ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РIШЕННЯ

Справа "Мацюк проти України"

(Заява N 1751/03)

10 грудня 2009 року

Стислий виклад

Головним відділом податкової міліції м. Біла Церква (далі - податкова міліція) було порушено, а потім закрито кілька кримінальних справ щодо заявника у зв'язку із привласненням майна та ухиленням від сплати податків.

Заявник двічі надсилав до податкової міліції вимоги щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої йому внаслідок кримінального провадження, але податкова міліція відмовила у задоволенні цих вимог.

20 лютого 2002 року заявник звернувся до Білоцерківського міського суду з позовом до податкової міліції про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок порушення щодо нього кримінальної справи.

Позовну заяву заявника щодо відшкодування матеріальної шкоди було розглянуто у судах трьох інстанцій, але позов було залишено без розгляду, оскільки відповідно до статті 12 Закону України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон) сума відшкодування матеріальної шкоди встановлюється постановою відповідного органу державної влади, тобто податковою міліцією. Національні суди зазначили, що орган податкової міліції повідомив заявника про безпідставність його вимог листом, а не виніс постанову, як цього вимагає Закон. Пізніше національні суди відмовили заявнику у задоволені позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також за статтею 13 Конвенції на відсутність доступу до суду.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Вирішує поєднати розгляд справи по суті з розглядом попередніх заперечень Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту за скаргою заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності доступу до суду, та відхиляє ці заперечення;

2. Оголошує скаргу щодо відсутності доступу до суду - прийнятною;

3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через відсутність доступу до суду;

4. Постановляє, що констатація виявленого порушення сама по собі становить справедливу сатисфакцію відшкодування моральної шкоди заявника;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції".