ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
18.04.2008 N 2/64

Про визнання неправомірним і нечинним роспорядження

 За позовом             ОСОБА_1

 до                     Кабінету Міністрів України

 про                    визнання неправомірним і нечинним
                        розпорядження

 Головуючий суддя       Келеберда В.І.

 Судді:                 Кротюк О.В., Степанюк А.Г.

 Секретар               Мельникова Л.В.

 Представники сторін:

 Від позивача           ОСОБА_2

 Від відповідача        ОСОБА_3

Обставини справи:

Позов заявлено про визнання неправомірним та не чинним з моменту прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 р. N 407-р "Деякі питання ІНФОРМАЦІЯ_1".

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на Конституцію України ( 254к/96-ВР ), ст. 326 ЦК України ( 435-15 ) та Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) та зазначає про перевищення повноважень Кабінетом Міністрів України, який діяв всупереч інтересів держави, та порушення права позивача, як акціонера ІНФОРМАЦІЯ_1, на першочерговий викуп акцій додаткової емісії.

Представник відповідача при вирішенні питання щодо обґрунтування позовних вимог поклався на розсуд суду однак вказав, що оскаржуване розпорядження прийнято в межах повноважень відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 р. N 407-р "Деякі питання ІНФОРМАЦІЯ_1" за пропозицією Мінпаливенерго відповідачем надано погодження на голосування представником держави ІНФОРМАЦІЯ_2 на загальних зборах акціонерів ІНФОРМАЦІЯ_1 за проведення додаткової емісії простих іменних акцій товариства з метою відновлення його платоспроможності відповідно до плану санації ІНФОРМАЦІЯ_1 з дотриманням таких позицій:

додаткова емісія зазначених акцій товариства здійснюється на суму 51085850 (п'ятдесят один мільйон вісімдесят п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень з урахуванням номінальної вартості кожної акції - 25 (двадцять п'ять) гривень;

після проведення додаткової емісії розмір пакета акцій товариства, що належить державі та переданий до статутного фонду ІНФОРМАЦІЯ_2, не може бути меншим ніж 50 відсотків плюс одна акція.

За вимогами п. 1 ч. 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. При цьому названа норма визначає рішення як нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії.

Правовий акт - акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.

Як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язковий до виконання; спрямування на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.

Ненормативні (індивідуальні) акти - породжують права і обов'язки у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.

Така правова позиція наведена й Конституційним Судом України у Рішенні по справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23.06.97 р. N 2-зп, справа N 3/35-313), який зазначає, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Із змісту наведених визначень вбачається, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

Назване кореспондується із умовами ч. 1 ст. 2 КАС України ( 2747-15 ), яка у визначенні завдання адміністративного судочинства розкриває зміст прав свобод і інтересів, захист яких є юрисдикцією адміністративних судів, а саме: права особи у сфері публічно-правових відносин, що порушені певними суб'єктами (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи, інші суб'єкти) при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, до компетенції адміністративних судів віднесено справи щодо захисту прав, свобод і інтересів осіб від дій суб'єктів владних повноважень щодо управління цими особами чи здійснення інших владних функцій щодо них.

Відрізняючою ознакою правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління особою, здійснення щодо нього влади, шляхом встановлення його прав і обов'язків.

Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд України, який у своєму інформаційному листі від 26.12.2005 року надав визначення справи адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. У тому випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова і службова особа) у спірних відносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ( 2747-15 ) ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватися адміністративним судом.

З огляду на викладене, розпорядження КМУ N 407-р від 13.06.2007 р. є правовим актом індивідуальної дії, який породжує права та обов'язки представника держави при вирішенні кола питань, пов'язаних із участю держави, як акціонера товариства, в діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно ст. 2 ГК України ( 436-15 ) учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ст. 8 ГК України ( 436-15 ) господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Стаття 22 ГК України ( 436-15 ) передбачає, що держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Як вбачається з документів, залучених до матеріалів справи, на час прийняття оспореного розпорядження N 407-р державна частка у статутному фонді ІНФОРМАЦІЯ_1 становила 76,04%. Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на червень 2007 року мала статус суб'єкта господарювання державного сектору економіки, а ІНФОРМАЦІЯ_2 оспореним актом отримала повноваження реалізовувати господарську компетенцію органів державної влади щодо вирішення питань, пов'язаних із діяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач є акціонером ІНФОРМАЦІЯ_1, якому належить на праві власності 10 іменних акцій, що підтверджується копіями сертифікату.

Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Відповідно до ст. 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, якій у своїй діяльності керується Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

До повноважень Кабінету Міністрів України, визначених ст. 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема належить: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції ( 254к/96-ВР ) і законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розроблення та здійснення загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України (ст. 117 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Закон України від 21.12.2006 р. N 514-V "Про Кабінет Міністрів України" встановив організацію, повноваження та порядок діяльності Кабінету Міністрів України. Відповідно до положень цього Закону Кабінету Міністрів України надані повноваження у сфері економіки та фінансів здійснювати відповідно до закону управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, делегувати в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; забезпечувати розроблення і виконання державних програм приватизації; подавати Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації тощо.

Порядок розроблення концептуальних засад формування державної політики визначався постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 р. "Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України" ( 915-2000 ) (який був чинним на день прийняття оспореного розпорядження). Відповідно до встановленого Порядку концептуальні засади формування державної політики (далі за текстом постанови - політичні рішення) розробляються з метою надання Кабінетові Міністрів вичерпної інформації для прийняття оптимального варіанту розв'язання проблеми (стратегії дій, підходу) у відповідній сфері суспільного життя та удосконалення нормативно-правової бази у цій сфері. Пропозиції щодо прийняття Кабінетом Міністрів політичного рішення відповідно до своєї компетенції подають міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.

Суду пред'явлено копії документів, що підтверджують проходження встановленої законом процедури прийняття оспореного розпорядження Кабінету Міністрів України, а саме: довідка про погодження проекту постанови, пояснювальна записка до проекту постанови та проект розпорядження N 407-р.

Проте, відповідний проект акту Кабінету Міністрів, який мав на меті схвалення стратегії реалізації державної політики щодо участі у загальних зборах акціонерів ІНФОРМАЦІЯ_1, за предметом правового регулювання належить до сфери, правовідносини в якій регулюються правом Європейського Союзу, а тому розпорядження N 407-р підлягало обов'язковому опрацюванню з урахуванням acquis communautaire.

Згідно із Законом України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" ( 1629-15 ) "acquis communautaire" - це правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ. Відповідно до Розділу 2 зазначеного Закону "Законодавство про компанії" ( 1629-15 ), Верховна Рада України зобов'язала Кабінет Міністрів України, зокрема, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Зазначену правову позицію також наведено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів".

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ) право оскаржити правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Позивач вказує на ті обставини, що прийняття оспореного розпорядження стало підставою для зменшення не тільки частки держави в статутному фонді ІНФОРМАЦІЯ_1, а й належної йому частки, чим фактично обмежувалось його право власності у в цій частині та обмежувались корпоративні права. Крім того таким розпорядженням порушено право позивача на переважне придбання додатково випущених акцій товариства, оскільки рішенням загальних зборів акціонерів ІНФОРМАЦІЯ_1 (на підставі розпорядження N 407-р) передбачено право на придбання додатково випущених акцій тільки для ВАТ "Павлоградвугілля" та ВАТ "Шахта "Комсомолець Донбасу", що є порушенням ч. 3 ст. 38 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ).

Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно, за вимогами названої норми Конвенції Держава наділена лише компетенцією здійснювати контроль за користуванням майном з метою забезпечення загальних інтересів шляхом введення в дію відповідних законів. Інші акти державних органів під дію зазначеної норми не підпадають.

За статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За статтею 6 цієї Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

З урахуванням закріплених законом принципів здійснення державної влади, виконання основних функцій держави та завдань органів виконавчої влади у відповідності до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України, суд вбачає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України ( 254к/96-ВР ) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України скасувала постанову Вищого господарського суду України від 25 січня 2008 року у справі щодо визначення правомірності рішень загальних зборів акціонерів ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 серпня 2007 року. При цьому залишено в силі постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 21 грудня 2007 року, якою визнано недійсними усі рішення зазначених загальних зборів акціонерів ІНФОРМАЦІЯ_1, у тому числі щодо збільшення статутного фонду та проведення додаткової емісії акцій ІНФОРМАЦІЯ_1.

При розгляді цієї справи апеляційним судом було встановлено порушення передбаченого законом порядку проведення вказаних загальних зборів ІНФОРМАЦІЯ_1 та недійсність прийнятих ними рішень, внаслідок чого відбулося порушення прав та інтересів позивача у господарській справі (ТОВ "Інвестиційна компанія "Бізнес-інвест"), який є акціонером ІНФОРМАЦІЯ_1.

Апеляційною судовою інстанцією встановлено, що наприкінці 2001 року в судовому порядку було порушено провадження у справі про банкрутство ІНФОРМАЦІЯ_1, а 20 травня 2005 року затверджено план санації підприємства. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) з дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи. Відповідно до статей 97, 159 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та статей 23, 41 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) загальні збори акціонерів є вищим органом управління товариства.

