ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
Справа "Камишев проти України"
Заява N 3990/06
20 травня 2010 року
Стислий виклад
8 червня 2005 року у Республіці Білорусь було порушено кримінальну справу за обвинуваченням заявника у зловживанні службовими повноваженнями.
7 липня 2005 року органи влади Республіки Білорусь оголосили заявника у міжнародний розшук.
29 липня 2005 року працівники управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Житомирській області затримали заяьника у м. Житомирі.
1 серпня 2005 року Корольовський районний суд м. Житомира (далі - Корольовський суд) санкціонував тримання заявника під вартою строком на десять днів.
З серпня 2005 року Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ) отримала факсимільну копію запиту Генеральної прокуратури Республіки Білорусь про видачу заявника.
8 серпня 2005 року Корольовський суд продовжив на один місяць строк тримання заявника під вартою з метою забезпечення його видачі до Республіки Білорусь.
16 серпня 2005 року ГПУ задовольнила запит про видачу заявника до Республіки Білорусь.
19 серпня 2005 року заявник оскаржив до Печерського районного суду м. Києва (далі - Печерський суд) рішення про видачу.
2 вересня 2005 року Печерський суд задовольнив скаргу заявника та заборонив його видачу до Республіки Білорусь.
8 вересня 2005 року заявника було звільнено.
10 листопада 2005 року апеляційний суд м. Києва на підставі апеляційної скарги ГПУ скасував постанову Печерського суду від 2 вересня 2005 року.
До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що у разі видачі йому загрожуватиме погане поводження з боку органів влади Республіки Білорусь, а також на те, що умови його тримання під вартою були нелюдськими та такими, що принижують людську гідність. Також за пунктом 1 статті 6 Конвенції заявник скаржився нате, що у разі його видачі до Республіки Білорусь йому буде відмовлено у правосудді.
Крім того, заявник скаржився за статтею 13 Конвенції на те, що він не мав ефективного засобу юридичного захисту для оскарження рішення про видачу до Республіки Білорусь.
Заявник скаржився за пунктом 1(f) і (с), пунктами 4 і 5 статті 5 Конвенції на незаконність тримання його під вартою, відсутність судового контролю за законністю тримання під вартою, а також на неможливість отримання відшкодування внаслідок незаконного тримання під вартою.
Заявник також скаржився за статтею 14 Конвенції, оскільки вважав, що його як громадянина Республіки Білорусь було піддано дискримінації державними органами України.
Європейський суд констатував порушення пункту 1(f) і пункту 4 статті 5 Конвенції у зв'язку з відсутністю достатніх юридичних підстав для тримання заявника під вартою в очікуванні на екстрадицію та незабезпеченням регулярного судового контролю законності його тримання під вартою.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
"1. Відхиляє заперечення Уряду.
2. Оголошує скарги за пунктом 1(f) і пунктом 4 статті 5 Конвенції прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
3. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 (f) статті 5 Конвенції.
4. Постановляє, що мало місце порушення пункту 4 статті 5 Конвенції."