ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 28 квітня 2009 року

Про визнання незаконними та скасування
розпоряджень Райдержадміністрації

Вищим господарським судом України не забезпечене виконання імперативних приписів частини 2 статті 75 ГК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) щодо наявності обов'язкової попередньої згоди органу, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, на відчуження, передачу в заставу майнових об'єктів, що належать до основних фондів цього підприємства

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційні скарги Державного підприємства "Нігинський кар'єр" та Міністерства аграрної політики України на постанову Вищого господарського суду України від 5 лютого 2009 року у справі N 6/180-Н, встановила:

У березні 2008 року Державне підприємство "Нігинський кар'єр" (далі - ДП "Нігинський кар'єр") звернулося в господарський суд Хмельницької області із позовом до Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Райдержадміністрація), приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Нігинсахкампром" (далі - ПП "Нігинсах-кампром") про визнання незаконними та скасування розпоряджень Райдержадміністрації від 24 грудня 2004 року N 1125/2004р"а" та від 16 грудня 2005 року N 1098/2005 p.; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20 грудня 2005 року (далі - Договір оренди), укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що розпорядженням Райдержадміністрації від 24 грудня 2004 року N 1125/2004р"а" було внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 16 січня 2003 року, укладеного між ДП "Нігинський кар'єр" та Райдержадміністрацією. Зокрема, було зменшено площу орендованої ДП "Нігинський кар'єр" земельної ділянки на 38, 5606 га. Зазначена частина вилученої у позивача земельної ділянки площею 38, 4371 га була передана Райдержадміністрацією за Договором оренди ПП "Нігинсахкампром".

ДП "Нігинський кар'єр" зазначивши про незаконне позбавлення його права оренди на земельну ділянку вказало, що згідно статуту воно є державним підприємством заснованим на державній власності.

Згідно наказу Міністерства аграрної політики України (далі - Мінагрополітики України) від 7 вересня 2004 року N 324 позивача включено до переліку державних підприємств і організацій, які належать до сфери управління вказаного міністерства. Також позивач зазначив, що згідно Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 7 липня 1999 року його включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

При цьому, ДП "Нігинський кар'єр" послався на порушення вимог пункту 5 статті 75 та пункту 1 статті 141 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки вилучення у позивача зазначеної земельної ділянки та передача її частини в оренду ПП "Нігинсахкампром" здійснені без згоди Мінагрополітики України.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 2 квітня 2008 року до участі у справі залучено Мінагрополітики України - третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20 червня 2008 року позов задоволене.

Рішення вмотивовано тим, що ДП "Нігинський кар'єр" засноване на державній власності і підпорядковане Мінагрополітики України. Відповідно до пункту 1.4 Статуту ДП "Нігинський кар'єр" - є державним унітарним комерційним підприємством. Як вбачається з підпункту 2.2.1 пункту 2 Статуту позивача та спеціального дозволу на користування надрами N 1130 від 5 листопада 1997 року, основним і єдиним видом діяльності ДП "Нігинський кар'єр" є видобування вапнякової руди для виробництва цукру, вапна будівельного, вапнякового борошна та будівельного щебеню.

Згідно пункту 3.9 Статуту підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства. Для здійснення зазначеної діяльності ДП "Нігинський кар'єр" необхідна наявність двох основних складових: наявність в користуванні земельної ділянки, надра якої містять вапнякову руду та наявність спеціального дозволу на користування надрами.

Видобуваючи вапнякову руду (відвали) з 5 листопада 1997 року, позивач частину видобутих вапнякових відвалів складував на земельній ділянці, що перебувала в оренді, відповідно до договору оренди від 16 січня 2003 року, який було укладено на підставі розпорядження голови Райдержадміністрації від 13 січня 2003 року N 7/2003, зокрема на земельній ділянці площею 38,5606 га, на якій знаходилась виробнича база позивача.

Згідно пункту 1 договору оренди земельної ділянки від 16 січня 2003 року земельна ділянка надавалась ДП "Нігинський кар'єр" у користування та володіння для виробничих потреб (кар'єр та виробнича база).

Розділом 4 оспорюваного договору оренди визначені умови зміни, припинення та розірвання договору. Так, підставою припинення договору оренди є: закінчення терміну на який було укладено договір оренди; придбання Орендарем земельної ділянки у власність; примусового викупу (вилучення) земельної ділянки внаслідок обставин, що не залежать від Орендаря або власника землі (у разі зміни умов господарювання); внаслідок внесення змін у чинне законодавство України тощо; у разі ліквідації Орендаря. При цьому підставою розірвання договору є: взаємна згода сторін; вимога однієї із сторін у випадку невиконання іншою стороною обов'язків, передбачених договором; добровільна відмова Орендаря від оренди земельної ділянки; укладення договору оренди землі з порушенням порядку, встановленого у законодавстві України.

18 листопада 2004 року директор ДП "Нігинський кар'єр" звернувся до Райдержадміністрації з листом за вих. N 471 "Про припинення права на землекористування", в якому просив припинити право на користування земельними ділянками площею 38, 32 га у зв'язку з відчуженням відходів вапняку ПП "Нігинсахкампром". Зазначений лист, з огляду на приписи статей 141, 142 Земельного кодексу України, Райдержадміністрацією був оцінений як добровільна відмова позивача від земельної ділянки. При цьому суд зазначив, що дані норми законодавства регулюють питання добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою і не поширюють свою дію на відносини щодо оренди землі.

