МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
26.01.2011

Про удосконалення громадського контролю
за дотриманням прав засуджених
в установах виконання покарань

Україна при вступі до Ради Європи у 1995 році взяла на себе зобов'язання (Висновок 190 (95)) про покладення відповідальності за управління пенітенціарною системою на Міністерство юстиції до кінця 1998 року.

У 1998 році систему виконання покарань було виведено з підпорядкування силового відомства - Міністерства внутрішніх справ та утворено окремий орган виконавчої влади - Державний департамент України з питань виконання покарань.

Спрямування і координація Міністром юстиції діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - Департамент) здійснюється відповідно до Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року N 965, і передбачає, насамперед, формування Мін'юстом державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та контроль за її реалізацією Департаментом.

Удосконалення законодавчої бази діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, зменшення чисельності осіб, які перебувають в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, покращення умов їх тримання, харчування, медичного забезпечення, ефективна співпраця з громадянським суспільством є одним з пріоритетних напрямів діяльності Міністерства юстиції.

Сьогодні в структурі кримінально-виконавчої служби функціонує 32 слідчих ізолятора та 151 установа виконання покарань (120 виправних колоній; 21 виправний центр; 10 виховних колоній для неповнолітніх), у яких тримається майже 40 тис. осіб, взятих під варту, та 113 тис. засуджених.

Штатна чисельність персоналу становить 52 тис. працівників.

Протягом останніх років фахівці Міністерства юстиції брали участь у розробці та супроводі цілого ряду нормативно-правових актів, спрямованих на приведення вітчизняної системи виконання покарань до європейських стандартів.

З найбільш важливих законодавчих актів можна відмітити Закон України від 14 квітня 2009 року "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України щодо діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України" ( 1254-17 ) та Закон України від 21 січня 2010 року "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо забезпечення прав засуджених осіб в установах виконання покарань" ( 1828-17 ). Цими законами внесено зміни до 40 законодавчих актів України та 8 визнано такими, що втратили чинність. Передбачено, що з 1 січня 2012 року розмір мінімальної жилої площі на одного засудженого повинен бути приведений у відповідність до європейських стандартів (з існуючих 3-х м.кв. до 4-х м.кв.). Внесено низку інших змін до законодавства, які покращують умови тримання засуджених.

У теперішній час фахівці Міністерства юстиції супроводжують законопроекти, які стосуються удосконалення порядку обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту, реорганізації системи виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (створення служби пробації) та інші.

Стан дотримання прав людини, саме в місцях позбавлення волі, є одним з критеріїв, за яким світова спільнота оцінює рівень розвиненості демократії в державі.

Досвід провідних демократичних держав світу свідчить про важливість та необхідність контролю за діяльністю пенітенціарної системи з боку громадянського суспільства, оскільки в цій сфері суспільних відносин існує ризик порушення прав людини.

Участь у громадському контролі широкого кола ініціативних та зацікавлених громадян є головною умовою організації ефективного контролю за дотриманням прав засуджених.

Одним з основних міжнародних договорів, застосування якого є актуальним для вирішення завдань громадського контролю, являється Європейська конвенція з прав людини, а також протоколи до неї. Конвенція передбачає судовий механізм захисту порушених прав і свобод, закріплених цім документом. У разі визнання Європейським судом з прав людини порушення Конвенції, держава несе відповідальність перед міжнародною спільнотою, зокрема перед Радою Європи.

Для громадського контролю практичне значення мають рішення Європейського суду з прав людини, у яких розглядаються конкретні ситуації, пов'язані з умовами тримання та поводження з особами, позбавленими волі.

Іншими важливими міжнародними документами, які встановлюють стандарти у сфері дотримання прав людини, є конвенції ООН та Ради Європи проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, норми яких обов'язкові для виконання державами-учасниками.

Безпосередньо стосуються системи виконання покарань Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими ООН (1955 р.) та Європейські пенітенціарні правила (2006 р.), які мають рекомендаційний характер. Разом з тим, у зазначених документах міститься багато корисних відомостей, які дозволяють представникам громадськості краще зрозуміти, яким чином повинні бути організовані умови тримання засуджених. Визначаються пріоритети та підходи в роботі персоналу із засудженими. Зокрема, наголошується на основних завданнях щодо збереження людської гідності засуджених та їх соціалізації після відбуття покарання.

Європейські пенітенціарні правила одним з пріоритетних принципів визначають "відкритість" тюрем: "Слід заохочувати співпрацю з зовнішніми соціальними службами та, наскільки можливо, участь громадянського суспільства у житті засуджених" (правило 7).

В Правилах підкреслюється, що засуджені не можуть бути обмежені в правах, крім тих, які визначені судом. "Обмеження, що накладаються на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними та відповідати меті, з якою вони накладалися" (правило 3).

Стаття 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) надає можливість засудженому користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Національне законодавство України визначає систему контролю за дотриманням прав засуджених, у якій передбачено і громадський контроль.

Право здійснювати громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань статтею 25 Кримінально-виконавчого кодексу України ( 1129-15 ) надається спостережним комісіям, які утворюються місцевими держадміністраціями, а у разі делегування таких повноважень - виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад.

