ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
02 вересня 2010 р.
м.Київ

Справа N 6/52д/10

Про визнання договору недійсним

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого судді: Самусенко С.С.

Суддів: Кролевець О.А., Могил С.К.,

розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15 червня 2010 року у справі N 6/52д/10 господарського суду Запорозької області за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції про визнання договору недійсним

за участю представників сторін

від позивача - ОСОБА_6

від відповідача - Храпкіна Є.В.

встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.03.2010 у справі N6/52д/10 позов ФОП ОСОБА_4 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено; визнано недійсним кредитний договір N 010/17-08/95 від 23.04.2008 на підставі ст.227 ЦК України.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 15.06.2010 у справі N 6/52д/10 рішення господарського суду Запорізької області від 30.03.2010 скасовано; у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 просить постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.06.2010 у справі N 6/52д/10 скасувати, а рішення господарського суду Запорізької області від 30.03.2010 залишити без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.08.2010 у справі N6/52д/10 порушено касаційне провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права апеляційним господарським судом, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до встановлених обставин та досліджених матеріалів справи господарськими судами 23.04.2008 між ФОП ОСОБА_4 (позичальником) та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор, правонаступник ВАТ "Райффайзен Банк Аваль") в особі Запорізької обласної дирекції укладено кредитний договір N 010/17-08/95.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину позивачем визначено ст.236 ЦК України, за приписами якої правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. На думку місцевого господарського суду кредитний договір укладено всупереч п.п. "в", "г" ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" за відсутності індивідуальної ліцензії.

Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Правовідносини сторін виникли з кредитного договору. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п.1.2 кредитного договору кредит призначений для поповнення оборотних коштів, а не на споживчі цілі як вказано судом першої інстанції. Видача кредитних коштів згідно п.п. 1.1, 3.2, 3.4 кредитного договору здійснюється шляхом перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку на транзитний рахунок з метою продажу на міжбанківському валютному ринку з подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальника N26009202199 в банку на підставі письмової заяви позичальника і терміном погашення до 22.04.2009 включно відновлювальної кредитної лінії у сумі 97580 доларів США .

Згідно ч.1 ст.345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенню від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено кошти у наступному значенні: гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. У відповідності до ст.ст. 47, 49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик є кредитною операцією банку (банківським кредитом).

Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність" кредит - позиковий капітал у грошовій формі, який надається у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового використання; кредитна операція передбачає надання позичальнику обумовленої договором суми коштів із обов’язком останнього повернути кредит та сплатити відсотки за його користування. Операція по видачі кредиту та його поверненню не є операцією, що передбачає реалізацію функції грошових коштів як засобу платежу.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до пунктів "в", "г", ч. 4 ст. 5 цього Декрету індивідуальної ліцензії потребують, у т. ч. такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Однак, на момент видачі кредиту та укладення кредитного договору з позивачем та на даний час законодавцем не визначені межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, що також підтверджується Листом Національного банку України від 07.12.2009 N 13-210/7871-22612 щодо правомірності укладення кредитних договорів в іноземній валюті.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а отже порушення приписів пункту "в" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" відсутнє.

Щодо пункту "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", на порушенні якого наполягає місцевий господарський суд, суд апеляційної інстанції правильно зазначає наступне.

Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затверджене Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 N 483, регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу (п. 1.2).

Відповідно до п.1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Апеляційним господарським судом встановлено, що на час видачі кредиту позивачу ЗОД ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" діяла на підставі банківської ліцензії від 27.03.1992 N 10 та Дозволу на здійснення банківських операцій від 11.10.2006 N10-4, виданих Національним банком України ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Згідно п.1 додатку до Дозволу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" має право здійснювати операції із залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надав ЗОД ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" дозвіл на здійснення операцій із залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, крім міжбанківських операцій, від імені та на умовах, встановлених Банком.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Апеляційним господарським судом встановлено, що для відповідача не має необхідності в отриманні індивідуальної ліцензії на виконання спірної операції. Доводи позивача про те, що кредит в іноземній валюті був наданий банком позичальнику з метою здійснення ним розрахунків з резидентом України в іноземній валюті, не відповідає дійсності, оскільки після зарахування на рахунок позивальника гривневого еквіваленту подальші розрахунки позивача з контрагентами наданими кредитними коштами відбуваються у гривні.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, правомірного висновку, що спірний кредитний договір не суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а отже підстави для визнання його недійсним в порядку ст.ст. 203, 215, 227, 236 ЦК України відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що оскільки висновки в постанові суду апеляційної інстанції відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, викладені в касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 доводи не можуть бути підставою для її скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

постановив:

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.06.2010 у справі N 6/52д/10 залишити без змін.

Судді