ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Прокопенко проти України"

Заява N 5522/04

від 20 січня 2011 року

Стислий виклад рішення

18 лютого 2002 року щодо заявника було порушено кримінальну справу.

7 жовтня 2002 року заявника було затримано.

10 жовтня 2002 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив рішення про застосування до заявника запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою, посилаючись при цьому на тяжкість висунутих щодо заявника обвинувачень і ризик того, що він ухилятиметься від слідства.

12 травня 2006 року Кролевецький районний суд Сумської області визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив йому покарання. У подальшому цей вирок було оскаржено.

8 травня 2007 року Верховний Суд України постановив остаточне рішення у справі.

Протягом провадження у справі заявник неодноразово звертався до суду з клопотаннями про звільнення з-під варти, але в задоволенні цих клопотань було відмовлено. У відповідних рішеннях національний суд зазначав, що запобіжний захід заявникові було обрано відповідно до закону та що підстави для його зміни відсутні.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): п. 3 ст. 5 - щодо надмірної тривалості тримання його під вартою; п. 1 ст. 6 - щодо надмірної тривалості провадження в його кримінальній справі; п.п. 1 і 3 ст. 6 - щодо несправедливості провадження у справі, неможливості скористатися послугами обраного ним захисника та ознайомитися з висновками експертизи, що порушило його право на захист. Заявник також посилався на порушення п. 1 ст. 5 Конвенції, не деталізуючи свої скарги.

У цій справі Європейський суд визнав наявність порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв'язку з тим, що при продовженні строку тримання заявника під вартою національні суди не наводили для цього відповідні та належні підстави, посилаючись головним чином на першопричини взяття заявника під варту, та не розглядали можливість застосування будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.

Порушення державою пункту 1 статті 6 Європейський суд констатував у зв'язку з тим, що тривалість кримінального провадження щодо заявника, яка становила приблизно п'ять років і три місяці, була такою, що порушує вимогу здійснення провадження протягом «розумного строку». Європейський суд зазначив, що основними причинами надмірної тривалості провадження були такі: повернення справи на новий розгляд, тривалі періоди бездіяльності суду першої інстанції та тривалий розгляд Верховним Судом України питання щодо відкриття касаційного провадження.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує скарги щодо тривалості тримання заявника під вартою та тривалості провадження у кримінальній справі прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

2. Постановляє, що в цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з тривалістю кримінального провадження;

3. Постановляє, що в цій справі мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

4. Постановляє:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна виплатити заявникові 2 600 (дві тисячі шістсот) євро відшкодування моральної шкоди та 48 (сорок вісім) євро судових витрат з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначених сум; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції."