрированных в этом государстве;
b) когда предполагаемый правонарушитель является гражданином этого государства.
2. Каждое государство-участник принимает также такие меры, какие могут оказаться необходимыми для распространения его юрисдикции на эти правонарушения в тех случаях, когда предполагаемый правонарушитель находится на его территории и оно не выдает его в соответствии со статьей 11 ни одному из государств, упомянутых в пункте 1.
3. Настоящая Конвенция не исключает любой уголовной юрисдикции, осуществляемой в соответствии с национальным законодательством.
4. Кроме государств-участников, упомянутых в пунктах 1 и 2, каждое государство-участник может, в соответствии с международным правом, установить свою юрисдикцию в отношении правонарушений, изложенных в статье 7, когда оно выступает в перевозке ядерного материала в качестве экспортирующего или импортирующего государства.
Статья 9
Удостоверившись в наличии достаточных на то оснований, государство-участник, на территории которого находится предполагаемый правонарушитель, принимает надлежащие меры, включая заключение под стражу, в соответствии со своим национальным законодательством, для обеспечения его явки в суд или для обеспечения его выдачи. Государства, от которых требуется установление юрисдикции в соответствии со статьей 8, и, когда это необходимо, все другие заинтересованные государства незамедлительно информируются о мерах, принятых в соответствии с настоящей статьей.
Статья 10
Государство-участник, на территории которого находится предполагаемый правонарушитель, если оно не выдает его, без каких-либо исключений и неоправданных задержек передает дело своим компетентным органам в целях уголовного преследования путем судебного разбирательства в соответствии с законодательством этого государства.
Статья 11
1. Правонарушения, перечисленные в статье 7, рассматриваются как правонарушения, связанные с выдачей правонарушителей, включенные в любое соглашение о выдаче, существующее между государствами-участниками. Государства-участники обязуются включать эти правонарушения как правонарушения, связанные с выдачей, во все последующие соглашения о выдаче, которые будут заключаться между ними.
2. Если государство-участник, обусловливающее выдачу правонарушителей существованием такого соглашения, получает требование о выдаче от другого государства-участника, с которым оно не связано соглашением о выдаче, оно может при желании рассматривать данную Конвенцию в качестве юридической основы для выдачи в связи с такими нарушениями. На выдачу распространяются другие положения, предусматриваемые законодательством государства, получившего требование.
3. Государства-участники, не обусловливающие выдачу правонарушителей существованием соглашения, признают между собой упомянутые правонарушения как правонарушения, связанные с выдачей, подпадающие под положения, предусматриваемые законодательством государства, получившего требование.
4. Каждое из правонарушений рассматривается, в целях выдачи, осуществляемой между государствами-участниками, как правонарушение, совершенное не только в том месте, где оно произошло, но также и на территории государств-участников, от которых требуется применить свою юрисдикцию в соответствии с пунктом 1 статьи 8.
Статья 12
Любому лицу, в отношении которого проводится судебное разбирательство в связи с любым из правонарушений, упомянутых в статье 7, гарантируется справедливое обращение на всех этапах судебного разбирательства.
Статья 13
1. Государства-участники оказывают друг другу максимальное содействие в связи с уголовным судебным разбирательством, предпринятым в отношении правонарушений, упомянутых в статье 7, включая предоставление имеющихся в их распоряжении доказательств, необходимых для такого судебного разбирательства. Во всех случаях применяется законодательство государства, получившего просьбу о содействии.
2. Положения пункта 1 настоящей статьи не затрагивают обязательств по любому другому договору, двустороннему или многостороннему, который регулирует или будет регулировать, полностью или частично, взаимную помощь по уголовным делам.
Статья 14
1. Каждое государство-участник информирует депозитария о своих законах и постановлениях, которые касаются проведения в жизнь настоящей Конвенции. Депозитарий периодически направляет такую информацию всем государствам-участникам настоящей Конвенции.