Виходячи з цього, апеляційний суд дійшов висновку, що у зв'язку з дією процедури санації, припиненням повноважень органів управління ІНФОРМАЦІЯ_1 і передачею їх до компетенції керуючого санації, загальні збори акціонерів як орган управління ІНФОРМАЦІЯ_1 27 серпня 2007 року скликані незаконно і через свою неповноважність не могли приймати рішення з діяльності товариства. З огляду на це усі рішення, прийняті на цих зборах, є незаконними.

Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено факт порушення вимог законодавства про обов'язкове включення до порядку денного загальних зборів питань, щодо яких планується розгляд та прийняття рішень. Зокрема, виявлено порушення вимог статті 40 та частини четвертої статті 43 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) при затвердженні статуту ІНФОРМАЦІЯ_1 в новій редакції. На загальних зборах акціонерів ІНФОРМАЦІЯ_1 27 серпня 2007 року приймалися рішення з питань, які не були включені до порядку денного зборів, оприлюдненого у встановленому порядку (зокрема, затвердження протоколу рішення про додатковий випуск акцій ІНФОРМАЦІЯ_1, уповноваження керуючого санацією на здійснення ряду юридично значущих дій).

Зазначена інформація розміщена на офіційному веб-сайті Верховного Суду України www.scourt.gov.ua, а з огляду на положення ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), рішення суду обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Рішення Верховного Суду України є остаточним та оскарженню не підлягає, а тому суд приймає як обставини, що не потребують доказування, факт порушення інтересів держави та акціонерів ІНФОРМАЦІЯ_1 при проведенні загальних зборів акціонерів 27.08.2007 р.

Розпорядження КМУ від 13.06.2007 р. N 407-р стало підставою для голосування представником держави на зазначених загальних зборах акціонерів.

Конституційні норми за своїм первісним походженням належать до норм першої черги і не можуть застосовуватися опосередковано. У співвідношенні конституційних первісних норм з відтвореними нормами пріоритет у застосуванні належить первісним нормам, що обумовлюється ієрархічним місцем Конституції України ( 254к/96-ВР ) в системі законодавства, а саме її найвищою юридичною силою (ч. 2 ст. 8 Конституції) ( 254к/96-ВР ), а також загальновизнаним способом розв'язання суперечностей в законодавстві, який полягає в тому, що у разі суперечливого регулювання різними правовими актами одних і тих самих правовідносин, застосовуються положення того акта, який має вищу юридичну силу.

Згідно частини другої статті 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією ( 254к/96-ВР ) межах і відповідно до законів України. Частина друга статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Зазначені конституційні вимоги поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію Кабінету Міністрів України щодо прийняття актів з урахуванням обов'язковості вимог, встановлених рішенням суду (ст. 124 Конституції) ( 254к/96-ВР ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 року N 794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" до статутного фонду компанії передані 2983717 акцій ІНФОРМАЦІЯ_1 номінальною вартістю 25 грн. та затверджено Статут ( 794-2004 ), згідно п. 17 якого єдиним акціонером компанії є Мінпаливенерго. За п. 33 Статуту ( 794-2004 ) органами управління ІНФОРМАЦІЯ_2 є: Мінпаливенерго, яке здійснює повноваження загальних зборів акціонерів; наглядова рада; виконавчий орган (президент Компанії); ревізійна комісія.

Управління корпоративними правами, що належать державі у статутних фондах господарських організацій (корпоративні права держави) здійснюється за правилами Закону України "Про управління об'єктами державної власності" ( 185-16 ). Згідно ч. 1 ст. 5 цього Закону ( 185-16 ), яка визначає повноваження Кабміну у сфері управління об'єктами держвласності Кабміну надано право визначення об'єктів щодо яких ним має здійснюватись управління, а також визначає об'єкти повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління. Таке повноваження Кабмін реалізував при ухваленні згаданої постанови від 22.06.2004 N 794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України", згідно якої органом управління визначено Міністерство палива та енергетики України. Частиною 2 згаданої статті визначено способи здійснення Кабінетом Міністрів України повноваження з управління об'єктами державної власності, серед яких Кабмін відсутні повноваження безпосередньо здійснювати шляхом погодження управління корпоративними правами держави.

Разом із цим, такими повноваженнями п. 13 статті 6 цього Закону ( 185-16 ) та п. 4 ст. 7 Закону України "Про холдингові компанії в Україні" ( 3528-15 ) наділені уповноважені органи управління, які згідно статті 4 Закону є відповідні міністерства та інші органи виконавчої влади та, як вказувалось раніше, згідно постанови від 22.06.2004 N 794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" таким відповідним міністерством є Міністерство палива та енергетики України.

