Щодо Закону України “Про амністію”
Законом України “Про амністію” від 12.12.2008 р. (далі - Закон) визначено звільнення від покарання у вигляді позбавлення волі засуджених.
Ст. 1 Закону передбачено звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України (далі - КК), та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до цієї статті, де визначено класифікацію злочинів.
Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років, або інше, більш м’яке покарання.
Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років.
Тяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 10 років.
Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі:
осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;
жінок, вагітних на день набрання чинності Законом;
осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;
осіб, яких на день набрання чинності Законом визнано інвалідами І, ІІ чи ІІІ групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1, 2, 3, 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії), СНІД (III, IV клінічні стадії) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України № 3/6 від 18.01.2000 р.;
чоловіків та жінок, які на день набрання чинності Законом досягли відповідно 60 та 55 років;
ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”);
учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи - осіб, які підпадають під дію Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та аналогічних законів інших держав - республік колишнього СРСР;
осіб, які на день набрання чинності Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70 років або визнані інвалідами І групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.
Ст. 2 Закону передбачено звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 10 років осіб, зазначених у ст. 1 Закону, засуджених за умисні злочини, та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Ст. 3 Закону передбачено звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, крім тих, які підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1 і 2 Закону:
засуджених вперше за умисні злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 8 років, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;
засуджених за умисні злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 6 років, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше двох третин призначеного строку основного покарання;
жінок, засуджених за умисні злочини, за які передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше 10 років, якщо вони на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;
засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше 12 років, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Ст. 4 Закону передбачено звільнити від покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:
засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості;
засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Ст. 5 Закону передбачено скоротити наполовину невідбуту частину покарання засудженим, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі, які не підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1-4 Закону.
Ст. 6 Закону передбачено звільнити від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених Законом, осіб, які підпадають під дію ст. 1 Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, за злочини, вчинені до набрання чинності Законом.
Відповідно до ст. 7 Закону амністія не застосовується до осіб:
які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі та яким у порядку помилування смертну кару чи довічне позбавлення волі замінено на позбавлення волі на певний строк;
які мають дві і більше судимостей (у т. ч. ту, за якою особа відбуває покарання) за вчинення тяжких злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 1960 року (далі - КК 1960 р.), за вчинення тяжких, особливо тяжких умисних злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 2001 року (далі - КК 2001 р.);
яких засуджено згідно з КК 1960 р. за вчинення умисного тяжкого злочину чи згідно з КК 2001 р. за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання;
які після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання знову вчинили умисний злочин;
які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання;
які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші захищені законом права та інтереси цих дітей;
до яких протягом 1998-2008 років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;
які злісно порушують режим у період відбування покарання;
які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, наслідком яких стала загибель двох чи більше осіб;
яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (статті 109-114 КК 2001 р.; статті 56-60, 62 і 63 КК 1960 р.); умисне вбивство (ст. 115 КК 2001 р.; статті 93 і 94 КК 1960 р.); доведення до самогубства, вчинене щодо неповнолітнього (ч. 3 ст. 120 КК 2001 р.); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 121 КК 2001 р.; частини 2 і 3 ст. 101 КК 1960 р.); катування (ст. 127 КК 2001 р.); незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (ч. 3 ст. 146 КК 2001 р.); захоплення заручників (ст. 147 КК 2001 р.; ст. 123-1 КК 1960 р.); торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини (ст. 149 КК 2001 р.; ст. 124-1 КК 1960 р.); згвалтування при обтяжуючих обставинах (частини 3 і 4 ст. 152 КК 2001 р.; частини 3 і 4 ст. 117 КК 1960 р.); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 ст. 153 КК 2001 р.; ч. 2 ст. 118, ч. 2 ст. 122 КК 1960 р.); грабіж при обтяжуючих обставинах (частини 3, 4 і 5 ст. 186 КК 2001 р.; частини 3 і 4 статей 82 і 141 КК 1960 р.); розбій (ст. 187 КК 2001 р.; статті 86, 86-1 і 142 КК 1960 р.); вимагання при обтяжуючих обставинах (частини 2, 3 і 4 ст. 189 КК 2001 р.; частини 2 і 3 ст. 86-2, частини 2 і 3 ст. 144 КК 1960 р.); шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 4 ст. 190 КК 2001 р.; ч. 3 статей 83 і 143 КК 1960 р.); привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК 2001 р.; ст. 86-1 КК 1960 р.); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК 2001 р.; ст. 79 КК 1960 р.); контрабанду при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 201 КК 2001 р.; ч. 2 ст. 70 КК 1960 р.); незаконне виготовлення, а так само збут підакцизних товарів при обтяжуючих обставинах (ч. 3 ст. 204 КК 2001 р.); протидію законній господарській діяльності при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 ст. 206 КК 2001 р.); легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 ст. 209 КК 2001 р.); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ч. 3 ст. 212 КК 2001 р.; ч. 3 ст. 148-2 КК 1960 р.); створення злочинної організації (ст. 255 КК 2001 р.); бандитизм (ст. 257 КК 2001 р.; ст. 69 КК 1960 р.); терористичний акт (ст. 258 КК 2001 р.); викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 262 КК 2001 р.; ст. 223 КК 1960 р.); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК 2001 р.; ст. 217-2 КК 1960 р.); блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства при обтяжуючих обставинах (ч. 3 ст. 279 КК 2001 р.; ч.3 ст. 217-3 КК 1960 р.); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 286 КК 2001 р.; частини 2 та 3 ст. 215 КК 1960 р.); незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 ст. 289 КК 2001 р.; частини 2 і 3 ст. 215-3 КК 1960 р.); пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК 2001 р.); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 305 КК 2001 р.; ст. 70-1 КК 1960 р.); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 306 КК 2001 р.; ст. 229-12 КК 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК 2001 р.; ст. 229-1 КК 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 КК 2001 р.; ст. 229-2 КК 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 КК 2001 р.; ст. 229-6 КК 1960 р.); посів або вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 310 КК 2001 р.; ст. 229-3 КК 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 ст. 311 КК 2001 р.; частини 2 і 3 ст. 229-20 КК 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 ст. 312 КК 2001 р.; частини 2 і 3 ст. 229-19 КК 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням (ст. 313 КК 2001 р.; ст. 229-17 КК 1960 р.); незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 314 КК 2001 р.; ст. 229-15 КК 1960 р.); схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 315 КК 2001 р.; ст. 229-5 КК 1960 р.); незаконне публічне вживання наркотичних засобів (ст. 316 КК 2001 р.; ст. 229-16 КК 1960 р.); організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 317 КК 2001 р.; ст. 229-4 КК 1960 р.); незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 318 КК 2001 р.; ст. 229-13 КК 1960 р.); незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК 2001 р.; ст. 229-14 КК 1960 р.); порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 КК 2001 р.; ст. 229-7 КК 1960 р.); погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (частини 3 та 4 ст. 345 КК 2001 р.); погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346 КК 2001 р.); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК 2001 р.; ст. 190-1 КК 1960 р.); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349 КК 2001 р.); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань при обтяжуючих обставинах (ч. 3 ст. 355 КК 2001 р.; ч. 3 ст. 198-2 КК 1960 р.); зловживання владою або службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 ст. 364 КК 2001 р.; ч. 2 ст. 165 КК 1960 р.); перевищення влади або службових повноважень при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 ст. 365 КК 2001 р.; частини 2 і 3 ст. 166 КК 1960 р.); одержання хабара при обтяжуючих обставинах (частини 2 і 3 ст. 368 КК 2001 р.; частини 2 і 3 ст. 168 КК 1960 р.); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 377 КК 2001 р.); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК 2001 р.; ст. 190-1 КК 1960 р.); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК 2001 р.; ст. 69-1 КК 1960 р.); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК 2001 р.; ст. 183 КК 1960 р.); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку із діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК 2001 р.), а також за злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) при обтяжуючих обставинах, передбачені частинами 2, 3 і 4 ст. 404 КК 2001 р. (пунктами “б” і “в” ст. 234 КК 1960 р.); частинами 2 і 3 ст. 405 КК 2001 р. (ст. 236 КК 1960 р.); ч. 3 ст. 406 КК 2001 р. (п. “в” ст. 238 КК 1960 р.); ч. 2 ст. 408 КК 2001 р. (п. “в” ст. 241 КК 1960 р.); ч. 3 ст. 420 КК 2001 р. (п. “г” ст. 251 КК 1960 р.); ч. 3 ст. 423 КК 2001 р. (п. “в” ст. 254 КК 1960 р.); частинами 2 і 3 ст. 424 КК 2001 р. (пунктами “б” і “в” ст. 254-2 КК 1960 р.); ч. 2 ст. 426 КК 2001 р. (п. “б” ст. 254-3 КК 1960 р.); ст. 447 КК 2001 р. (ст. 63-1 КК 1960 р.);
до яких застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 і 104 КК 2001 р.) і які під час іспитового строку вчинили умисний злочин;
які мають одного чи обох батьків віком понад 70 років, а також батьків-інвалідів 1 групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші захищені законом права та інтереси цих батьків.