2. Государство-участник, в котором против предполагаемого правонарушителя начато уголовное преследование, по мере возможности в первую очередь уведомляет об окончательном результате судебного разбирательства непосредственно заинтересованные государства. Государство-участник сообщает также об окончательном решении депозитарию, который информирует все государства-участники.
3. Если правонарушение касается ядерного материала, используемого в мирных целях во время его использования, хранения или перевозки внутри государства, а предполагаемый правонарушитель и ядерный материал остаются на территории государства-участника, на которой было совершено правонарушение, ничто в настоящей Конвенции не будет истолковываться как требование к государству-участнику предоставлять информацию относительно уголовного судебного разбирательства, вытекающего из такого правонарушения.
Статья 15
Приложения являются неотъемлемой частью настоящей Конвенции.
Статья 16
1. По истечении пяти лет со дня вступления в силу настоящей Конвенции депозитарий созывает конференцию государств-участников по рассмотрению вопроса о выполнении настоящей Конвенции и о соответствии ее преамбулы, всей оперативной части и Приложений требованиям существующей на данный момент ситуации.
2. В дальнейшем не чаще одного раза в пять лет большинство государств-участников Конвенции может созывать последующие конференции с той же целью, обратившись с соответствующим предложением к депозитарию.
Статья 17
1. В случае возникновения спора между двумя или несколькими государствами-участниками относительно толкования или применения настоящей Конвенции такие государства-участники проводят совместные консультации в целях урегулирования спора путем переговоров или любыми другими мирными способами урегулирования споров, приемлемыми для всех сторон в споре.
2. Любой спор подобного характера, который не может быть урегулирован способами, указанными в пункте 1, по просьбе любой стороны, участвующей в таком споре, передается в арбитраж или направляется в Международный Суд для принятия решения. В случае передачи спора в арбитраж, если в течение шести месяцев с момента поступления просьбы стороны в споре не могут прийти к согласию относительно организации арбитражного разбирательства, одна из сторон может просить Председателя Международного Суда или Генерального секретаря Организации Объединенных Наций назначить одного или более арбитра. В случае противоречивых просьб сторон, участвующих в споре, обращение к Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций имеет приоритет.
3. Любое государство-участник может во время подписания, ратификации, принятия или одобрения настоящей Конвенции или присоединения к ней заявить о том, что оно не считает себя связанным либо одной, либо обеими процедурами урегулирования спора, предусмотренными в пункте 2. Другие государства-участники не являются связанными какой-либо процедурой урегулирования спора, предусмотренной в пункте 2, в том, что касается государства-участника, сделавшего оговорку в отношении этой процедуры.
4. Любое государство-участник, сделавшее оговорку в соответствии с пунктом 3, может в любое время снять эту оговорку путем уведомления об этом депозитария.
Статья 18
1. Настоящая Конвенция будет открыта для подписания всеми государствами в Центральных учреждениях Международного агентства по атомной энергии в Вене и в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций в Нью-Йорке с 3 марта 1980 года до ее вступления в силу.
2. Настоящая Конвенция подлежит ратификации, принятию или одобрению государствами, подписавшими ее.
3. После вступления в силу настоящая Конвенция будет открыта для присоединения к ней всех государств.
4. а) Настоящая Конвенция открывается для подписания международными организациями и региональными организациями интеграционного или иного характера или присоединения к ней этих организаций при условии, что любая такая организация состоит из суверенных государств и обладает компетенцией в области ведения переговоров, заключения и применения международных соглашений по вопросам, охватываемым настоящей Конвенцией.
b) В вопросах, входящих в их компетенцию, такие организации от своего собственного имени осуществляют права и выполняют обязательства, которыми настоящая Конвенция наделяет государства-участники.
c) Становясь участником настоящей Конвенции, такая организация направляет депозитарию заявление, в котором указывается, какие государства являются ее членами и какие статьи настоящей Конвенции к ней не применяются.
d) Такая организация не располагает каким-либо голосом в дополнение к голосам ее государств-членов.
5. Документы о ратификации, принятии, одобрении или присоединении сдаются на хранение депозитарию.
