КОНСУЛЬТУЄ ДПА УКРАЇНИ
Департаменту податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів)

Особливості надання земельних ділянок у межах та за
межами населених пунктів для будівництва та обслуговування
жилих будинків і їх оподаткування

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу до таких земель належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які ви­користовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Віднесення земель до певної категорії, у тому числі до земель житлової та громадської забудови, здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. При цьому до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється згідно з генеральним планом населеного пункту, іншою містобудівною документацією, планом земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (ст. 39 Земельного кодексу).

Громадянам України за рішенням орга­нів виконавчої влади або органів місце­вого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених Земельним кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (ст. 20 цього Кодексу).

Так, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних діля­нок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га; для ведення садівництва - не більше 0,12 га; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може збільшуватися у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Наявність земель за їх категоріями облі­ковується землевпорядними органами відповідно до Інструкції за ф. № 6-зем. Згідно з цією Інструкцією дані про ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (приса­дибні ділянки) враховуються у рядку 22.

До них включаються ділянки громадян, які передані радами для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель відповідно до ст. 121 Земельного кодексу.

Розглянемо таку ситуацію. Згідно з розпорядженням райдержадміністрації громадянам надано земельні ділянки за межами населених пунктів для будівництва та обслуговування жилих будинків. Правомірність дії райдержадміністрації потрібно розглядати у контексті чинного законодавства України, зокрема Земельного та Цивільного кодексів, Закону № 2535-ХІІ та ін.

Так, враховуючи вимоги чинного законодавства, згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу до розмежування земель державної і комунальної власності розпоряджаються землями за межами населених пунктів відповідні ор­гани виконавчої влади.

Віднесення земельних ділянок до земель житлової та громадської забудови визначено статтями 38 та 39 Земельного кодексу, а норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам - ст. 121 цього Кодексу.

Тобто розпорядження відповідною райдержадміністрацією щодо надання земельних ділянок громадянам за межами населеного пункту для будівництва та обслуговування жилих будинків є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Щодо оподаткування таких земельних ділянок слід зазначити таке.

Оподаткування земельних ділянок здійснюється залежно від їх цільового використання.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ді­лянку, яка перебуває у державній або ко­мунальній власності, - договір оренди та­кої земельної ділянки.

Об'єктом плати за землю є земельна ді­лянка, яка перебуває у власності або ко­ристуванні, а суб'єктами земельного по­датку (платниками) - власники землі і землекористувачі, тобто безпосередньо ті юридичні або фізичні особи, кому землю передано у власність або надано в користування (ст. 5 Закону № 2535-ХІІ).

Ставки земельного податку з земель, нор­мативну грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх нормативної грошової оцінки відповідно до частини першої ст. 7 Закону № 2535-ХІІ.

Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не прове­дено, встановлюються за шкалою відповід­но до частини другої ст. 7 цього Закону.

Податок за земельні ділянки в ме­жах населених пунктів сплачується громадянами за такими ставками:

за зайняті житловим фондом (для будів­ництва і обслуговування житлового будин­ку) кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засо­бів громадян, індивідуальними гаражами і дачами громадян - у розмірі 3% від суми земельного податку, обчисленого згідно з частинами першою та другою ст. 7 Закону № 2535-ХІІ;

за земельні ділянки, надані громадянам для ведення особистого господарства, са­дівництва, городництва, сінокосіння і ви­пасання худоби, - згідно зі ст. 6 зазначе­ного Закону. Ставки земельного податку з 1 га сільськогосподарських угідь вста­новлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: для ріл­лі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для бага­торічних надсаджень - 0,03.

Пільги зі сплати земельного подат­ку громадянами встановлено згідно з частиною другою ст. 12 Закону № 2535-ХІІ. Зокрема, не справляється плата за земельні ділянки в межах гра­ничних норм, установлених Земельним кодексом, з інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та гро­мадян, члени сімей яких проходять строко­ву військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами від­повідно до цього Закону, громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчен­ня про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Нагадаємо, що граничні норми визначе­но ст. 20 Земельного кодексу.

За наявності у громадян однієї із зазначених пільг такі громадяни звільняються від сплати земельного податку за земельну ділянку в межах граничних норм. За площі земель, які перевищують граничні норми, громадяни - пільговики сплачують земельний податок у встановлених розмірах на загальних підставах.

Перелік використаних нормативних документів:

Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями, за текстом - Земельний кодекс)

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 p. № 435-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом - Цивільний кодекс)

Закон України № 2535-ХІІ від 03.07.92 р. «Про плату за землю» (у редакції Закону України від 19.09.96 р. № 378/96-BР, зі змінами та доповненнями)

Наказ Держкомстату України № 377 від 05.11.98 р. «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількіс­ного обліку земель (форми №№ 6-зем, ба-зем, 66-зем, 2-зем)» (зареєстровано в Мін'юсті України 14.12.98 р. за № 788/3228, за текстом - Інструкція № 6-зем)

Віктор ФІНАШКО,
головний державний податковий ревізор-інспектор
відділу методології місцевих, ресурсних, рентних
та неподаткових платежів

“Вісник податкової служби України” № 44 листопад 2008
Передплатні індекси –
22599 (укр.), 22600 (рос.).