ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
25 лютого 2009 року
м. Київ
Про стягнення одноразової грошової допомоги
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого: Цуркана М.І.
суддів: Мойсюка М.І.
Гашицького О.В.
Розваляєвої Т.С.
Юрченка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Л. до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області про стягнення одноразової грошової допомоги, за касаційною скаргою Л. на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2007 року, -
установила :
У травні 2007 року Л. звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - УПСЗН) про стягнення суми заборгованості з виплат одноразової щорічної грошової допомоги.
Зазначав, що йому, як учаснику бойових дій, згідно із статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551 “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон N3551) щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Посилаючись на те, що у 2006 році виплати проведені у розмірі, що не співвідноситься із розміром мінімальної пенсії за віком, просив стягнути з відповідача 1555 гривень заборгованих виплат.
Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 червня 2007 року позов задоволено. Стягнуто з УПСЗН у користь позивача грошову допомогу за 2006 рік у розмірі 1410 гривень.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у позові.
У поданій касаційній скарзі Л., посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення районного суду.
Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, у 2006 році йому до 5 травня виплачено грошову компенсацію у розмірі 250 гривень, встановлену статтею 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, виходив з того, що виплата допомоги передбачена Законом N3551 у кратному розмірі мінімальних пенсій за віком, не може пов’язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд правильно виходив з того, що правовий статус учасників бойових дій, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
За змістом статті 12 Закону N3551, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Частиною першою статті 17 Закону N 3551 встановлено, що фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а частиною першою статті 171 (стаття доповнена Законом України від 19 червня 2003 року N 968-ІV, який набув чинності 12 липня 2003 року) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Дія статті 12 Закону N3551 щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2002-2006 роках не зупинялась.
Однак, Законом України від 20 грудня 2005 року N 2285-ІV “Про держаний бюджет України на 2006 рік” цей розмір складає 250 гривень на 2006 рік.
І оскільки позивачу виплачена разова грошова допомога у розмірі, визначеному Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, тому правових підстав для задоволення позову не було.
За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що дія статті 12 Закону N3551, в частині визначення розміру виплат, неодноразово зупинялась Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік, які неконституційним не визнані, а відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Висновок апеляційного суду відповідає дійсним обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе судове рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
ухвалила:
Касаційну скаргу Л. залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2007 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків і порядку, передбачених статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.