Також суд зазначив, що за повідомленням Мінагро-політики України в період 2003-2007 pp. не надавало погоджень на вилучення земельних ділянок та на відчуження будь-якого майна позивача. Всупереч приписів пункту 5 статті 75 ГК України, директором ДП "Нігинський кар'єр" було надіслано лист до Райдержадміністрації про припинення права користування орендованою земельною ділянкою площею 38, 32 га, на якій знаходились виробнича база позивача та видобуті ним вапнякові відвали, які згідно акту передані ПП "Нігинсахкампром". Зазначене не враховане Райдержадміністрацією, внаслідок чого було прийняте незаконне розпорядження N 1125/2004р"а" від 21 грудня 2004 року в односторонньому порядку змінено договір оренди земельної ділянки від 16 січня 2003 року.

Щодо розпорядження Райдержадміністрації N 1098/2005р від 16 грудня 2005 року, то суд вказав, що останнє було прийнято лише на підставі звернення позивача із пропозицією припинити право на користування земельними ділянками площею 38, 32 га у зв'язку з відчуженням відходів вапняку ПП "Нігинсахкампром".

Відтак, суд визнав недійсним Договір оренди, оскільки його укладено всупереч статті 215 Цивільного кодексу України на підставі незаконних розпоряджень.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2008 року зазначене рішення залишено без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 5 лютого 2009 року зазначені рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасовано. В позові відмовлено.

Постанова вмотивована посиланням на те, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження від 24 грудня 2004 року ДП "Нігинський кар'єр" мало отримати попередню згоду від органу, до сфери управління якого воно входило, лише при відчуженні майнових об'єктів, що належали до його основних фондів. Право оренди земельної ділянки відноситься до нематеріальних активів, що виключає можливість віднесення такого майна до основних фондів підприємства. Отже, позивач, відмовляючись від свого права оренди на частину земельної ділянки, не повинен був отримувати на це попередньої згоди від Мінагрополітики України, до сфери управління якого входив позивач.

Також суд касаційної інстанції зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій неправомірно застосували частину 5 статті 75 ГК України у редакції Закону України від 16 червня 2005 року N 2668-IV до даних правовідносин, оскільки останні виникли до набрання чинності Закону, яким було викладено статтю 75 ГК України у новій редакції.

2 квітня 2009 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційними скаргами ДП "Нігинський кар'єр" та Мінагрополітики України порушено провадження з

перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 5 лютого 2009 року у справі N 6/180-Н.

У касаційній скарзі ДП "Нігинський кар'єр" ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 5 лютого 2009 року та залишення в силі попередніх судових рішень у справі з мотивів порушення положень статті 129 Конституції України, невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.

У касаційній скарзі Мінагрополітики України ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 5 лютого 2009 року та припинення провадження у справі з мотивів порушення положень статті 129 Конституції України, невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, неправильного застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга ДП "Нігинський кар'єр" підлягає задоволенню, а касаційна скарга Мінагрополітики України підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої і апеляційної інстанцій ДП "Нігинський кар'єр" згідно пункту 1.4 Статуту є державним унітарним комерційним підприємством та на підставі наказу Мінагрополітики України від 7 вересня 2004 року N 324 включено до переліку державних підприємств і організацій, які належать до сфери управління вказаного міністерства.

Розпорядженням Райдержадміністрації від 24 грудня 2004 року N 1125/2004р"а" було внесено зміни у Договір оренди, а саме зменшено площу орендованої позивачем земельної ділянки на 38, 5606 га, внаслідок чого, як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій у позивача фактично вилучено земельну ділянку з розміщеними на ній виробничою базою позивача та видобутими ним вапняковими відвалами, які в подальшому передані ПП "Нігинсахкампром". При цьому договір оренди землі у новій редакції (із вказаними змінами) або угода про зміну Договору оренди між ДП "Нігинський кар'єр" та Райдержадміністрацією не укладались. Вказані обставини судом касаційної інстанції спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 75 ГК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

За приписами частини 5 статті 75 ГК України (у редакції Закону України від 16 червня 2005 року N 2668-IV) державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Вищий господарський суд України скасовуючи рішення і постанову попередніх судових інстанцій та відмовляючи в позові виходив з того, що судами неправомірно було застбсовано до зазначених правовідносин частину 5 статті 75 ГК України у редакції Закону України від 16 червня 2005 року N 2668-IV, оскільки дані правовідносини виникли до набрання чинності Закону, яким статтю 75 ГК України викладено у новій редакції.

Водночас, Вищим господарським судом України не забезпечене виконання імперативних приписів частини 2 статті 75 ГК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) щодо наявності обов'язкової попередньої згоди органу, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, на відчуження, передачу в заставу майнових об'єктів, що належать до основних фондів цього підприємства.

У той же час, помилкове застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин положень частини 5 статті 75 ГК України у редакції Закону України від 16 червня 2005 року N 2668-IV не вплинуло на правомірність висновків указаних судів у даній справі.

З огляду на викладене, оскаржувана постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а незаконно скасована нею постанова Житомирського апеляційного господарського суду - залишенню в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційне недопустиму необхідність скасування законної постанови суду апеляційної інстанції. У зв'язку з цим наведений у статті 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Нігинський кар'єр" задовольнити, а касаційну скаргу Міністерства аграрної політики України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 5 лютого 2009 року скасувати, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2008 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.