ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
24 червня 2008 року
м. Київ

08/143

Про перерахунок пенсії

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою гр.К. справу за позовом гр.К. до Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Луганська про перерахунок пенсії, встановила:

У жовтні 2004 року гр.К. звернулася до суду із вказаним позовом посилаючись на те, що з 1969 року по 1986 рік працювала в Луганському навчально-авіаційному центрі Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту (далі - ДТСААФ) на посаді льотчика-інструктора і з 16 липня 1986 року їй була призначена пенсія за вислугою років відповідно до статті 53 Закону України від 5 листопада 1991 року N 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” . У лютому 2004 року вона звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Луганська із заявою про перерахунок пенсії відповідно до Закону України від 17 листопада 1999 року N 1222-ХІV “Про внесення змін до деяких законів України”, проте в перерахунку пенсії їй було неправомірно відмовлено з тих підстав, що вона не відноситься до осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації.

Жовтневий районний суд міста Луганська рішенням від 22 листопада 2004 року, позов задовольнив.

Апеляційний суд Луганської області рішенням від 14 липня 2005 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 серпня 2007 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Рішення судів апеляційної та касаційної інстанції мотивовані тим, що оскільки позивач не відноситься до числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації, а тому не має права на перерахунок пенсії відповідно до положень Закону України від 17 листопада 1999 року N 1222-ХІV “Про внесення змін до деяких законів України”. Відмова у перерахунку пенсії була також зумовлена і тим, що згідно повідомлення Державного департаменту авіаційного транспорту Міністерства транспорту України встановлено, що повітряні судна Л-29, Міг-15 та Міг-17, які належали Луганському навчальному авіаційному центру ДТСААФ, де працювала позивач, не були допущені до польотів у цивільній авіації України та колишнього СРСР.

У скарзі гр.К. порушила питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду від 22 серпня 2007 року у зв’язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права. На підтвердження цього до скарги додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2007 року, в якій одну й ту ж саму норму права застосовано інакше, ніж в оскаржуваному рішенні. Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постановлене у справі судове рішення апеляційного суду та відмовляючи гр.К., виходив з того, що на заявника не поширюються положення Закону України від 17 листопада 1999 року N 1222-ХІV “Про внесення змін до деяких законів України”. З обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна.

Судами встановлено, що гр.К. з 1969 року по 1986 рік працювала у Луганському навчальному авіаційному центрі ДТСААФ на посаді льотчика-інструктора і з 16 липня 1986 року їй була призначена пенсія за вислугою років.

Частиною третьою статті 53 Закону України від 5 листопада 1991 року N 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (в редакції Закону N 1222-XIV) передбачено: “Працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою, третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія”.

Дія статті 53 поширюється на працівників із числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків–наглядачів) і бортоператорів, які виконували спеціальні роботи в польотах, котрі вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом згідно з пунктом другим розділу другого “Прикінцеві положення” Закону N 1222–XIV. Предметом регулювання зазначеної статті, як убачається з її назви, є розміри пенсій за вислугу років.

Перелік окремих категорій працівників авіації та льотно–випробного складу, які мають право на пенсію за вислугу років, установлений статтею 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Даною нормою, зокрема, передбачено, що право на таку пенсію мають працівники льотного і льотно-випробного складу при вислузі років на цих посадах не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, у яких вони зайняті, та що перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання положень статті 54 Закону “Про пенсійне забезпечення” Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 липня 1992 р. N 418 “Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотного випробного складу”.

Згідно з підпунктом “г” пункту першого затвердженого цією постановою Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, один рік роботи на посадах льотного складу в навчальних і спортивних авіаційних організаціях ДТСААФ рахується за півтора року вислуги за умови виконання плану навчально-льотної підготовки, а при виконанні елементів складного або вищого пілотажу – за два роки вислуги.

У пунктах першому і другому затвердженого тією ж постановою Переліку посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, названо членів екіпажів повітряних суден та інших літальних апаратів, а також льотно – інструкторський склад.

Таким чином, посади, які обіймала гр.К. до виходу на пенсію за вислугою років, підпадають під підстави для призначення їй такої пенсії відповідно до статті 54 Закону “Про пенсійне забезпечення” і перерахунку цієї пенсії у розмірі, встановленому частиною 3 статті 53 названого Закону.

Висновок касаційного суду про те, що на гр.К. не поширюється дія частини 3 статті 53 зазначеного Закону, оскільки вона не працювала на посадах, перелічених у цій нормі, є помилковим.

З урахуванням викладеного, зміст статті 53 Закону слід розуміти таким чином, що до осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, належать і члени екіпажів повітряних суден та інших літальних апаратів, льотно-інструкторський склад організацій ДТСААФ, Товариства сприяння обороні України.

За таких обставин рішення суду касаційної та апеляційної інстанції є незаконними і підлягають скасуванню, рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.

Керуючись статтями 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу К. задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2007 року, рішення апеляційного суду Луганської області від 14 липня 2005 року скасувати. Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 22 листопада 2004 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом другим частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий.

Судді.