Статья 19
1. Настоящая Конвенция вступает в силу на тридцатый день после даты передачи на хранение депозитарию двадцать первого документа о ратификации, принятии или одобрении.
2. Для каждого государства, ратифицирующего, принимающего, одобряющего настоящую Конвенцию или присоединяющегося к ней после даты передачи двадцать первого документа о ратификации, принятии или одобрении, Конвенция вступает в силу на тридцатый день после передачи таким государством своего документа о ратификации, принятии, одобрении или присоединении.
Статья 20
1. Без ущерба для статьи 16 государство-участник может предложить поправки к настоящей Конвенции. Предложенная поправка направляется депозитарию, который немедленно рассылает ее всем государствам-участникам. Если большинство государств-участников требует от депозитария созыва конференции для рассмотрения предложенных поправок, то депозитарий приглашает все государства-участники на такую конференцию, которая открывается не ранее чем через тридцать дней после направления приглашений. Любая поправка, принятая на конференции большинством в две трети голосов государств-участников, незамедлительно рассылается депозитарием всем государствам-участникам.
2. Поправка вступает в силу для каждого государства-участника, передающего на хранение документ о ратификации, принятии или одобрении поправки, на тридцатый день после даты передачи двумя третями государств-участников своих документов о ратификации, принятии или одобрении на хранение депозитарию. После этого поправка вступает в силу для любого другого государства-участника в день передачи этим государством на хранение своего документа о ратификации, принятии или одобрении поправки.
Статья 21
1. Любое государство-участник может денонсировать настоящую Конвенцию посредством письменного уведомления депозитария.
2. Денонсация вступает в силу через сто восемьдесят дней после даты получения депозитарием уведомления.
Статья 22
Депозитарий незамедлительно уведомляет все государства:
а) о каждом подписании настоящей Конвенции;
b) о каждой сдаче на хранение документа о ратификации, принятии, одобрении или присоединении;
c) о любой оговорке или снятии такой оговорки в соответствии со статьей 17;
d) о любом заявлении, направленном любой организацией в соответствии с пунктом 4"с" статьи 18;
e) о вступлении в силу настоящей Конвенции;
f) о вступлении в силу любой поправки к настоящей Конвенции;
g) о любой денонсации, объявленной в соответствии со статьей 21.
Статья 23
Оригинал настоящей Конвенции, тексты которой на английском, арабском, испанском, китайском, русском и французском языках являются равно аутентичными, сдается на хранение Генеральному директору Международного агентства по атомной энергии, который направляет заверенные копии его всем государствам.
В удостоверение чего нижеподписавшиеся, должным образом уполномоченные, подписали настоящую Конвенцию, открытую для подписания в Вене и Нью-Йорке 3 марта 1980 года.
Приложение I
Уровни физической защиты, применяемой при
международной перевозке ядерного материала,
классифицированного в приложении II
1. Уровни физической защиты ядерного материала в процессе хранения, связанного с международной перевозкой ядерного материала, включают:
а) для материалов категории III - хранение в пределах зоны, доступ в которую контролируется;
b) для материалов категории II - хранение в пределах зоны, находящейся под постоянным наблюдением охраны или электронных приборов, окруженной физическим барьером с ограниченным числом точек входа при соответствующем контроле, или в пределах любой зоны аналогичным уровнем физической защиты;
c) для материалов категории I - хранение в пределах защищенной зоны, как она определена выше для материалов категории II, доступ в которую, кроме того, разрешен только лицам, чья благонадежность установлена, и которая находится под наблюдением охраны, поддерживающей постоянную тесную связь с соответствующими силами ответных действий. Целью конкретных мер, принимаемых в таких случаях, является обнаружение и предотвращение любого нападения, неразрешенного доступа или неразрешенного изъятия материала.