Оскаржуваним розпорядженням Кабінетом Міністрів України ( 407-2007 ) здійснено управління корпоративними правами ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом погодження та таке розпорядження містить імперативний припис ІНФОРМАЦІЯ_2 на голосування на загальних зборах акціонерів ІНФОРМАЦІЯ_1 за проведення додаткової емісії простих іменних акцій товариства на визначених у розпорядженні умовах.

Положення п. 16 ст. 11 даного Закону ( 3528-15 ) у цьому разі не може бути застосовано, оскільки обов'язковою умовою його застосування є наявність корпоративних прав держави в статутному фонді товариства щодо якого приймається рішення про додаткову емісію акцій. Однак з досліджених матеріалів не вбачається в статутному фонді ІНФОРМАЦІЯ_1 корпоративних прав держави. До статутного фонду ІНФОРМАЦІЯ_1 ніяких акцій державою передано не передавалось, відповідно й корпоративних прав держави в статутному фонді ІНФОРМАЦІЯ_1 не було. Безпосередньо акції ІНФОРМАЦІЯ_1 належали ІНФОРМАЦІЯ_2 як самостійному учаснику господарських відносин та суб'єкту права власності, а тому й корпоративні права щодо ІНФОРМАЦІЯ_1 належать саме ІНФОРМАЦІЯ_2, а не Державі.

Крім того, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на час ухвалення оскаржуваного розпорядження перебувало в процедурі санації згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), що не оспорювалося сторонами. Названий факт встановлено й постановою Верховного Суду України від 8 квітня 2008 року у справі за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_3 у справі за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання недійсними рішень загальних зборів.

За правилами ч. 1 ст. 72 КАС України ( 2747-15 ) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній, господарській справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За правилами частини 4 ст. 17 названого Закону ( 2343-12 ) припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією.

Серед таких органів управління згідно ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) та статті 159 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) визначено загальні збори акціонерів, які визнаються частиною 1 цієї статті вищим органом акціонерного товариства.

У згаданій постанові Верховного Суду України суд дійшов висновку, що у зв'язку з дією процедури санації станом на 27 серпня 2007 року повноваження загальних зборів акціонерів ІНФОРМАЦІЯ_1 припинено, тому загальні збори акціонерів к орган управління цього товариства не міг діяти і приймати рішення з питань діяльності товариства, а керуючий санацією боржника не наділений повноваженнями щодо вирішення організаційних питань діяльності господарського товариства.

Таким чином оскаржуване розпорядженням, в порушення ч. 4 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), доручено в імперативному порядку взяти участь у загальних зборах ІНФОРМАЦІЯ_1 представником ІНФОРМАЦІЯ_2, який володіє 75% акцій товариства, тобто, що спричинило проведення та прийняття рішення нелегітимним органом.

Відповідно, суд доходить висновку, що таке розпорядження вчинено не в спосіб, визначений Законом України "Про управління об'єктами державної власності" ( 185-16 ).

З огляду на викладене, а також з врахуванням висновку юридичної експертизи Міністерства юстиції України, яка була проведена щодо відповідності проекту спірного розпорядження відповідача актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, а також виходячи з правової позиції, яка висловлена Президентом України в указах від 11.04.2008 р. N 321/2008 "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2008 року N 313"; від 11.04.2008 р. N 317/2008 "Про зупинення дії розпоряджень Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року N 81-р та від 22 лютого 2008 року N 367-р" та від 11.04.2008 р. N 316/2008 "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 року N 196, розпоряджень Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року N 367-р та від 19 березня 2008 року N 478-р", суд приходить до висновку, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 р. N 407-р "Деякі питання ІНФОРМАЦІЯ_1" є таким, що не відповідає актам законодавства, державній економічній стратегії та порушує права акціонерів зазначеного товариства, а тому є незаконним. Таке рішення прийнято Кабінетом Міністрів України всупереч вимозі пункту 5 статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), що зобов'язує Кабінет Міністрів України здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

На підставі наведеного суд приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 161-163 КАС України ( 2747-15 ), окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

Задовольнити адміністративний позов.

Визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 року N 407-р "Деякі питання ІНФОРМАЦІЯ_1".

На постанову може бути подана апеляційна скарга в порядку ст. 186 КАС України ( 2747-15 ) шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови протягом 10 днів з дня її проголошення та наступного подання апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 254 КАС України) ( 2747-15 ).

Головуючий, суддя В.І.Келеберда

Судді: О.В.Кротюк

А.Г.Степанюк