З метою підвищення ефективності громадського контролю за дотриманням прав засуджених Законом України від 21 січня 2010 року "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо забезпечення прав засуджених осіб в установах виконання покарань" ( 1828-17 ) до статей 24 та 25 зазначеного Кодексу ( 1129-15 ) були внесені зміни щодо:

набуття права членами спостережних комісій відвідувати установи виконання покарань без спеціальних дозволів адміністрації цих установ;

набуття права об'єднаннями громадян здійснювати громадський контроль за дотриманням прав засуджених.

Організація діяльності, завдання та права спостережних комісій регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 року N 429 "Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах".

10 листопада 2010 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 1042 "Про внесення змін до Положення про спостережні комісії". Основні зміни до Положення передбачають:

більш докладне визначення порядку утворення спостережних комісій, що сприятиме гласності та прозорості під час їх формування;

обов'язкову наявність у складі спостережних комісій не менш половини представників громадських організацій та громадян;

проведення спостережними комісіями частини своїх засідань безпосередньо в установах виконання покарань (не менше одного разу на квартал);

погодження постанов і подань адміністрації установ виконання покарань щодо зміни умов тримання засуджених у межах однієї виправної колонії або у зв'язку з переведенням їх до виправної колонії вищого рівня безпеки, якщо передбачається збільшення обсягу встановлених для засуджених обмежень і більш суворі умови тримання;

підвищення ролі спостережних комісій у процесі підготовки засуджених до звільнення та допомоги звільненим особам у вирішенні соціально-побутових питань та захисті їх прав;

визначення випадків, коли члени спостережних комісій не мають права здійснювати громадський контроль щодо засуджених, які тримаються в установах виконання покарань;

встановлення обов'язку для спостережних комісій щодо інформування громадськості через засоби масової інформації про результати своєї роботи та про стан дотримання прав людини, основних свобод і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань;

дострокове припинення повноважень спостережної комісії у випадках, якщо прийняті спостережною комісією рішення, суперечать чинному законодавству та призвели до порушення прав, основних свобод і законних інтересів засуджених або осіб, звільнених від відбування покарання;

та ряд інших зміни.

Говорячи про удосконалення громадського контролю за дотриманням прав засуджених, слід згадати про низку інших заходів, які здійснюються державними інституціями спільно з громадськими та міжнародними організаціями.

Так, за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні з червня 2009 року реалізовується дворічний проект "Розвиток національних превентивних механізмів попередження тортур та інших форм жорстокого поводження в діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань", у рамках якого організовано відвідування установ виконання покарань групами, до складу яких входять представники громадських та правозахисних організацій.

Внаслідок реалізації проекту започатковано моніторинг забезпечення прав людини в установах кримінально-виконавчої служби, розроблено і опрацьовано моніторингову методологію вивчення обставин, що можуть бути причиною конфліктних ситуацій між засудженими та адміністрацією установ виконання покарань.

При Державному департаменті України з питань виконання покарань та його територіальних органах управління діють громадські ради, до складу яких входять представники громадських, правозахисних, релігійних організацій та представники засобів масової інформації.

15 жовтня 2010 року у Департаменті відбулося засідання громадської ради, на якому було рекомендовано керівництву Департаменту організувати на постійній основі (затвердити наказом) функціонування мобільних груп з моніторингу діяльності установ виконання покарань, що дозволить виявляти та оперативно реагувати на факти порушення прав людини у зазначених установах. Координацію діяльності мобільних груп запропоновано здійснювати саме через громадські ради при територіальних органах управління Департаменту.

2 та 3 листопада 2010 року в м. Одесі відбулася Третя східноєвропейська конференція "Національні превентивні механізми, боротьба і розслідування жорстокого поводження", яка проводилася за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні та Ради Європи в рамках спільної програми Ради Європи і Європейського Союзу "Боротьба з жорстоким поводженням і безкарністю" у співпраці з Харківським інститутом соціальних досліджень.

Основними учасниками конференції були провідні спеціалісти з Азербайджану, Великобританії, Вірменії, Грузії, Молдови, Польщі та Чехії, залучені до процесу імплементації Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

З української сторони у заході брали участь представники Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратори, Державного департаменту з питань виконання покарань та неурядових правозахисних організацій.

Під час конференції були напрацьовані пропозиції та рекомендації щодо створення в Україні Національного превентивного механізму. Основою такого механізму повинна стати діяльність незалежних від державних органів структур, насамперед, громадських, які мають повноваження на перевірку, в тому числі раптову, місць, у яких тримаються ізольовані від суспільства громадяни.

Таким чином, головний принцип громадського контролю - забезпечення "відкритості" установ виконання покарань для суспільства, представники якого поряд із здійсненням контрольної функції повинні брати реальну участь у вирішенні питань виправлення і ресоціалізації засуджених та надавати допомогу адміністрації установ виконання покарань.

За сприятливих умов громадський контроль може стати одним з основних засобів впровадження ідей і традицій громадянського, демократичного суспільства.

Начальник відділу організаційно-аналітичної роботи
Управління із забезпечення взаємодії з Державним
департаментом України з питань виконання покарань Ю.В.Олійник