2. Уровни физической защиты ядерного материала во время международной перевозки включают:
a) для материалов категории II и III - перевозка осуществляется с соблюдением специальных мер предосторожности, включая предварительную договоренность между отправителем, получателем и перевозчиком и предварительное соглашение между физическими или юридическими лицами, находящимися под юрисдикцией и руководствующимися правовыми актами экспортирующих и импортирующих государств, которое определяет время, место и процедуры для передачи ответственности при перевозке;
b) для материалов категории I - перевозка осуществляется с соблюдением специальных мер предосторожности, как это определено выше для перевозки материалов категории II и III, и, кроме того, под постоянным наблюдением охраны и в условиях, которые обеспечивают тесную связь с соответствующими силами ответных действий;
c) для природного урана в форме, отличной от формы руды или рудных остатков, защита перевозки количеств, превышающих 500 килограммов, включает предварительное уведомление о перевозке, в котором указывается вид транспорта, предполагаемое время прибытия и подтверждение о получении груза.
Приложение II
Таблица: классификация ядерного материала ------------------------------------------------------------------ | | | Категории | | Материал | Форма |---------------------------------| | | | I | II | III_c) | |-------------+----------------+--------+------------+-----------| |1.Плутоний_а)|Необлученный_b) |2 кг или| Менее 2 кг,| 500 г или | | | |более | но более | менее, но | | | | | 500 г | более 15 г| |2.Уран-235 |Необлученный_b) | | | | | |-уран, обогащен-|5 кг или| Менее 5 кг,| 1 кг или | | | ный изотопом |более | но более | менее но, | | | уран-235 от | | 1 кг | более | | | 20% или выше | | | 15 г | | |-уран, обогащен-| | 10 кг или | Менее | | | ный изотопом | | более | 10 кг, но | | | уран-235 от | | | более 1 кг| | | 10 до 20% | | | | | |-уран с обога- | | | 10 кг или | | | щением выше | | | более | | | природного, | | | | | | но с содержа- | | | | | | нием изотопа | | | | | | уран-235 | | | | | | менее 10% | | | | |3.Уран-233 |Необлученный_b) |2 кг или| Менее 2 кг,| 500 г или | | | |более | но более | менее, но | | | | | 500 г | более 15 г| |4.Облученное | | | Обедненный | | | топливо | | | или при- | | | | | | родный | | | | | | уран, торий| | | | | | или слабо- | | | | | | обогащен- | | | | | | ное топливо| | | | | | (с содержа-| | | | | | нием деля- | | | | | | щихся изо- | | | | | | топов менее| | | | | | 10%)_d)_e) | | ------------------------------------------------------------------
---------------
a) Весь плутоний, за исключением плутония, изотопная
концентрация которого превышает 80% по плутонию-238.
b) Материал, не облученный в реакторе, или материал,
облученный в реакторе, но с уровнем облучения, равным или менее
100 рад/ч на расстоянии одного метра без защиты.
с) Количество, не подпадающее под категорию III, и природный
уран следует защищать, исходя из соображений практической
целесообразности.
d) Хотя рекомендуется данный уровень защиты, государства
могут, исходя из оценки конкретных обстоятельств, определить
другую категорию физической защиты.
e) Другое топливо, которое до облучения входило, в
зависимости от первоначального состава делящегося материала, в
категорию I или II, может быть понижено по уровню не более чем на
одну категорию, если уровень излучения топлива превышает 100 рад/ч
на расстоянии одного метра без защиты.* * *
Конвенция подписана от имени СССР 22 мая 1980 года и ратифицирована Президиумом Верховного Совета СССР 4 мая 1983 года со следующей оговоркой, сделанной при подписании:
"Союз Советских Социалистических Республик не считает себя связанным положениями пункта 2 статьи 17 Конвенции относительно передачи в арбитраж или направления в Международный Суд спора о толковании или применении Конвенции по просьбе любой из сторон в споре".
Ратификационная грамота СССР сдана на хранение Генеральному директору МАГАТЭ 25 мая 1983 года.
В соответствии со статьей 19 Конвенции она вступила в силу для СССР 8 февраля 1987 года.
"Ведомости Верховного Совета СССР" N 18 от 6 мая 1987 года, ст. 239