КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
7 жовтня 2010 року N 62-у/2010
м. Київ
Справа N 2-58/2010
Ухвала
Конституційного Суду України
про відмову у відкритті
конституційного провадження у справі
за конституційним поданням Верховної Ради
Автономної Республіки Крим щодо офіційного
тлумачення положень статті 33 Конституції
України, статті 2 Закону України "Про свободу
пересування та вільний вибір місця
проживання в Україні"
Конституційний Суд України у складі суддів:
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Бринцева Василя Дмитровича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Винокурова Сергія Маркіяновича,
Гультая Михайла Мирославовича,
Запорожця Михайла Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича - доповідача,
Маркуш Марії Андріївни,
Сергейчука Олега Анатолійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Стрижака Андрія Андрійовича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шаптали Наталі Костянтинівни,
Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення положень статті 33 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року N 1382-IV (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 15, ст. 232).
Заслухавши суддю-доповідача Лилака Д.Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
установив:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Верховна Рада Автономної Республіки Крим - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 33 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ( 1382-15 ) (далі - Закон) в аспекті питання, чи передбачається цими нормами право фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання.
Практичну необхідність в офіційному тлумаченні положень статті 33 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та статті 2 Закону ( 1382-15 ) автор клопотання мотивує відсутністю такого права, стверджуючи, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України в дачних і садових будинках, придатних для цілорічного проживання, а також ті, які не мають у власності або користуванні інших житлових приміщень, не мають можливості офіційно оформити своє проживання шляхом реєстрації, що суперечить вимогам названих статей.
2. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.
2.1. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законів України. Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації їх положень (частина перша статті 93) ( 422/96-ВР ); конституційне подання має містити правове обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні (пункт 4 частини другої статті 39) ( 422/96-ВР ).
Проте в конституційному поданні не наведено правового обґрунтування практичної необхідності в офіційному тлумаченні положень статті 33 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 2 Закону ( 1382-15 ).
Твердження автора клопотання про відсутність права фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання, не може вважатися обґрунтуванням практичної необхідності в офіційному тлумаченні, оскільки це питання законодавчого регулювання.
Конституційний Суд України в ухвалах від 24 червня 2009 року N 34-у/2009 та від 18 травня 2010 року N 33-у/2010 зазначив, що заповнення прогалин у законах має здійснювати законодавець внесенням до них змін і доповнень, а не Конституційний Суд України шляхом офіційного тлумачення їх правових норм (окремих положень) або застосуванням загальнотеоретичних засобів їх подолання - аналогії закону й аналогії права (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
Про відсутність практичної необхідності в офіційному тлумаченні положень статті 33 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 2 Закону ( 1382-15 ) свідчить і правове регулювання порушеного в конституційному поданні питання. У статті 33 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується вільний вибір місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Це положення відтворено в частині першій статті 2 Закону ( 1382-15 ). У статті 3 Закону ( 1382-15 ) міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, розкрито і зміст терміна "вільний вибір місця проживання чи перебування" - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати. Позиція Конституційного Суду України полягає в тому, що таке унормування є одним із способів інтерпретації правової норми самим законодавчим органом (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 15 лютого 2007 року N 14-у/2007). Отже, Закон ( 1382-15 ) врегульовує відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
За таких обставин конституційне подання не відповідає вимогам статей 39, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 2 статті 45 цього Закону ( 1382-15 ).
2.2. У конституційному поданні порушується питання щодо того, чи передбачається у статті 33 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і статті 2 Закону ( 1382-15 ) право фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання.
Конституційний Суд України вважає, що це питання стосується правозастосування норм, які регулюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб в Україні. В Ухвалі від 31 березня 2010 року N 15-у/2010 Конституційний Суд України зазначив, що "офіційне тлумачення і застосування правових норм є різними видами юридичної діяльності. Офіційним тлумаченням вважається діяльність компетентного органу державної влади щодо з'ясування і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права (усвідомлення та роз'яснення смислу норм права з метою найбільш правильної їх реалізації). Правозастосовна діяльність полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб'єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам. Пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування до конкретного випадку є складовою правозастосування. Надання консультацій чи роз'яснень з цього приводу не належить до повноважень Конституційного Суду України" (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
Таким чином, вказане питання непідвідомче Конституційному Суду України, що відповідно до пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 39, 45, 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України
ухвалив:
1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення положень статті 33 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року N 1382-IV на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.
2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.