ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
04.09.2008 N 3/356

Про визнання нечинними та скасування пунктів 8 та 14 постанови
Кабінету Міністрів України "Про порядок працевлаштування
випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких
здійснювалась за державним замовленням"
від 22 серпня 1996 року за N 992

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Блажівської Н.Є., суддів: Кочана В.М. та Арсірія Р.О., при секретарі судового засідання - Серпутько Т.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання нечинними та скасування пунктів 8 та 14 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" від 22 серпня 1996 року за N 992.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) в судовому засіданні 4 вересня 2008 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України про визнання нечинними та скасування пунктів 8 та 14 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" від 22 серпня 1996 року за N 992.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 вважає положення пунктів 8 та 14 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" незаконними. Позивач зазначив, що громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадян здобуває вперше.

Відповідач проти позову заперечив та вказав, що Кабінет Міністрів України приймаючи спірну Постанову діяв відповідно до вимог статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) на підставі, у порядку та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач також посилається на пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду в травні 2008 року, а зі змістом спірної Постанови був ознайомлений при вступі до вищого навчального закладу, тобто у 2001 році.

Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до наступних висновків, ВСТАНОВИВ:

Відповідно до вимог статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Частиною 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

ОСОБА_1 з 2001 року по 2006 рік навчався за державним замовленням Пенсійного фонду України у державному вищому навчальному закладі - Національній юридичній академії України імені Я.Мудрого.

Як підтверджується матеріалами справи, 1 вересня 2001 року між студентом ОСОБА_1 та ректором Національної юридичної академії України імені Я.Мудрого було підписано угоду N 027 про підготовку фахівців з вищою освітою. Відповідно до положень вищевказаної угоди студент зобов'язується прибути після закінчення академії на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років.

Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ) випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 56 Закону України "Про вищу освіту" ( 2984-14 ) передбачено, що випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи. Випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником. Якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кошти третьої особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди.

Постановою Кабінету Міністрів України N 992 від 22 серпня 1996 року затверджено порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (надалі - Порядок).

Згідно із частиною 8 Порядку випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. Особи, зараховані до вищих навчальних закладів на цільові місця відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 р. N 408 "Про пільги для сільської молоді при прийомі до вищих навчальних закладів, удосконалення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів", після закінчення вищого навчального закладу направляються на роботу на підприємства, до організацій сільського, лісового, водного господарства, переробних галузей агропромислового комплексу, закладів соціальної сфери села і зобов'язані відпрацювати за призначенням не менше трьох років. Особи, зараховані до вищих навчальних закладів відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) та віднесені до 3 та 4 категорії, зобов'язані після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати за призначенням не менше трьох років.

Частиною 14 Порядку передбачено, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом ( 2747-15 ) та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, вищевказаною статтею, з метою дисциплінування учасників публічно-правових відносин визначено негативні наслідки у разі звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з пропущенням встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) строку звернення.

Частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Вивчивши матеріали справи, Суд встановив, що Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із порушенням строку звернення до адміністративного суду, оскільки адміністративний позов подано до суду 12 травня 2008 року, про що свідчить відповідний реєстраційний номер на першій сторінці позовної заяви.

Оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України N 992 "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" прийнята 22 серпня 1996 року. Вказану Постанову Кабінету Міністрів України було оприлюднено в офіційних виданнях України відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, судом встановлено, що на виконання 1 вересня 2001 року на виконання вимог частини 2 статті 52 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ) та оскаржуваних пунктів 8 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року за N 992 між студентом ОСОБА_1 та ректором Національної юридичної академії України імені Я.Мудрого було підписано угоду N 027 про підготовку фахівців з вищою освітою.

Враховуючи вищевикладене та те, що Позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду і Відповідач наполягає на відмові в позові з цієї підстави, та зважаючи на те, що Позивачем на надано суду об'єктивних доказів на підтвердження поважності пропущення вищевказаного строку звернення до суду, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 17, 94, 99, 100, 158 - 163, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий, суддя Н.Є.Блажівська

Суддя В.М.Кочан

Суддя Р.О.Арсірій