Згідно зі ст. 8 Закону його виконання покладається на суди.
Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціативою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.
Застосування Закону здійснюється стосовно:
осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства,- за поданням цих органів, погодженим з прокурором, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні судів і до набрання чинності Законом не розглянуті, а також осіб, кримінальні справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали законної сили,- за ініціативою суду або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі,- за поданням органу виконання покарань, погодженим з органом внутрішніх справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі або відбувають покарання у вигляді арешту, обмеження волі чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, - за поданням начальника кримінально-виконавчої установи, погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх, командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальника гарнізону, органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або за заявою самого засудженого, його захисника чи законного представника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії.
Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України з дотриманням вимог міжнародних договорів України.
Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.
Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні бере участь її законний представник.
За наявності належним чином оформлених повноважень у судовому засіданні бере участь захисник.
Згідно зі ст. 9 Закону застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений заперечує проти цього.
Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.
Згідно зі ст. 10 Закону рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення. Неявка цієї особи не зупиняє розгляду справи.
У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.
Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.
Згідно зі ст. 11 Закону особам, яким скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня набрання чинності Законом. Про дату закінчення відбування покарання засудженому сповіщається протягом місяця від дня опублікування Закону.
Згідно зі ст. 12 Закону його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.
Згідно зі ст. 13 Закону до осіб, засуджених за вчинення необережних злочинів, яким строк покарання було скорочено в порядку амністії або які були частково звільнені від відбуття основного покарання в порядку помилування, амністія застосовується виходячи із строку покарання, встановленого відповідно до цих актів.
Згідно зі ст. 14 Закону особи, які згідно з Законом звільняються від покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових видів покарань. Усі інші засуджені, які підпадають під дію Закону, від додаткових видів покарань не звільняються.
Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.
Згідно зі ст. 15 Закону з метою забезпечення своєчасного надання необхідної медичної допомоги звільненим із місць позбавлення волі, які хворіють на активну форму туберкульозу, онкологічні захворювання або СНІД, кримінально-виконавчі установи негайно повідомляють відповідні органи місцевого самоврядування та органи охорони здоров’я про звільнення зазначених осіб.
Згідно зі ст. 16 Закону Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад повинні забезпечити:
організацію своєчасного обліку звільнених відповідно до Закону осіб, здійснення стосовно них заходів соціального патронажу відповідно до Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, контроль за поведінкою цих осіб;
передачу звільнених згідно із Законом неповнолітніх під нагляд батьків, направлення у разі необхідності неповнолітніх, яких позбавлено батьківського піклування, до шкіл-інтернатів або встановлення над ними опіки чи піклування;
направлення звільнених відповідно до Закону інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання, до спеціальних будинків-інтернатів.
Згідно зі ст. 17 Закону він набирає чинності з дня його опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.
Василь Мороз,
юрист
Газета “Юрист консультує”, 6/2009, 01.02.2009
Державне підприємство “Державне спеціалізоване видавництво “Україна”