ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
14 серпня 2008 р.
м.Київ

Справа N К-35394/06

Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гобіус ЛТД» (надалі – позивач, ТОВ «Гобіус ЛТД») звернулось до Господарського суду Запорізької області із позовом до Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області (надалі – відповідач, Бердянська ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.04.2006р. N 0001932310/3.

Постановою господарського суду Запорізької області (суддя Гончаренко С.А.) від 09.08.2006 р., яка залишена без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий В.М. Хуторной, судді: Радченко О.П., Мірошниченко В.М.) від 31.10.2006р. у справі N 11/409/06-АП, позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Бердянської ОДПІ від 14.04.2006р. N0001932310/3.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту в січні 2005р. суму податку на додану вартість в розмірі 2871,67 грн. за першою подією, за датою отримання податкової накладної, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Недоліки в заповненні податкової накладної N71 від 25.01.05 р. не роблять її недійсною, а недотримання позивачем порядку, передбаченого пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для зменьшення позивачу суми податкового кредиту.

Бердянська ОДПІ, не погоджуючись із судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушення останніми норм матеріального та процесуального права, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі N 11/409/06-АП судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у позові ТОВ «Гобіус ЛТД» відмовити повністю.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу Бердянської ОДПІ за змістом яких, проти вимог останньої заперечував та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

Бердянською ОДПІ проведено планову документальну перевірку ТОВ «Гобіус ЛТД», про що складено акт «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Гобіус ЛТД» за період з 01.07.2002р. по 30.06.2005р.» N180/23-221/13607672 від 22.09.2005 року.

За змістом вказаного акта перевірки, встановлено порушення позивачем п.4.5 ст. 4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого, позивачем завищено податковий кредит в січні 2005 р. на суму 2 871,67 грн. та підприємством задекларовано до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість в розмірі 2 871,67 грн. по придбаним, але фактично не оплаченим товарам.

На підставі акта перевірки від 22.09.2005 р. N180/23-221/13607672 та згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Бердянською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення N0001932310/0 від 11.10.2005 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 4 307,50 грн. у тому числі – 2 871,67 грн. за основним платежем та 1 435,83 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням – рішенням, позивач оскаржив його у адміністративному порядку, за наслідками якого оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги ТОВ «Гобіус» - без задоволення та відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення /1, /2, /3, що за змістом та підставами донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість аналогічні первинному.

Крім того, відповідач посилається на те, що під час адміністративного узгодження спірного податкового повідомлення-рішення встановлено, що податкова накладна від 25.01.2005р. N 71, видана позивачу за результатами спірної господарської операції, оформлена з порушенням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла наступних висновків.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменьшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 вказаного Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, послуг, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п/п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач правомірно скористалвся своїм правом включити суму податку на додану вартість у розмірі 2 871,67 грн., згідно податкової накладної N71 від 25.01.2005 р., (оформленої належним чином) до податкового кредиту звітного періоду, а саме за січень 2005 року, коли таку податкову накладну було ним отримано, тобто за правилом першої події.

Твердження відповідача, стосовно того, що продавець товару (ТОВ «РП Бриз») у січні 2005 р. не нарахувало та не сплатило з цієї операції податок на додану вартість є - документально не підтвердженими.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій, що дії позивача повністю відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» в частині включення останнім до складу податкового кредиту (за правилом першої події – отримання податкової накладної) за січень 2005р. суми податку на додану вартість, згідно податкової накладної N71 від 25.01.2005 р.

В частині твердження відповідача про невідповідність податкової накладної N71 від 25.01.2005 р., вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Бердянською ОДПІ встановлено недолік в заповненні податкової накладної N71 від 25.01.2005 р., а саме в графі «місцезнаходження покупця» вказана лише назва вулиці».

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією господарських судів першої та апеляційної інстанцій, що вказаний недолік у податковій накладній не робить останню недійсною та не свідчить про її неналежність та недопустимість як доказу, який підтверджує факт здійснення господарської операції та сплату позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Крім того, правильним є висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій, що недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту, оскільки всі необхідні умови щодо формування останнього, позивачем відповідно вимог вказаного закону, як встановлено у ході розгляду справи, виконано належним чином.

Частиною другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, надані у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію господарських судів першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі N 11/409/06-АП господарські суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга Бердянської ОДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Запорізької області від 09.08.2006р. та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. у справі N11/409/06-АП - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд – ухвалив:

1. Касаційну скаргу Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Запорізької області від 09.08.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. у справі N 11/409/06-АП залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 09.08.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. у справі N 11/409/06-АП залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді