Якщо гроші з вашого рахунку
“випадково” перерахували невідомій фізичній особі

Розглянемо гаку ситуацію: підприємство: звернулося до суду з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з банку матеріальний збиток, заподіяний в результаті незаконного списання грошей з рахунку підприємства на рахунок абсолютно сторонньої особи. Але під час розгляду цієї суперечки з'ясувалося, що умови для підробки платіжного доручення були створені самим підприємством.

Основною формою компенсації заподіяного збитку особі, що потерпіла, є відшкодування збитків. Так, ст. 22 ЦК України передбачає, що особа, якій заподіяні збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:

1) втрати, понесені особою у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа провела або повинна була провести для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Закріплений також принцип відшкодування збитків в повному обсязі, якщо договір або закон не встановлюють відшкодування в меншому або більшому розмірі. Усе це дозволило сторонам, а також їх юристам самостійно визначати взаємні збитки, корегувати їх розмір в потрібну сторону.

Крім того, на вимогу особи, якій завдано збитку, та з урахуванням обставин справи майновий збиток може бути відшкодований і іншим способом, наприклад, в натурі (передача речі такого ж роду та такої ж якості, виправлення пошкодженої речі та т.п.).

Одна з проблем, яка виникла з 1 січня 2004 р. - суперечності в положеннях про збитки ЦК України та ГК України. Річ у тому, що ГК України передбачає інший, розширений та більш деталізований склад збитків.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, відноситься не тільки вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати сторони, що потерпіла, нестриманий прибуток, але і додатково матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з нормами ГК України до додаткових витрат відносяться штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачені матеріали тат.п., понесені стороною, що зазнала збитків у результаті порушення зобов'язання іншою стороною.

Взагалі ГК України допускає наявність багатьох виключень та деталізуючих положень порівняно з ЦК України, зокрема:

- можливість закріплення в законі за окремими видами господарських зобов'язань обмеженої відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань;

- інші вимоги до ціни, що враховується при відшкодуванні збитків;

- можливість для сторін за взаємною згодою заздалегідь визначити узгоджений розмір збитків, що підлягає відшкодуванню (у твердій сумі або у вигляді процентних ставок залежно від об'єму невиконання зобов'язання або термінів порушення зобов'язання сторонами);

- можливість встановлення Кабінетом Міністрів України методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання;

- самостійне визначення відшкодування збитків у внутрішньогосподарчих відносинах, тобто у межах одного підприємства;

- порядок та умови відшкодування збитків.

Проте у будь-якому випадку не може бути подвійного відшкодування збитків, тобто щоб за одне й те ж порушення збитки відшкодовували двічі.

А чи може потерпілий вимагати відшкодування збитків двічі?

Розглянемо конкретну ситуацію з погляду судді.

Ситуація. Фірма звернулася до господарського суду з позовною заявою, в якій просила суд стягнути з банку (відповідача) [...] грн матеріального збитку, нанесеного в результаті недотримання працівником банку вимог щодо проведення належної перевірки, реквізитів платіжного доручення, яке позивач, до того ж, не подавав в банк, наслідком чого стало незаконне перерахування вказаної суми грошових коштів з рахунку позивача на рахунок [...].

Суперечка у цій справі виникла в результаті ухвалення відповідачем до виконання” підробленого платіжного доручення, що призвело до незаконного списання з рахунку позивача [...] грн в інтересах [...].

Рішенням господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позовних вимог позивачеві було відмовлено у зв'язку з недоведеністю факту порушення відповідачем норм чинного законодавства та непідтвердженням наявності провини в діях відповідача під час ухвалення до виконання підробленого платіжного доручення.

Фірма (позивач) подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просила скасувати, на її думку, незаконні та необгрунтовані рішення та постанови і ухвалити нове рішення.

Відмовляючи позивачеві у позові, суди обох інстанцій виходили з того, що особа виння у спричиненні шкоди, встановлена вироком районного суду, що набрав законної чинності та обов'язковим для господарського суду за встановленими фактами, що мають значення для вирішення суперечки відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України.

Вказаним вироком суду встановлено, що списання [...] грн з рахунку позивача відбулося внаслідок скоєння [...] злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190, ч. 1 та ч. 3 ст. 358 КК України, а також був задоволений цивільний позов фірми та стягнута з [...] на користь позивача, окрім інших збитків та витрат на правову допомогу, ще і незаконно отримана сума [...] грн.

Судові рішення мотивовані також тим, що при огляді підробленого платіжного доручення судами не встановлено порушення банком (відповідачем) вимог чинного законодавства України, що свідчить про дотримання відповідачем порядку проведення безготівкових розрахунків.

Колегія суддів касаційної інстанції в Постанові № 8/107-08 погодилася з висновками судів попередніх інстанцій у необгрунтованості позовних вимог, а щодо викладених в касаційній скарзі доводів визнала необхідним відзначити наступне.

Посилання скаржника на неналежну перевірку працівником банку реквізитів підробленого платіжного доручення безпідставне, оскільки, як вірно відзначили суди обох інстанцій, ніяких порушень встановленого порядку заповнення платіжного доручення не виявлено.

Разом з цим, господарськими судами обох інстанцій з посиланням на вирок районного суду обґрунтовано були спростовані неспроможні доводи скаржника проте, що відповідач сприяв скоєнню злочину [...].

Оцінюючи наявні докази, отримані в результаті всебічного розгляду сукупності усіх обставин справи, суд першої інстанції вірно відзначив, що умови для підробки платіжного доручення були створені саме позивачем, який, порушуючи вимоги ст. 29 КЗпроП України, доручив доставити платіжний документ в банк особі, посадовою інструкцією якої виконання вказаних обов'язків не передбачене.

Крім того, судова колегія визнала, що звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача [...] грн матеріального збитку в порядку господарського судочинства свідчить про намір позивача отримати подвійне відшкодування збитків, нанесених злочинами […], що протирічить чинному законодавству України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України не побачила підстав для відміни рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Кримінальна сторона ситуації

Частина 1 ст. 190 КК України передбачає наступне. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою (шахрайство) карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) (850 грн) або громадськими роботами строком до 240 год., або виправними роботами строком до 2 років, або обмеженням свободи строком до 3 років.

Стаття 358 КК України вказує, що підробка посвідчення або іншого документа, який видається або засвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором або іншою особою, що має право видавати або засвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа караються штрафом до 70 НМДГ (1190 грн) або арештом строком до 6 місяців, або обмеженням свободи строком до 3 років.

Використання свідомо підробленого документа карається штрафом до 50 НМДГ (850 грн) або арештом строком до 6 місяців, або обмеженням свободи, строком до 2 років.

Проте вищеперелічені суми штрафів йдуть до бюджету, а не постраждалому. Але є ще і таке поняття, як цивільний позов у кримінальній справі, за якою можна стягнути стороні, що потерпіла, суму нанесеного злочином збитку.

Отже, як відзначив суд, подвійне відшкодування збитків протирічить законодавству України. Підприємству, яке обкрали за допомогою шахрайства, слід застосовувати такий спосіб захисту своїх прав, як цивільний позов у кримінальній справі щодо самого злочинця.

Юридична особа-банк у даному випадку - невинний! Винних встановив суд!

Якби банк в особі свого керівника або інших посадових осіб був винен, то це було б встановлено вироком суду у кримінальній справі. І підприємство могло б звертатися до них, щоб вони спільно відшкодовували нанесені шахрайством збитки.

Але чи винна юридична особа - банк? Чому він винний ще щось відшкодовувати потерпілому? Звичайно, банк відповідає за дії свого працівника. Але лише в межах трудових відносин, а в цьому випадку в наявності справжнісінька кримінальна справа.

У юридичній літературі дуже рідко підкреслюється велике значення цивільного позову в кримінальній справі, частіше говориться про його другорядну роль. Панує думка, що в кримінальній справі головне - виконати вимоги пунктів 1 - 3 ст. 64 КПК України, тобто довести:

- скоєння злочину (час, місце, спосіб та інші обставини);

- винність звинуваченого у здійсненні злочину та мотиви злочину;

- обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшувальні та обтяжливі покарання, а також покарати обвинуваченого, а відшкодування збитку, нанесеного злочином, є другорядною справою, що зумовило практичну недооцінку цивільного позову в кримінальній справі.

Адже разом з відміченими обставинами до обов'язку слідства та суду входить доведення характеру та розміру збитку, нанесеного злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування постраждалого від злочинного діяння (п. 4 ст. 64 КПК -України).

Предметом цивільного позову в кримінальній справі може бути вимога з відшкодування збитку, нанесеного майну, та матеріального збитку, що виник з-за нанесення збитку особі. Відшкодування матеріального збитку за цивільним позовом у рамках кримінальної справи повинне полягати у відновленні колишнього стану або у відшкодуванні збитків, тобто реального збитку.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України шкода, заподіяна особі або майну, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, що заподіяла її. Стаття 23 ЦК України зобов'язує відшкодовувати моральну шкоду в грошовій або іншій матеріальній формі.

Стаття 1192 ЦК України зобов'язує відповідальну за нанесення збитку особу відшкодувати заподіяні збитки в натурі або в повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Питання про можливість повного відшкодування постраждалому нанесеного йому матеріального збитку в юридичній літературі та на практиці вирішується по-різному. Трудове та цивільне законодавство України допускають, з урахуванням майнового положення відповідача та інших даних, можливість неповного відшкодування збитку. Про це сказано і в Постанові № 6.

Розмір нанесеного злочином збитку, що належить до відшкодування, в деяких випадках може бути зменшений (його встановлює суд, з урахуванням конкретних обставин справи, ступеня провини та майнового положення винного).

З доводами, що потрібно враховувати матеріальне положення обвинуваченого, а особливо, що скоїв корисливий злочин, це, на думку Верховного Суду України, правильна міра при вирішенні цивільного позову в кримінальній справі, погодитися важко. Така міра, в першу чергу, не сприяє захисту прав потерпілого. Знижується виховне значення вироків, тоді як покладання обов'язку повністю відшкодувати заподіяний збиток, сприяло б, якоюсь мірою, запобіганню, перш за все, корисливих злочинів.

У юридичній літературі також неодноразово наголошувалося, що справедливість, інтереси держави та громадян вимагають у кожному випадку повного відшкодування збитку, нанесеного злочином.

Майнове становище засудженого, можливість реально виконати вирок в частині цивільного позову повинні враховуватися у стадії виконання вироку. У обвинуваченого на момент притягання до відповідальності або засудження може не бути необхідного майна та коштів для відшкодування нанесеної ним шкоди, більше того, він сам може відчувати матеріальні труднощі, але таке його положення може бути тимчасовим. Тому не можна, виходячи лише з цього, звільняти засудженого від повного відшкодування збитку. В процесі виконання вироку у засудженого може бути те або інше майно або кошти, наприклад, отриманий спадок та т.п.

Якщо на досудовому слідстві не виконані вимоги ч. 2 ст. 122 КПК України, та цивільний позов не був заявлений, то суддя або суд повинні роз'яснити громадянину аби юридичній особі, які зазнали матеріальні збитки, про їх право пред'явити цивільний позов обвинуваченому або до особи, яка згідно із законом несе матеріальну відповідальність за збиток, нанесений злочинними діями обвинуваченого. У таких випадках зацікавленій у відшкодуванні збитку особі повинне бути направлене письмове повідомлення.

На сучасному етапі нашого життя проблема відшкодування нанесеного збитку та особливо громадянам злочинними діями набуває особливої актуальності, оскільки збільшується кількість кримінальних справ, в яких пред'являються цивільні позови з відшкодування того або іншого збитку.

У такій ситуації потрібно створити державний грошовий фонд для відшкодування громадянам, що постраждали від злочинів, майнових збитків відразу після визнання їх потерпілими, оскільки в скоєнні злочину та спричиненні збитку постраждалого є провина не тільки злочинця, але і держави.

У багатьох країнах світу така проблема давно вирішена. Наприклад, у США ще в 1980 році штат Вісконсин прийняв перший закон про права потерпілих від злочинів, яким надається компенсація з відшкодування збитку, нанесеного громадянам злочинними діями.

У статті 56 Конституції України відмічено, що кожен громадянин має право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, нанесеної незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На думку фахівців, зміст цієї статті слід доповнити пунктом, в якому б вирішувалися проблеми відшкодування постраждалому збитку, нанесеного злочином, а не тільки відшкодування збитку, нанесеного громадянину незаконними рішеннями або діями органів державної влади та органів місцевого самоврядування¹.

Усім нам давно відомо, що і юридичній, і фізичній особі мало виграти суд, потрібно ще реально стягнути ці кошти з винного. Але не завжди виконавча служба може в цьому допомогти.

Крім того, якщо людина умовно засуджена і працює, то з її зарплати утримуватимуть на користь потерпілого всього лише 20% щомісячно. А якщо такий умовно засуджений працює неофіційно або сидить за ґратами? Тоді взагалі чекати нічого.

Не дивлячись на те, що засуджені, як правило, працюють в ув'язненні і гроші їм платять, (хоча і не дуже великі), чекати відшкодування збитку доведеться довго!

Тому краще всього приймати усі можливі заходи контролю щоб уникнути подібних ситуацій.

___________________

1. Коваленко Є. І. Маляренко В. Г. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.

Список використаних документів

ЦК України - Цивільний кодекс України

КЗпроП України - Кодекс законів про працю України

КК України - Кримінальний кодекс України

КПК України - Кримінально-процесуальний кодекс України

ГК України - Господарський кодекс України

ГПК України - Господарський процесуальний кодекс України

Постанова № 6 - Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ щодо позовів про відшкодування збитку”

Постанова № 8/107-08 - Постанова Вищого господарського суду України від 29.10.2009 р. № 8/107-08 “Про залишення касаційної скарг й без задоволення”

“Консультант бухгалтера” № 9 (549) 1 березня 2010 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)